Ухвала суду № 34387430, 23.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 910/3727/13 23.10.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 19482823

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ», м.Київ, ЄДРПОУ 03346331

про розгляд скарги на дії державної виконавчої служби

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Боровенко Д.В. - по дов.

від відповідача: Криштоф Р.С. - по дов.

від ВДВС: не з'явився

Рішенням від 11.04.2013р. по справі №910/3727/13 господарського суду м.Києва задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ до відповідача, Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ», м.Київ про встановлення нікчемності договору про завдаток від 18.08.2008р. та стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 100 000 грн., які були передані за вказаним договором.

29.04.2013р. на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ суду.

20.09.2013р. позивач звернувся до господарського суду м.Києва зі скаргою б/н від 18.09.2013р. про визнання неправомірною та скасування постанови ВП№37989328 від 13.08.2013р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві про зупинення виконавчого провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність передбачених діючим законодавством підстав для зупинення виконавчого провадження, оскільки норми Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», які було застосовано державним виконавцем, не поширюються на спірні відносини.

Відповідач у поясненнях б/н від 23.10.203р. надав заперечення по суті розглядуваної скарги з огляду поширення дії Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» на спірні правовідносини, виникнення заборгованості до 01.01.2013р., а отже вірне застосування державним виконавцем норми п.15 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві в судове засідання не з'явився. За висновками суду, відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103026299890.

При цьому, господарський суд враховує, що ухвалою суду від 23.09.2013р. явку сторін та представника державної виконавчої служби було визнано необов'язковою.

За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ч.2 ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» розглядається по суті в судовому засіданні 23.10.2013р.

Розглянувши матеріали скарги позивача, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив.

Згідно з положеннями ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом ч.1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Рішення, ухвали, постанови суду, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк та у яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, наказ від 29.04.2013р. у справі №910/3727/13 є обов'язковим на всій території України і є підставою для примусового виконання рішення господарського суду державною виконавчою службою.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За приписами ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2013р. стягувач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», звернулось до відділу Державної виконавчої служби Печерського районного Управління юстиції у м.Києві з заявою б/н від 16.05.2013р. про відкриття виконавчого провадження.

18.05.2013р. постановою ВП№37989328 головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві було відкрито виконавче провадження за наказом №910/3727/13 від 29.04.2013р.

Постановою ВП№37989328 від 13.08.2013р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві виконавче провадження було зупинено.

За змістом вказаної постанови боржником, Публічним акціонерним товариством «КИЇВГАЗ», 17.07.2013р. подано заяву про зупинення виконавчого провадження, оскільки останнє включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», що підтверджується випискою №300/437 від 21.10.2013р. з вказаного реєстру.

Отже, державний виконавець з посиланням на п.15 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» зазначив підставою для винесення постанови ВП№37989328 від 13.08.2013р. внесення Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

За таких обставин, позивач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця про визнання недійсною та скасування постанови ВП№37989328 від 13.08.2013р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві про зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду передбачено ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Оскільки позивачем не було пропущено строк, який встановлений ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» було прийнято до розгляду ухвалою від 23.09.2013р. господарського суду м.Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга б/н від 18.09.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Перелік обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження наведено у ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначалось вище, державний виконавець при винесенні постанови ВП№37989328 від 13.08.2013р. про зупинення виконавчого провадження посилається на п.15 ч.1 ст.37 вказаного Закону України, за змістом якого внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», є підставою для обов'язкового зупинення виконавчого провадження.

За приписами ст.2 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» сферою дії вказаного Закону є відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

За змістом пункті 1.4 статті 1 вказаного Закону України заборгованістю є підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в паливно-енергетичному комплексі; передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; є заборгованістю казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії у розмірі станом на 1 липня 2011 року, що є непогашеними на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію».

Відповідно до рішення №18-рп/2012 від 13.12.2012р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» щодо офіційного тлумачення положень п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з положеннями ч.1 ст.41, ч.5 ст.124, п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України, п.п.1.3, 1.4 ст. 1, ч.2 ст.2, абзацу 6 п.3.7 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) обов'язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Отже, внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» у розмірі основного боргу в сумі 100 000 грн. та судового збору в розмірі 3 073 грн. є наслідком задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» про встановлення нікчемності договору б/н від 18.08.2008р. про завдаток в судовому порядку та підлягає стягненню як безпідставно набуті грошові кошти та судові витрати.

Отже за своєю правовою природою вказане боргове зобов'язання не стосується неповних розрахунків за енергоносії та не визначено Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

За таких обставин, предмет спору по справі №910/3727/13 не підпадає під поняття заборгованості у розумінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

За таких обставин, господарський суд погоджується з доводами скаржника стосовно того, що положення Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» не регулюють правовідносини стосовно погашення заборгованості, невизначеної у п.1.4 ст.1 вказаного нормативно-правового акту, зокрема такої, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії. Вказаної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України в Інформаційному листі №01-06/77/2013 від 21.01.2013р. «Про Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 зі справи №1-26/2012 (справи про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу)».

Таким чином для зупинення виконавчого провадження щодо стягнення з відповідача суми грошових коштів за наказом №910/3227/13 від 29.04.2013р. на підставі п.15 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві відсутні законні підстави. Таку позицію також наведено у постановах від 08.01.2013р. по справі №6/196, від 04.02.2013 по справі №6/198, від 18.06.2013р. по справі №5015/1645/12 Вищого господарського кодексу України.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно із ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається i діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення від 11.04.2013р. по справі №910/3727/13 господарського суду м.Києва, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконим.

За приписом ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За приписом ст.6 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий i публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить cпip щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено в Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини стосовно рішення у справах «Гавриленко проти України», «Дроботюк проти України», «Лупандін проти України», «Полонець проти України», «Трихліб проти України» від 20 вересня 2005р., спираючись на ч.1 ст.6 Конвенції, заявники скаржились на невиконання упродовж тривалого строку судових рішень, ухвалених на їх користь. Окремі заявники стверджували про порушення ст.13 Конвенції. Пан Полонець також скаржився на порушення його права на мирне володіння майном, закріпленого ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Під час розгляду справ, виходячи зі свого прецедентного права, суд дійшов висновку, що держава, не виконуючи судові рішення протягом понад 4 років та 4 місяців у cправі Гавриленка, 6 poків у справі Дроботюка, i 3 місяців у справі Лупандіна, 2 років i 10 місяців у справі Полонця, 5 років i 4 місяців у справі Трихліба, істотним чином позбавила ч.1 ст.6 Конвенції корисного значення для них.

Таким чином, в ряді судових рішень проти України вказується на неприпустимість порушення розумних строків виконання судових рішень, i що дані порушення свідчать про невиконання Україною своїх зобов'язань як держави-учасниці Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України №1-8/1427 від 18.11.2003р. «Про Конвенцію про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

З урахуванням викладеного, забезпечення виконання судового рішення впродовж розумного строку є обов'язком України, взятим нею на себе у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року. Невиконання цього обов'язку є порушенням, на яке Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу в своїх численних рішеннях, в тому числі у справах проти України.

Як встановлено судом, зупиняючи виконавче провадження у справі по примусовому стягненню заборгованості на підставі рішення від 11.04.2013р. по справі №910/3727/13 господарського суду м.Києва, державний виконавець посилався на положення п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з даною нормою виконавче провадження зупиняється у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Відповідно до п.3.4 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2014 року.

За приписом п.3.7 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, за висновками суду, п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» фактично унеможливлює виконання судового рішення впродовж невизначеного часу, оскільки кінцевий строк закінчення процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу багато разів переносився на більш тривалий термін.

Фактично, зупинення виконання судового рішення з викладеної підстави, пов'язане лише з волею держави, i незалежно від фінансового стану боржника та стягувача у виконавчому провадженні, блокує реалізацію конституційної засади судочинства щодо обов'язковості виконання судового рішення.

Водночас, невідповідність норми п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» вимогам статей 124, 129 Конституції України згідно із ст.8 Основного закону України зумовлює неможливість i неприпустимість їх застосування.

Аналогічну позицію викладено в п.2 постанови №9 від 01.11.1996р. Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», згідно з яким суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції i в ycix необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Крім цього, згідно п.2 вищевказаної постанови зазначено, що суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Таким чином, вирішуючи ту чи іншу справу та перевіряючи правомірність дій державного виконавця із зупинення виконавчого провадження на підставі п.15 ч.1 ст.37 Закону «Про виконавче провадження» суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Також при вирішенні даного питання необхідно прийняти до уваги зазначені вище приписи Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод 1950р., зокрема, її статті 6, яка покладає на державу обов'язок вирішити справу в межах розумного строку. При цьому, згідно з прецедентною практикою Європейського суду, вимоги щодо розумності строків поширюються не лише на розгляд справ у суді, але й на строки примусового виконання судового рішення.

Тобто, не може бути виправданим невиконання діючим підприємством судових рішень та звільнення його від відповідальності за це, у зв'язку з самим лише фактом включення його державою до певного переліку або інші чинники.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005р. у справі «Терем Лтд, Чечеткін та Оліус проти України» суд зробив висновок, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення п.1 ст.6 Конвенції.

Суд нагадав свою прецедентну практику, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено у першому параграфі ст.1 Протоколу №1 до Конвенції. При цьому, судом було встановлено, що відсутність бюджетних коштів не може виправдати бездіяльність національних органів у отриманні заявником протягом значного часу присуджених йому коштів.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж тi, що передбачені у відповідному aкті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За таких обставин, у випадку, якщо нормою міжнародного договору визначається обов'язковість виконання судових рішень впродовж розумного строку, тоді як нормою закону України допускається можливість відстрочення цього строку на невизначений термін, суд застосовує норму міжнародного договору відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України».

Приймаючи до уваги вищевикладене, за висновками суду, постанова ВП№37989328 від 13.08.2013р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві Кущ В.В. про зупинення виконавчого провадження є неправомірною.

Згідно із п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи наявність підстав для визнання недійсною та скасування постанови ВП№37989328 від 13.08.2013р., а також виходячи з того, що державним виконавцем не було повідомлено суду інших передбачених законом обставин, за яких виконавче провадження підлягає зупиненню, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення виконавчого провадження.

Таким чином, скаргу б/н від 18.09.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» про визнання постанови ВП№37989328 від 13.08.2013р. неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, належить задовольнити.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, керуючись ст.ст.53, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ про визнання неправомірною та скасування постанови ВП №37989328 від 13.08.2013р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві про зупинення виконавчого провадження.

Визнати неправомірною та скасувати постанову ВП №37989328 від 13.08.2013р. головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві про зупинення виконавчого провадження.

Суддя М.О. Любченко