Ухвала суду № 34374144, 17.09.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/863/13Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "17" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В., СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П., При секретаріБогданович О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості та пені і по зустрічному позову ОСОБА_7 до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 про розірвання договору, стягнення неустойки та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 22 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу та пені за договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 травня 2012 року між СПД ОСОБА_6 та відповідачем був укладений договір №1/6, згідно якого останньому 26 травня 2012 року було передано вікно виробництва ТОВ «Вікра» в комплекті з москітною сіткою вартістю 1000 грн. Посилаючись на те, що відповідач не у повному обсязі виконав зобов'язання щодо оплати вартості товару, сплативши лише 400 грн., позивач, просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 600 грн., а також відповідно до п.3.1 договору, пеню в розмірі 900 грн. за прострочення оплати грошових коштів, а всього - 1500 грн.

Не погодившись із позовними вимогами, ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, в якому просив розірвати договір від 15.05.2012 року, стягнути з відповідача неустойку в сумі 11250 грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн., посилаючись на те, що він дійсно уклав з позивачем договір на поставку йому пластикового вікна з установкою та з москітною сіткою, за що зобов'язався сплатити 1000 грн. При укладанні договору ОСОБА_7 оплатив 400 грн., а коли 26.05.2012 року йому привезли вікно, в отриманні якого він розписався, то позивач відмовився від його установки, окрім того, вікно мало недоліки, про які він повідомив позивача, але ОСОБА_6 не реагував на його претензії, вимагаючи оплатити товару. ОСОБА_7 письмово повідомив позивача про відмову від товару, але позивач не реагував, тому він за свій рахунок найняв робітників, які за 220 грн. встановили вікно. ОСОБА_7 вважає, що оскільки вікно мало недоліки та не виконані роботи по його установці, то договір підлягає розірванню, а позивач повинен йому сплатити неустойку в розмірі 3% від суми заказу відповідно до п. 3.2 договору в сумі 11250 грн. та моральну шкоду в сумі 1000 грн., яка передбачена ЗУ «Про захист прав споживачів».

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 22 травня 2013 року позов СПД ОСОБА_6 задоволено частково. На користь позивача з ОСОБА_7 стягнуто 600 грн. у рахунок оплати вартості вікна за договором №1/6 від 15 травня 2012 року та пеня в розмірі 300 грн., судові витрати в сумі 229,40, а всього - 1129,40 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 - відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач за первісним позовом - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, а саме судом не було враховано той факт, що договір № 1/6 від 15.05.2012 року, наявний в матеріалах справи, та підпис ОСОБА_7 в ньому - підроблені, в оригінальному договорі картка замовлення є не заповненою.

Крім того, апелянт зазначає, що 28 травня 2012 року на його адресу від ОСОБА_6 надійшов лист, в якому зазначено, що у зв'язку із простроченням оплати грошових коштів за надані послуги, йому буде нарахована пеня, проте послугу йому було надано не в повному обсязі - вікно не встановлено, а вставлено воно було відповідачем самостійно за власні кошти.

Також апелянт не згодний з тим, що рішенням суду з нього на користь ОСОБА_6 стягнута сума судового збору, оскільки положення ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» звільняє споживача від уплати судового збору.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності сторін на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, оскільки сторони по справі належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог СПД ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та позивачем надані належні докази про виконання взятих на себе зобов'язань, а відповідачем умови договору не виконані.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується, оскільки він ґрунтується на належних доказах, яким надана належна правова оцінка.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 травня 2012 року між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_6, який є офіційним представником фірми по виготовленню метало пластикових вікон, діючим на підставі свідоцтва про реєстрацію №04055624ф0070487 та ОСОБА_7 був укладений договір №1/6, відповідно до якого позивач приймає від ОСОБА_7 заказ на виготовлення пластикового вікна і проводить попередньо оплату замовлення, оформлює картку-замовлення, а після виготовлення заказу зобовязаний за бажанням замовника доставити замовлення за адресою та провести його установку, якщо це оговорено в карточці - замовленні. Замовник зобов'язаний провести попереднє замовлення виробу і оформити картку замовлення (Додаток № 1), що є невід'ємною часткою договору, після розрахунку ціни вартості замовлення, підписати картку-замовлення і провести попередню оплату в сумі 400,00 грн., 600,00 грн., що залишилися - оплатити в день передачі виробу. Відповідно до вказаного договору відповідач попередньо сплатив 400 грн., а 600 грн. повинен був сплатити в день передачі товару (а.с.3). В картці - замовленні, яка є невід'ємною частиною до договору, відображено про додаткові матеріали, а саме - встановлення москітної сітки, інших побажань замовник не виявив та засвідчив своїм підписом, що вартість замовлення становить 1000 грн. (зв. а.с.3) Отже, у вказаному договорі та картці - заявці відсутні відомості про те, що замовник, яким є відповідач, висловив бажання на доставку та установку вікна.

26.05.2012 року вікно було передано відповідачу, про що свідчить його підпис в картці-замовленні, побажання відповідача на установку виробу відсутнє.

Таким чином, позивач виконав свої обов'язки за договором в повному обсязі, але відповідач відмовився від виконання зобов'язання.

Положеннями Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виконання цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ОСОБА_7, підписуючи договір № 1/6 від 15 травня 2012 року, погодився з його умовами, у тому числі і з п. 3.1, який передбачає, що у разі несплати замовлення вироби можуть бути повернені на склад фірми, замовник оплачує фірмі пеню у розмірі 3% від суми несплати за кожний день прострочення, а СПД ОСОБА_6 свої обов'язки за договором виконав у повному обсязі, передавши метало-пластиковий виріб замовнику.

При таких обставинах, доводи апелянта стосовно того, що 28.05.2012 року позивач надіслав йому лист про нарахування пені, не встановивши при цьому вікно, колегія суддів не приймає, оскільки, відповідно до вищезазначених норм права та п. 3.1. Договору, пеня нараховується з часу передачі замовнику виробу за кожен день прострочення оплати.

Доводи апелянта відносно того, що договір від 15.05.2012 року, укладений між ним та СПД ОСОБА_6, копія якого міститься в матеріалах справи, не відповідає дійсності, а оригінал договору наявний в матеріалах іншої цивільної справи за позовом СПД ОСОБА_6, також не беруться до уваги колегією суддів, оскільки спростовуються матеріалами цивільної справи № 108/6796/12 за позовом СПД ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошової суми, яка була досліджена в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції та копії якої залучені до матеріалів даної справи. Так, в матеріалах дослідженої справи на аркуші 23 міститься оригінал договору № 1/6 від 15.05.2012 року, який є ідентичним наявної в матеріалах справи, що розглядається, копії цього договору (а.с. 3).

Що стосується доводів апелянта про те, що його підпис в договорі від 15.05.2012 року підроблений, то вони не підтверджуються матеріалами справи.

Частина 2 статті 10 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи судом першої інстанції з метою всебічного і повного з'ясування обставин по справі та забезпечення здійснення прав сторін за наявності суперечностей між ними, ОСОБА_7 роз'яснено право щодо заявлення клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з ціллю підтвердити його вимоги про підроблення підпису в договорі. Проте ОСОБА_7 відмовився від призначення і проведення судової експертизи.

Апелянт помилково вважає, що СПД ОСОБА_6, отримавши лист ОСОБА_7 від 31.05.2012 року, погодився з висновками, викладеними в цьому листі про порушення прав споживача, оскільки на листі є лише підпис позивача, який свідчить не про згоду із змістом листа, а про отримання ним указаного листа 31.05.2012 року (а.с. 17).

Колегією суддів також не приймаються доводи апелянта стосовно неправомірності стягнення з нього судом суми судового збору, що оплачений СПД ОСОБА_6, оскільки, на думку ОСОБА_7, він, як споживач звільняється від уплати судового збору відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Пунктом 7 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Отже, оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено, а задоволені вимоги СПД ОСОБА_6, то судом першої інстанції правильно застосовані норми ст. 88 ЦПК України і з відповідача на користь позивача стягнуті понесені останнім судові витрати.

Апеляційна скарга не містить інших доводів щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів, не виходить за межі доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 22 травня 2013 року - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 22 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко