Ухвала суду № 34361497, 17.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 р.Справа № 816/4213/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2013р. по справі № 816/4213/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мадо-Гарант"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мадо-Гарант", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 25.06.2013 №0004131502/1205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 265 712 грн. 33 коп., в тому числі за основним платежем в розмірі 212 569 грн. 86 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 53 142 грн. 47 коп.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2013 в порядку процесуального правонаступництва замінено відповідача - Кременчуцьку об'єднан- Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мадо-Гарант" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 25.06.2013 № 0004131502/1205, виданого Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Мадо-Гарант" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в загальному розмірі 265 712 грн. 33 коп. (двісті шістдесят п'ять тисяч сімсот дванадцять гривень тридцять три копійки), в тому числі за основним платежем - 212 569 грн. 86 коп. (двісті дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять гривень вісімдесят шість копійок) та штрафними (фінансовими) санкціями - 53 142 грн. 47 коп. (п'ятдесят три тисячі сто сорок дві гривні сорок сім копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1, ч. 5 ст. 203, 228 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мадо-Гарант" (ідентифікаційний код 36093917) зареєстроване рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради народних депутатів 26.08.2008. Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ з 27.08.2008 за № 13945 та є, зокрема, платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200037504, виданого Кременчуцькою ОДПІ, індивідуальний податковий номер 360939116030.

Позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.50- змішане сільське господарство, 46.11- діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, 46.17 - діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 69.10- діяльність у сфері права.

В період з 29.05.2013 по 03.05.2013 відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ від 59.05.2013 №1850 Городянко Яною Сергіївною - старшим державним податковим інспектором, інспектором податкової служби ІІ рангу відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Мадо-Гарант" з метою перевірки показників податкової декларації з податку на додану вартість з урахуванням уточнюючих розрахунків за період з 01.04.2012 по 30.04.2012.

За наслідками перевірки ТОВ "Мадо-Гарант" відповідачем складено акт від 10.06.2013 №4459/15.2, яким зафіксовано порушення ч.1,2 ст. 215 та ч.1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за період з квітня 2012 року по січень 2013 року у сумі 212 569,86 грн., в тому числі за квітень 2012 року в сумі 23058 грн., за травень 2012 року в сумі 1056 грн., за червень 2012 року в сумі 1962,30 грн., за липень 2012 року в сумі 464,80 грн., за серпень 2012 року в сумі 29646,33 грн., за вересень 2012 року в сумі 9991,60 грн., за жовтень 2012 року в сумі 9991,60 грн., за грудень 2012 року в сумі 49958 грн., за січень 2012 року в сумі 86441,23 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення - рішення від 25.06.2013 №0004131502/1205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 265 712,33 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 212 569,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 53142,47 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з реального вчинення господарських операцій за квітень 2012 року-січень 2013 року ТОВ "Мадо-Гарант" з його контрагентами та дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи встановлено, що у квітні 2012 року позивач мав господарські відносини з ПП "Технорубит" (код за ЄДРПОУ 36224124).

Між позивачем ТОВ "Мадо - Гарант" (Покупець) та ПП "Технорубит" (Постачальник) було укладено договір поставки № 0404-1 від 04.04.2012 (Далі-Договір) /а.с.31/.

На виконання умов даного Договору постачальник поставив позивачу товар, а саме: сухе молоко та макаронні вироби здоров'я з житнього борошна і висівками на загальну суму 34 600,25 грн., в т.ч. ПДВ 5 766,71 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними /а.с.40-82/.

На підставі отриманих податкових накладних, позивачем було включено до складу податкового кредиту періоду квітня 2012 року суму ПДВ 19750 грн., періоду травня 2012 року суму ПДВ 968,60 грн., періоду червня 2012 року суму ПДВ 1962,30 грн., періоду липня 2012 року суму ПДВ 464,80 грн., періоду серпня 2012 року суму ПДВ 29 646,33 грн., періоду вересня 2012 року суму ПДВ 9991,60 грн., періоду жовтня 2012 року суму ПДВ 9991,60 грн., періоду грудня 2012 року суму ПДВ 49 958 грн., періоду січня 2013 року суму ПДВ 86441,23 грн /а.с.137-156/.

Оплату товару було здійснено шляхом передання простого векселя серії АА № 2418902, що підтверджується актом прийому-передачі векселя від 01.05.2012 /а.с.34/.

Транспортування даного товару не відбувалось, оскільки його було передано на зберігання ПП "Технорубит", про що свідчить укладений договір про відповідальне зберігання № 3004-1 від 30.04.2012 /а.с.35-37/ та акт прийому-передачі до цього договору від 30.04.2012 /а.с.38/. На підтвердження того факту, що у власності ПП "Технорубит" наявні складські приміщення, до матеріалів справи надано копії картки обліку матеріалів складського приміщення та письмові підтвердження контрагента позивача /а.с.181-183/.

Крім того, у квітні 2012 року позивач мав господарські відносини з ПП "Капо" (код за ЄДРПОУ 35587752).

26 квітня 2012 року між ТОВ "Мадо-Гарант" (Покупець) та ПП "Капо" (Постачальник) укладено договір поставки № 0000003 (Договір) /а.с.83/.

На виконання умов даного Договору, постачальник поставив товар, а саме: арматуру на загальну суму 20 372,40 грн., в т.ч. ПДВ 3 395,40 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними /а.с.91-92/, на підставі яких, позивачем включено до складу податкового кредиту періоду квітня 2012 року суму ПДВ 3 308 грн., періоду травня 2012 року суму ПДВ 87,4 грн./а.с.137-156/.

Судом встановлено, що отриманий товар придбавався підприємством для здійснення статутних видів діяльності, визначених Статутом ТОВ "Мадо-Гарант" /а.с. 95-106/.

Оплату товару було здійснено шляхом передання простого векселя серії АА 2418905, що підтверджується актом прийому-передачі векселів від 01.06.2012 /а.с.86/.

Транспортування даного товару не відбувалось, оскільки його було передано на зберігання ПП "Капо", про що свідчить укладений договір про відповідальне зберігання № 26/04 від 26.04.2012 та акт прийому-передачі до цього договору від 26.04.2012 /а.с.87-90/.

На підтвердження того факту, що у власності ПП "Капо" наявні складські приміщення, суду надано копію картки обліку матеріалів складського приміщення та письмове підтвердження контрагента позивача /а.с.185-186/.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ПП "Технорубит", ПП "Капо", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за участю позивача із ПП "Технорубит", ПП "Капо".

Колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними контрагентами в акті перевірки від 10.06.2013 №4459/15.2 ґрунтується виключно на підставі актів перевірок контрагентів позивача, а саме:

- акту перевірки Західної МДПІ м. Харкова, Харківської області ДПС № 218/15.3-9/36224124 від 14.02.2013 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Технорубит" (ідентифікаційний код 36224124) щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за березень-грудень 2012 року у зв'язку із тим, що підприємство не знаходиться за податковою адресою, стан платника - " 9" - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Через неможливість провести зустрічну звірку із вищевказаних підстав, ревізори Західної МДПІ м. Харкова, Харківської області ДПС дійшли висновку про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин між ПП "Технорубит" із постачальниками та покупцями, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ПП "Технорубит" по ланцюгу постачання /а.с.130-134/.

- акту перевірки Індустріальної МДПІ м. Харкова, Харківської області ДПС № 143/22.1-07/35587752 від 14.02.2013 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Капо" (ідентифікаційний код 35587752) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків та зборів за період з 01.08.2012 по 31.12.2012 у зв'язку із тим, що підприємство не знаходиться за податковою адресою, стан платника - " 9" - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Через неможливість провести зустрічну звірку із вищевказаних підстав, ревізори Індустріальної МДПІ м. Харкова, Харківської області ДПС дійшли висновку про те, що ПП "Капо" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, в наслідок чого у ПП "Капо" неможливо встановити об'єкти оподаткування за період з 01.07.2012 по 31.12.2012 /а.с.125-129/.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що правочини з ПП "Технорубит", ПП "Капо" не спричиняють реального настання наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства - є нікчемними по ланцюгу.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ПП "Технорубит", ПП "Капо", відповідачем в акті перевірки від 10.06.2013 №4459/15.2 не вказано.

Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми вартості придбаних від 10.06.2013 №4459/15.2 послуг на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у контрагентів-постачальників по ланцюгу постачання, наявність у останніх взаємовідносин з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, відсутність за місцезнаходженням, не може свідчити про неможливість фактичної поставки товару та надання позивачу послуг, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.

Колегією суддів встановлено, що спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Також, документально підтверджується факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (послуг), отриманих за договорами, укладеними з вказаними контрагентами.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Також, колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинів; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цих операцій в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ПП "Технорубит", ПП "Капо" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ПП "Технорубит", ПП "Капо" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5.2 Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки від 10.06.2013 №4459/15.2 висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Технорубит", ПП "Капо" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Посилання відповідача на те, що підприємством було включено до розділу 2 (Податковий кредит) та відповідно до рядка 10.1 декларації з ПДВ обсяг придбання на загальну суму 1045872,30 грн. (ПДВ 209 174,46 грн.) від контрагента ПП "Технорубит" (код 36224124) з періодом виписки податкової накладної квітень 2012 року та на загальну суму 16 977 грн. (ПДВ 3395,40 грн.) від контрагента ПП "Капо" (код 36224124) з періодом виписки податкової накладної квітень 2012 року в тому числі і у інших податкових періодах, як на порушення вимог чинного законодавства, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги.

Абзацем 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України закріплено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Судовим розглядом встановлено, що всі податкові накладні було включено позивачем до складу податкового кредиту в межах встановленого вищевказаною нормою строку.

Придбанні позивачем товарно-матеріальних цінностей відповідають меті та змісту господарської діяльності товариства в межах зареєстрованих видів господарської діяльності за КВЕД та статутної діяльності, визначеної Статутом ТОВ «Мадо-Гарант» /а.с. 95-106/.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Мадо-Гарант" правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту кошти, спрямовані на оплату отриманих товарів та послуг від ПП "Технорубит", ПП "Капо", що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 10.06.2013 №4459/15.2.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 10.06.2013 №4459/15.2 порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 25.06.2013 № 0004131502/1205 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 № 0004131502/1205, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування такого рішення є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2013р. по справі № 816/4213/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.