Постанова № 34389404, 09.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1991/13-а

09 жовтня 2013 року 15год. 10хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Сисун Н.В., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Шкляр Н.В., Пахолюк О.В.,

відповідача: представник Якимчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Городоцького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України у Рівненській області (№131)

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,ВСТАНОВИВ :

Городоцький виправний центр Управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№131) (далі - Городоцький ВЦ №131) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.2013 №0000051702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 581904,35грн. (480447,98грн. - за основним платежем, 101456,37грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відносини засуджених із позивачем відповідають ознакам трудових відносин, а тому застосування соціальної пільги до заробітної плати засуджених є правомірним.

У зв'язку з реорганізацією податкового органу, судом під час розгляду справи допущено заміну первинного відповідача, Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби, його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та пояснили суду, що обов'язковою умовою праці засуджених, відповідно до ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, не є позбавлення права засуджених на укладення трудового договору. Прямий обов'язок працедавця застосовувати до відносин з оплати праці засуджених саме трудове законодавство визначено п.1.1 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 04.10.2004 N191. Зауважили, що надаючи роботу засудженому працівнику за його заявою, установа бере на себе всі обов'язки щодо забезпечення робочого місця, знарядь і умов праці, умов оплати праці відповідно до трудового законодавства. Засуджені працівники отримують саме заробітну плату, до якої застосовується податкова соціальна пільга. Протилежні висновки податкового органу суперечать чинному законодавству, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає до скасування як протиправне. Просили позов задовольнити повністю.

Відповідачем позов не визнано повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду пояснення, тотожні письмовим запереченням, а, зокрема, суду пояснив, що заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі не відповідає визначенню заробітної плати у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Вказані особи не найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому підстави для застосування соціальної пільги до доходів, отриманих такими особами, відсутні. Відтак, оспорюване податкове повідомлення-рішення є правомірним. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 24.12.2012 по 08.01.2013 ДПІ у Рівненському районі проведено позапланову виїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи (з доходів) фізичних осіб Городоцького виправного центру Управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№131) за період з 01.01.2010 по 30.11.2012, за наслідками якої складено акт від 15.01.2013 №1/1751/08575616 (а.а.с.11-22).

У вказаному акті зафіксовано наступні порушення:

- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.6.1.1 п.6.1 ст.6, пп.6.3.2 п.6.3 ст.6, абз.в) пп.6.3.3 п.6.3 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, абз.а) п.19.2 ст.19, пп.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV - надано податкову соціальну пільгу засудженим по нарахованій заробітній платі, що привело до неутримання та неперерахування до бюджету 92486,52грн. податку на доходи (з доходів) фізичних осіб;

- пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.16.3.2, пп.16.3.5 п.16.3 ст.16, абз.а) п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV - не сплачено до бюджету утриманий податок з доходів фізичних осіб станом на 01.01.2011 в сумі 359309,55грн., та пп.168.1.2. пп.168.1.4 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI - не сплачено до бюджету утриманий у 2011-2012 роках податок на доходи фізичних осіб станом на 30.11.2012 в сумі 334907,16грн., в тому числі за І півріччя 2011 року в сумі 76666,49грн.;

- п.3.2, п.3.3, п.3.4, п.3.5, п.3.6, п.3.7 ст.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 №451, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 за №960/8281, та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020, зареєстровано в міністерстві юстиції України 13.01.2011 за №46/18784, абз.б) п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV, пункт 1 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення», абз.б) п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI - в довідки форми №1-ДФ за I-IV квартали 2010 року не включені нараховані та виплачені суми приватним підприємцям за ТМЦ та послуги за ознакою доходу «42», в довідку форми №1-ДФ за I-IV квартали 2011 року, за І-ІІІ квартали 2012 року не включені нараховані та виплачені суми приватним підприємцям за ТМЦ та послуги з ознакою доходу «157» та утримані і перераховані аліменти ОСОБА_4 з ознакою доходу «140» та не проставлено суму боргу з податку на доходи фізичних осіб на початок року в довідці форми №1-ДФ за І квартал 2011 року.

На підставі акта перевірки від 15.01.2013 №1/1751/08575616 ДПІ у Рівненському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.01.2013 №0000051702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 581904,35грн. (480447,98грн. - за основним платежем, 101456,37грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Як вбачається з акта перевірки від 15.01.2013 №1/1751/08575616 та розрахунку штрафних санкцій (додаток до вказаного акта), визначення Городоцькому ВЦ №131 податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб відповідачем здійснено на підставі наступних висновків податкового органу:

1) 92486,52грн. основного платежу та 23121,63грн. штрафних санкцій - неправомірне надання соціальної пільги засудженим;

2) 510,00грн. штрафних санкцій - подання з помилками податкової звітності - податкових розрахунків форми №1ДФ;

3) 387961,46грн. основного платежу та 77824,75грн. штрафних санкцій - несплата до бюджету утриманого податку з доходів фізичних осіб.

Вказане податкове повідомлення-рішення фактично оспорюється позивачем лише в частині застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі, оскільки в судовому засіданні представники позивача не надали жодних пояснень та обґрунтувань щодо подання з помилками податкової звітності та несплати до бюджету утриманого податку з доходів фізичних осіб, визнавши ці порушення.

Що стосується висновків податкового органу про застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у 2010 році позивачем було нараховано засудженим, що відбувають покарання, та залучені до суспільно корисної праці, дохід в загальній сумі 1131019,82грн. з утриманням податку з доходів фізичних осіб в сумі 77166,46грн. При цьому, до доходу засуджених, як до заробітної плати, застосовано податкову соціальну пільгу.

Відповідно до ч.1 ст.50 Кримінального кодексу України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Кримінально-виконавчим кодексом України визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (ч.1 ст.9).

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оподаткування доходів фізичних осіб до 01.01.2011 здійснювалося в порядку, визначеному Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV (далі - Закон №889-IV).

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону №889-IV, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Згідно з пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону №889-IV, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

За змістом пп.4.2.12 п.4.2 ст.4 Закону №889-IV, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються також інші доходи, крім тих, що не підлягають оподаткуванню.

Перелік податкових соціальних пільг визначено п.6.1 ст.6 Закону №889-IV, згідно з яким, з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірах, визначених цим підпунктом.

Відповідно до пп.«д» п.1.3 ст.1 Закону №889-IV, дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), у тому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності або перебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України.

Згідно з п.1.1 ст.1 Закону №889-IV, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до п.1.17 ст.17 Закону №889-IV, працедавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності (включаючи самозайнятих осіб), яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону №889-IV передбачено, що наймана особа - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем.

Статтею 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі ст.21 КЗпП, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ч.1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Згідно з ч.1 ст.120 КЗпП України, праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Підпунктом 1.1 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 04.10.2004 N191, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.10.2004 за N1328/9927, чинної до 02.04.2013, (далі - Інструкція N191), передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

В силу п.4.1 Інструкції N191, із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб; аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Аналіз наведених норм законодавства вказує на те, що відносини між засудженими особами та виправною установою не є трудовими, перші не є найманими особами, а друга - наймодавцем у розумінні КЗпП України Закону №889-IV, оскільки суспільно-корисна праця засуджених є їх обов'язком, невиконання якого розцінюється як порушення режиму. Тобто, у даному випадку відсутній трудовий договір, однією з основних ознак якого є вільне волевиявлення сторін. Той факт, що праця засуджених до позбавлення волі осіб регулюється законодавством про працю, не змінює правової природи відносин між колонією та засудженими, у тому числі й у частині залучення останніх до суспільно корисної праці, та не спростовує вище зазначеного.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи (п.3.5 ст.3 Закону №889-IV), підстави для застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати засуджених відсутні.

Відтак, доходи засуджених осіб позивачу належало оподатковувати на загальних підставах, згідно з п.7.1 ст.7 Закону №889-IV, за ставкою 15%.

За таких обставин, податковим органом на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, визначені чинним законодавством, визначено Городоцькому ВЦ №131 податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 465786,21грн., з них: 387961,46грн. - основним платежем, 77824,75грн. - за штрафними санкціями.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, податкове повідомлення-рішення від 28.01.2013 №0000051702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 581904,35грн. (480447,98грн. - за основним платежем, 101456,37грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)) є правомірним, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Городоцького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України у Рівненській області (№131) до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.01.2013 №0000051702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 581904,35грн. (480447,98грн. - за основним платежем, 101456,37грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)) відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.