Рішення № 34388911, 24.10.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/1028/2012

Провадження №2/761/1076/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 жовтня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва

В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.

При секретарі Михнюк В.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Компанії «Мелтон Консорціум Лімітед», Відкритого акціонерного товариства «Інститут Стволових Клітин людини», 3-я особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гемафонд» про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання правочину недійсним, мотивуючи тим, що вони з відповідачем ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16.12.1995 року по 23.11.2010 року. Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не було досягнуто. За час проживання у шлюбі подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 в м . Києві та частку в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 100 % від статутного капіталу, засновником якого був відповідач ОСОБА_2

Розподілу майна не відбулося в зв'язку з усною домовленістю з ОСОБА_2 про сплату ним заборгованості за кредитним договором від 24.10.2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзен Банк Аваль», а також про матеріальне забезпечення лікування дитини-інваліда дитинства та про фінансування витрат на навчання дітей за рахунок відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» та про припинення дії договору іпотеки на вищевказану квартиру, яка є єдиним місцем проживання позивача та спільних дітей позивача та відповідача ОСОБА_2

Оскільки гроші, отримані за кредитним договором були спрямовані відповідачем ОСОБА_2 на використання в господарській діяльності ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», 15.01.2010 року з метою погашення кредитного договору позивач дала згоду відповідачу ОСОБА_2 на відчуження ним належній на праві спільної власності подружжя частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», вчинивши таким чином односторонній правочин.

З джерел загальної інформації та зі слів ОСОБА_2 позивачу було відомо, що Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» заявляє про свої наміри придбати для ВАТ «Інститут Стволових Клітин людини» частку в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 75 % за суму приблизно 1 500 000 доларів США. Однак, позивачу стало відомо пізніше, що 25.01.2010 року відповідачем ОСОБА_2 було відчужено частку в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 75 % компанії «Мелтон Консорціум Лімітед» за 487 500 грн, а в березні 2010 року частку в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 50 % Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» було відчужено на користь ВАТ «Інститут Стволових Клітин Людини» як мінімум за 1 500 000 доларів США.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 вчинив правочин по відчуженню частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», порушуючи інтереси їхніх спільних дітей, так як відчуження було зроблено за явно заниженою ціною. Крім того, позивач вважає, що Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» не мала наміру придбати частку в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», а придбання цієї частки мало на меті ухилення ОСОБА_2 від оголошення дійсної ціни правочину по відчуженню частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» на користь ВАТ «Інститут Стволових Клітин Людини».

Крім того, в позовній заяві позивач зазначила, що на час складання згоди на відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» вона не була ознайомлена з текстом правочину по відчуженню, а отже і не знала за якою ціною здійснюється реалізація частки в статутному капіталі.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» є фіктивним правочином, оскільки він укладений з фактичним наміром продажу частки в статутному капіталі за значно більшою ціною, ніж він був вчинений, а тому даний договір повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 234 ЦК України. Також на думку позивача оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам їх з відповідачем малолітніх та неповнолітніх дітей, а отже повинен також бути визнаний недійсним відповідно до ч.6 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.

В доповненнях до позовної заяви (а.с. 204 т.1) позивач просила визнати правочин недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, оскільки вважає, що під час вчинення нотаріального посвідчення згоди на розпорядження ОСОБА_2 спільним майном, на неї здійснювався моральний тиск, а отже її волевиявлення не було вільним і воно не відповідало її внутрішній волі.

02.10.2013 року позивач в судовому засіданні подала доповнення до позовної заяви (а.с.53 т.3), в якому також просила визнати оспорюваний правочин таким, що є удаваним, оскільки по суті спірний договір був укладений не між ОСОБА_2 та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед», а між ОСОБА_2 та ВАТ «Інститут Стволових Клітин людини».

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ТОВ «Медичний центр «Гемофонд» в судовому засіданні заперечував проти позову, пояснивши, що позивач в підтвердження заявлених в позовній заяві тверджень щодо продажу ОСОБА_2 частки в статутному капіталі третій особі за вартістю, яка не відповідає ринковій, не надала жодних доказів. На його думку метою заявленого позивачем позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства є намагання позивача створити перешкоду у подальшому здійсненні ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» підприємницької діяльності та вірогідно отримати від цього певну матеріальну вигоду від нинішніх учасників товариства. Крім того, 15.01.2010 року приватним нотаріусом було посвідчено згоду, яку позивач надала своєму чоловікові ОСОБА_2 на продаж за ціною та на умовах на розсуд ОСОБА_2 всієї належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд». В даній згоді позивач зазначила, що правочин відповідає інтересам їхньої сім»ї та надала згоду на те, щоб умови цього договору відчуження частки у статутному капіталі товариства визначились відповідачем ОСОБА_2 самостійно. Позивач не обумовила у даній згоді право відповідача ОСОБА_2 на відчуження частки у статутному капіталі за особливими умовами щодо ціни продажу, а делегувала право на вирішення зазначених питань особисто ОСОБА_2

Представник відповідача ВАТ «Інститут Стволових Клітин людини» в судовому засіданні заперечував проти позову та пояснив, що позивач, надаючи згоду на відчуження частки у статутному капіталі, не вказала ніякої ціни, яку вона вважала справедливою або порядок її формування. Від дня надання згоди позивачем до дня укладання спірного договору минуло 10 днів, а до моменту як позивач дізналася про продаж частки минуло півтора роки. Отже, весь цей час позивач не цікавилася продажем частки, її ціною, не вчинила дій по відкликанню свої згоди або зміни її. Також представник відповідача в своїх поясненнях зазначив, що за спірним договором було продано майно, яке не належить до спільного майна подружжя, спірний договір жодним чином не порушує права позивача з відповідними наслідками, оскільки той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право лише на поділ одержаних доходів.

Відповідач Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» свого представника в судове засідання не направив, про час та місце слухання справи повідомлявся шляхом направлення судового доручення відповідно до Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, однак матеріали, які направлялися на адресу відповідача повернулися без вручення. Враховуючи тривалий розгляд даної справи, суд вважає за можливе розглядати справу без участі представника відповідача Компанії «Мелтон Консорціум Лімітед», про що сторони не заперечували.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та представника третьої особи, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16.12.1995 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.11.2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний (а.с. 66 т.1).

Відповідно до Статуту ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в редакції 2009 року (а.с. 14 т.2) його учасниками були відповідач ОСОБА_2, який мав 75 % від статутного капіталу товариства, що складало 487 500 грн. та ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» зі статутним капіталом 25 %, що складало 162 500 грн.

15.01.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено згоду на укладання договору про відчуження майна (а.с.206 т.2). Відповідно до даної згоди ОСОБА_1 дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на продаж за ціну та на умовах на його розсуд всієї належної йому частки (або її частини) в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», що перебуває у їх спільній сумісній власності. В даній згоді також зазначено, що ОСОБА_1 стверджує про те, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім»ї та погоджується з тим, щоб умови цього договору відчуження визначалися її чоловіком самостійно.

25.01.2010 року між ОСОБА_2 та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Гемафонд» (а.с. 198 т.2). Відповідно до умов договору Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» придбала у ОСОБА_2 75 % частки в статутному капіталі товариства за ціною 487 500 грн., що еквівалентно на момент продажу 60 937,50 доларів США.

Відповідно до Статуту ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», затвердженого рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» згідно протоколу № 18 від 25.01.2010 року та на підставі оспорюваного позивачем правочину від 25.01.2010 року (а.с. 40, 208 т.2) та договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», укладеного 05.01.2010 року між ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» (а.с. 270 т.2), відповідно до якого Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» придбала 25 % частки від статутного капіталу товариства за ціною 162 500 грн., відповідач Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» стала власником 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд».

Разом з тим, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Гемафонд», укладеного 25.01.2010 року між ОСОБА_2 та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» на підставі ч. 6 ст. 203, ст.ст 215, 229, 234, 235 ЦК України, оскільки вважає, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам спільних дітей позивача та відповідача ОСОБА_2, вчинений під впливом помилки, а також є фіктивним та удаваним правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 6 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, ГК України та Законом України «Про господарські товариства».

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарської товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих майнових прав.

Згідно ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Частинами 1, 2 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Отже, об'єктом відчуження учасником товариства своєї частки у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника.

В постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа № 6-61цс13), яка є обов'язковою для всіх судів і суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з цим рішенням (ст. 360-7 ЦПК України), зазначено, що, виходячи із змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім»ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім»ї.

З огляду на вищевикладене, суд вважає доводи позивача, що оспорюваний правочин суперечити правам та інтересам спільних дітей позивача та відповідача безпідставними, оскільки частка в статутному фонді ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», яка була відчужена ОСОБА_2, не є спільною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 рок «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, позивач зазначила, що під час вчинення приватним нотаріусом ОСОБА_5 нотаріальної дії щодо посвідчення згоди позивача ОСОБА_1 на розпорядженням ОСОБА_2 спільним майном, у процесі приймали участь особи, які здійснювали на позивача моральний тиск, під час якого вона підписала підготовлений текст згоди.

Разом з тим предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, стороною якого є відповідачі ОСОБА_2 та Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед». Оскільки позивач не є стороною спірного договору, а тому доводи позивача, що спірний договір був укладений під впливом помилки, не можуть бути взяті до уваги, оскільки позивач посилається в позовній заяві, що під впливом помилки було вчинено підписання з її боку згоди на надання відповідачу ОСОБА_2 здійснити відчуження майна, однак дана нотаріальна згода не є предметом спору по даній справі.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюється законом.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 рок «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивач в позовній заяві зазначає, що оспорюваний правочин, вчинений шляхом укладання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства між ОСОБА_2 та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» за явно дискримінаційною ціною, з фактичним наміром продажу частки в статутному капіталі ВАТ « Інститут Стволових Клітин людини» за значно більшою ціною.

Як зазначалося вище, фіктивним визнається правочин, коли сторони уклали його без наміру подальшого його виконання. Відповідач Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» стала власником 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» на підставі оспорюваного позивачем правочину від 25.01.2010 року та договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», укладеного 05.01.2010 року між ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед".

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» відчужила 50 % статутного капіталу ВАТ «Інститут Стволових Клітин людини», про що було внесено зміни до Статуту ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» (а.с. 69 т.2). Станом на 08.07.2010 року учасники ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» - Компанія «Мелтон Консорціум Лімітед» та ВАТ «Інститут Стволових Клітин людини», не змінюючи пропорційного розподілу власних часток у статутному капіталі, збільшили статутний капітал товариства до 10 136 640 грн., що також підтверджується Статутом ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» (а.с. 93 т. 2).

Слід також зазначити, що відповідно до останньої редакції Статуту ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», яка наявна в матеріалах справи, відповідач ОСОБА_2 не є учасником даного товариства, оскільки відчужив свою частку Компанії «Мелтон Консорціум Лімітед».

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, доводи позивача, що оспорюваний правочин є фіктивним є необґрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним правочином є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

З вказаної норми випливає, що за удаваним правочином права та обов'язки настають, але не ті, що випливають із змісту правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, задля якоїсь цілі документально оформляють один правочин, але між ними реально встановлюються інші правовідносини.

Отже, має місце укладання двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі.

Позивач не заперечувала той факт, що дійсно 25.01.2010 року між ОСОБА_2 та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Гемафонд», позивач лише посилалася на ті обставини, що продаж частки в статутному капіталі був здійснений за фактично більшою ціною, ніж за ціною, що вказана в оспорюваному правочині.

Разом з тим, продаж майна за більшою ціною, ніж за ціною, яка визначена в договорі купівлі-продажу, не може бути підставою для визнання правочину удаваним в розумінні статті 235 ЦК України.

Суд оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 113, 115, 116, 147, 203, 215, 229, 234, 235 ЦК України, ст.ст. 61, 63, 65, Законом України «Про господарські товариства», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 215, 218, 360-7 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Компанії «Мелтон Консорціум Лімітед», Відкритого акціонерного товариства «Інститут Стволових Клітин людини», 3-я особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гемафонд» про визнання правочину недійсним залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя