Постанова № 34389128, 16.08.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2013 р. Справа № 804/10030/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С.

при секретарі судового засідання Кравець Є.С.

за участю сторін:

представник позивача Буря Я.В.

представник відповідача Гребенюк О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Авто» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

23 липня 2013 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 17 липня 2013 року № 0001302203 форма "P".

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Приват-Авто" щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ "Лізинг-Технологія" за лютий 2013 року, за результатами якої складено Акт від 14.06.2013 року № 1102/224/32781350. В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального здійснення правочинів та відповідних господарських операцій позивача з контрагентами, тобто про не направлення таких правочинів та господарських операцій на реальне настання правових наслідків, та як наслідок безпідставне заниження ТОВ «Приват-Авто» податку на додану вартість в лютому 2013 року на загальну суму 95050,00 грн. На підставі акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2013 року № 0001302203. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки протиправними та безпідставними, такими, що зроблені з порушенням норм законодавства. Крім того, господарські правовідносини підприємства ТОВ «Приват-Авто» та ТОВ «Лізинг-Технологія» підтверджені відповідними первинними документами, що свідчить про наявність господарської мети та направлення на реальне настання правових наслідків. За таких обставин позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 провадження в даній адміністративній справі було зупинено до 15.08.2013.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.08.2013 провадження в даній адміністративній справі поновлено.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив в задоволенні позовних вимог відмовити. Подав заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскаржуване рішення винесене у відповідності до вимог чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державною податковою інспекцією в Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Приват-Авто" щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ "Лізинг-Технологія" за лютий 2013 року.

Дана перевірка проведена податковим органом на підставі наказу, прийнятого ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська № 414 від 07 червня 2013 року.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська складено Акт від 14.06.2013 року №1102/224/32781350 (надалі - Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки керівником ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська 17 липня 2013 року прийнято податкове повідомлення рішення № 0001302203 форма "P", яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 118812 гривень 50 копійок, яка складається з грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 95050 грн. та 23762 грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (надалі - податкове повідомлення-рішення).

Зазначене податкове повідомлення-рішення отримане платником податку 17 липня 2013 року.

Як вбачається з Акту від 14.06.2013 року № 1102/224/32781350, завищення позивачем податкового кредиту за лютий 2013 року у сумі 95050 гривень 00 копійок обґрунтована тим, що операції з придбання товару та послуг по вищенаведеним правочинам, здійснені без мети настання реальних правових наслідків, направлені на отримання податкової вигоди третіх осіб.

З акту також вбачається, що під час оскаржуваної перевірки податковим органом було використано акт ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС від 03.06.13р. за № 2915/22-6/34230581 документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Лізинг - Технологія» з питань дотримання податкового законодавства України з податку на додану вартість при документальному підтвердженні господарських відносин по ланцюгу постачання ТОВ «Приват-Авто» (контрагент - покупець, код ЄДРПОУ 32781350) - ТОВ «Лізинг-Технологія» - ТОВ «Приват Комплект» (контрагент - постачальник, код ЄДРПОУ 30571299) за лютий 2013 року.

У відповідності до висновків даного акту документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки по ланцюгу постачання: ТОВ «Приват-Авто» (контрагент - покупець, код ЄДРПОУ 32781350) - ТОВ «Лізинг - Технологія» - ТОВ «Приват Комплект» (контрагент - постачальник, код ЄДРПОУ 30571299) за лютий 2013 року та встановлена відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22, 185, 187, 198 Податкового Кодексу України.

Судом встановлено, що між ТОВ "Приват-Авто" та ТОВ " Лізинг-Технологія" було укладено договір купівлі-продажу № 28/13 від 28 лютого 2013 року.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу ТОВ 'Приват-Авто" придбав у ТОВ "Лізинг-Технологія" сталь холоднокатану неотожжену у рулонах 0,47*1250 (надалі - товар).

Розрахунки за цим договором купівлі-продажу здійснені простим векселем номінальною вартістю, яка дорівнює сумі вартості товару, строк оплати по векселю 31 грудня 2013 року.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № PH-0000003 від 28 лютого 2013 року, податковою - накладною № 5 від 28.02.2013 року.

Крім того, Відповідно до договору про відповідальне зберігання ТОВ "Лізинг-Технологія" передала, а ТОВ "Приват-Авто" приймає на відповідальне зберігання товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) по актам приймання-передачі на відповідальне зберігання.

Актами приймання-передачі на відповідальне зберігання по договору про відповідальне зберігання від 27.11.2009 року, 25.12.2009 року, 26.12.2009 року, 31.03.2009 року ТОВ "Приват-Авто" прийняв на зберігання від ТОВ "Лізинг-Технологія" сталь холоднокатану неотожжену в рулонах в кількості 127,755 тон (13,500 тон, 36,500 тон, 37,425 тон, 40,330 тон).

Згідно з п.2.3 договору про відповідальне зберігання ТОВ "Лізинг-Технологія" надала ТОВ "Приват-Авто" товарно-транспортні накладні: від 27.11.2009 року, 25.12.2009 року, 26.12.2009 року, 31.03.2009 року про перевезення сталі холоднокатаної в рулонах в кількості 13500 кг., 36500 кг, 37425 кг, 40330 кг.

Актом зняття з відповідального зберігання по договору про відповідальне зберігання б/н від 28 лютого 2013 року сталь холоднокатана неотожжена в рулонах в кількості 127,755 тон була знята з відповідального зберігання.

Як зазначив представник позивача, зазначений Акт містить описку - замість слів "зняв зі зберігання" в пункті 1 Акту зазначено "прийняв на зберігання". Дана розбіжність уточнена листом ТОВ "Лізинг-Технологія" на адресу ТОВ "Приват-Авто" від 05.08.2013 року.

За умовами пункту п.3.3 договору про відповідальне зберігання ТОВ "Лізинг- Технологія" сплачує винагороду ТОВ "Приват-Авто" до 31.12.2013 року, але не раніше зняття ТМЦ з відповідального зберігання. На сьогоднішній день винагорода за зберігання не сплачена, оскільки зазначеними умовами договору розрахунки можуть бути проведені до 31.12.2013 року.

В акті перевірки від 14.06.2013 року № 1102/224/32781350 відповідачем зроблено наступні висновки:

- по договору про відповідальне зберігання з ТОВ «Лізинг-Технологія» від 27.11.2009: «...на підставі висновків, зроблених у акті перевірки від 03.06.13р. за № 2915/22-6/34230581 свідчить про порушення ТОВ «Лізинг-Технологія» статей 22, 185, 187, 198 Податкового Кодексу України, не реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки по ланцюгу постачання: ТОВ «Приват-Авто» (контрагент - покупець, код ЄДРПОУ 32781350) - ТОВ «Лізинг - Технологія» - ТОВ «Приват Комплект» (контрагент - постачальник, код ЄДРПОУ 30571299) за лютий 2013 року та встановлена відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість при придбанні та продажу товарів (послуг)».

- по договору купівлі-продажу № 28/13 від 28 лютого 2013 року: «…вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а отже операції по ланцюгу придбання:ТОВ «Лізинг - Технологія» (контрагент - постачальник) - ТОВ «Приват-Авто» контрагент - покупець) не містять реального характеру».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та зазначеним висновкам відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правила формування податкового кредиту визначені нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

На підтвердження правомірності задекларованих показників податкової звітності, реальності настання правових наслідків та наявності господарської мети по правочинам укладених ТОВ «Приват-Авто» та ТОВ «Лізинг-Технологія», позивач надав копії наступних первинних та інших документів: податкової накладної від 28.02.2012 № 5; договору купівлі-продажу № 28/13 від 28.02.2013 з додатками; видаткової накладної № PH-0000003; договору про відповідальне зберігання від 27 листопада 2009 року; актів приймання-передачі на відповідальне зберігання по договору про відповідальне зберігання від 27.11.2009 року, 25.12.2009 року, 26.12.2009 року, 31.03.2009 року; акту зняття з відповідального зберігання по договору про відповідальне зберігання б\н від 28 лютого 2013 року; товарно-транспортних накладних від 27.11.2009 року, 25.12.2009 року, 26.12.2009 року, 31.03.2009 року; листа ТОВ "Лізинг-Технологія" від 05.08.2013 року; договору оренди № 08/08 СК від 01 жовтня 2008 року оперативної суборенди нежитлових приміщень та Акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.10.2008 року; Акту приймання-передачі векселя від 15.05.2013 року; виписок оборотно-сальдових відомостей по рахункам 631 (за 1-й та 2-й квартал), 621, 20, щодо обліку придбаної сталі холоднокатаної в рулонах та здійснення розрахунків за неї.

Зі змісту досліджених вище документів, зокрема первинних, видно, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.

Отже, саме досліджені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій позивачем згідно укладених правочинів.

Договором оренди № 08/08 СК від 01 жовтня 2008 року оперативної суборенди нежитлових приміщень та актами приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.10.2008 підтверджується наявність умов для зберігання товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися на відповідальному зберіганні відповідно до договору про відповідальне зберігання.

Вищенаведене свідчить про наявність у позивача виробничих потужностей та необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Під час судового розгляду справи позивачем документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими відповідачем в судових засіданнях.

Суд зазначає, що безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки дефектністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012г. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Судом критично оцінюються посилання відповідача на відсутність карток складського обліку та сертифікатів відповідності, оскільки податковим органом не надано достатніх та належних доказів на обгрунтування зазначеної обставини. Вимога щодо встановлення сертифікатів якості на товар взагалі виходить за межі прав, наданих Податковим кодексом України органам державної податкової служби (ст.20). Податковий орган не вправі контролювати наявність або відсутність сертифікатів якості на товар (продукцію) і в залежності від їх наявності або відсутності робити висновок про нікчемність господарських правочинів. Крім того, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, і його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Також, суд вважає, що при розгляді даної справи господарська мета повинна бути встановлена відносно самого позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність реальних правових наслідків та господарської мети по правочинам, укладеним з ТОВ «Лізинг-Технологія», та як наслідок доведено фактичне здійснення господарських операцій по цим правочинам, а тому висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки є необґрунтованими та безпідставними.

Суд критично оцінює використання відповідачем акту ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС від 03.06.13р. за № 2915/22-6/34230581, як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Авто» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1188,13 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 1188,13 грн.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Авто» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 17 липня 2013 року № 0001302203 форма "P", видане Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Авто» (ЄДРПОУ 32781350) сплачений судовий збір у розмірі 1188,13 грн. (одна тисяча сто вісімдесят вісім гривень 13 копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст виготовлено 21.08.2013.

Суддя О.С. Луніна