Ухвала суду № 34360306, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/36829/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (далі - Красноперекопська ОДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-12188/10/11/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НСК-Квадро» (далі Товариство)

до Красноперекопської ОДПІ

про визнання нечиннми податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення 10.09.2010 № 0000162304/0 з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування податкового кредиту.

На вказані судові акти Красноперекопською ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, в зв'язку з чим просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Красноперекопською ОДПІ було проведено позапланову податкову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «СФ «Елефант» (далі - ТОВ «СФ «Елефант») за період з 01.06.2010 по 31.07.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 31.08.2010 № 989/23-0/35225059/99 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.09.2010 № 0000162304/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5541,20 грн. (у тому числі 4476 грн. за основним платежем та 1065,20 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту у липні 2010 року суми ПДВ за податковою накладною, складеною ТОВ «СФ «Елефант» за фактом поставки Товариству підрядних робіт. При цьому Феодосійська МДПІ посилається на відсутність названого контрагента за місцезнаходженням, що свідчить про невідповідність податкової накладної вимогам закону через недостовірність зазначених у ній відомостей. Крім того, за висновком податкового органу, спірний контрагент був учасником конвертаційного центру та сприяв утворенню «податкових ям».

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 Закону встановлюються обов'язкові для оформлення податкової накладної вимоги, недотримання яких є підставою для відмови у визнанні права платника на податковий кредит.

Таким чином, для формування податкового кредиту по ПДВ платник повинен підтвердити належними та достовірними документами факт придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях та пред'явити оформлені належним чином податкові накладні, складені постачальником з урахуванням сум податку на додану вартість.

Не визнаючи права позивача на формування податкового кредиту за наслідками придбання будівельних робіт у ТОВ «БФ «Елефант», податковий орган водночас не заперечував реальності виконання зазначених операцій.

Також Красноперекопською ОДПІ не наведено належних доводів та не подано доказів на підтвердження існування обставин, що виключають право платника на податковий кредит, якими є, зокрема, безтоварність спірних операцій, узгодженість дій позивача та спірного контрагента з метою створення схеми ухилення від оподаткування та отримання безпідставної податкової вигоди, відсутність самостійної ділової мети тощо.

Фактично, заперечуючи проти права позивача на формування податкового кредиту по операціям з придбання підрядних робіт у ТОВ «БФ «Елефант», податкова інспекція посилається на порушення, допущені цим постачальником як третьою особою, а не позивачем безпосередньо.

Втім участь ТОВ «БФ «Елефант» у схемах ухилення від оподаткування та його відсутність за місцезнаходженням не може розцінюватися як доказ недобросовісності Товариства як платника податків.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

У той же час чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

А відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Судами встановлено, що у період здійснення господарських операцій з ТОВ «БФ «Елефант» останній був зареєстрований в установленому законом порядку, у зв'язку з чим цілком відповідав ознакам та поняттю юридичної особи, та мав статус платників ПДВ.

Отже, суди, встановивши, що факт поставки підрядних робіт позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами (договором підряду, актами виконаних робіт), дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за фактом виконання спірних операцій, та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 у справі № 2а-12188/10/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько