Постанова № 34375236, 22.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 жовтня 2013 року № 826/10520/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Васильченко І.П., суддів Вєкуа Н.Г., Соколової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України, командира військової частини А 1880 про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністра оборони України, командира військової частини А 1880, в якому просив визнати незаконним ухиляння від надання обґрунтованої відповіді на питання, порушені в зверненні позивача від 13.03.2013 року та стягнути з кожного відповідача 5735 гривень на користь позивача у порядку відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі в порушення норм чинного законодавства не вирішили по суті порушені позивачем питання у заяві від 13.03.2013 року та не надали обґрунтованої відповіді на його звернення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справа призначена до судового розгляду на 24.07.2013 року.

В судовому засіданні 24.07.2013 року суд оголосив про відкладення розгляду справи.

11.09.2013 року судом оголошено перерву у розгляді справи до 09.10.2013 року.

В судовому засіданні 09.10.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Представник командира військової частини А 1880 проти позову заперечив з підстав його необґрунтованості.

Представник Міністра оборони України в судове засідання 09.10.2013 року не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Оскільки в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у справі, суд, в порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши наявні в ній докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для прийняття рішення, судом встановлено наступне.

13.03.2013 року позивач звернувся до командира військової частини А 1880 з листом, який отриманий останнім 16.03.2013 року про що свідчить копія рекомендованого поштового відправлення, наявна в матеріалах справи.

Це ж звернення передано Міністру оборони України 21.03.2013 року як додаток ще до одного звернення позивача від 20.03.2013 року.

Останнє звернення позивача зареєстроване у відділі по роботі з громадянами до доступу до публічної інформації Міністерства оборони України 21.03.2013 року та направлене для розгляду та надання відповіді Головним управлінням Військової служби правопорядку Збройних Сил України.

За результатами розгляду заяви від 20.03.2013 року позивачу надана відповідь (вих. № 306/КД/2511 від 24.04.2013 року).

Відповіді на заяву від 13.03.2013 року позивачем не отримано, що і призвело до звернення з даним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами, пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Порядок роботи із зверненнями громадян у Міністерстві оборони України і Збройних Силах України визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі-Інструкція).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції, письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.

Пункт 2.3 Інструкції визначає, що облік звернень громадян в органах військового управління та доведення їх до безпосереднього виконавця здійснюється в день їх надходження, або в перший робочий день, якщо документ надійшов у неробочий час (під підпис у журналі обліку).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції, посадові особи органів військового управління у ході розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян (пункт 3.2 Інструкції).

Звернення громадян, одержані органом військового управління для виконання, в обов'язковому порядку обліковуються в журналі обліку звернень цього органу військового управління або заводиться реєстраційно-контрольна картка (пункт 3.3 Інструкції).

Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день. Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. (пункти 3.4, 3.5 Інструкції).

Пунктом 3.6 Інструкції встановлено, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте рішення.

Відповідь за результатами розгляду звернення в обов'язковому порядку дається тим органом військового управління, який його отримав і до компетенції якого входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління (пункт 3.7 Інструкції).

Так, 24.04.2013 року начальником Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України надано відповідь на звернення позивача від 21.03.2013 року.

Одночасно із заявою від 20.03.2013 року позивачем додано як додаток до заяви копію листа (звернення) від 13.03.2013 року.

Враховуючи, що представник позивача самостійно подавав звернення до канцелярії Міністерства оборони України, тобто він мав змогу роз'яснити, що додаток до заяви від 20.03.2013 року, а саме звернення від 13.03.2013 року, є другим зверненням, яке підлягає окремому розгляду по суті.

Оскільки звернення від 13.03.2013 року не було зареєстроване, як окрема заява, а додане як додаток до основної заяви позивача, відповідач його по суті не розглянув.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним ухиляння від надання обґрунтованої відповіді на питання, порушені в зверненні позивача від 13.03.2013 року задоволенню не підлягають.

Позивач просить суд стягнути з кожного відповідача 5735 гривень на користь позивача у порядку відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправності в діях відповідачів то відповідно не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення матеріальної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя І.П. Васильченко

Судді Н.Г. Вєкуа

О.А. Соколова