Ухвала суду № 34360297, 02.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/14162/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2а-1685/11/1070

за позовом Приватного акціонерного товариства «Енран»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Енран» (надалі - позивач, ПАТ «Енран») звернулося до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (надалі - відповідач, ДПІ у Вишгородському районі Київської області), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, адміністративний позов ПАТ «Енран» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.12.2010 № 0001551701/0 та від 31.12.2010 № 0001551701/1.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.12.1990 позивач зареєстрований як юридична особа (приватне акціонерне товариство). У період з 22.09.2010 по 09.10.2010 працівниками відповідача було відібрано письмові пояснення від 21 колишнього працівника позивача з приводу сум отриманих ними заробітних плат у 2007-2009.

У подальшому, в період з 10.11.2010 по 16.11.2010 відповідачем було проведено позачергову перевірку відповідача, за результатами якої 23.11.2010 складено акт перевірки № 2539/17-1/24888177 (надалі акт).

Згідно акта перевірки, позивачем було допущено порушення вимог пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. «б», п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 № 451, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 за № 960/8281.

08.12.2010 на підставі акта перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 0001551701/0, яким нараховано штраф у сумі 187 400,16 грн., з яких 62 466,72 грн. основний платіж, 124933,44 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до відповідача. Проте, зазначену скаргу відповідачем було залишено без задоволення, а 31.12.2010 винесено податкове повідомлення-рішення № 0001551701/1.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування непрямого методу щодо визначення податкових зобов'язань з доходів найманих працівників є неправомірним.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем визначено суму неутриманого та не перерахованого позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб (податкового зобов'язання) з використанням непрямих методів, а саме: шляхом відібрання пояснень від 21 колишнього працівника позивача.

Виходячи з отриманих пояснень існувала розбіжність між заробітною платою, виплаченою працівникам на підставі відомостей, та заробітною платою, виплаченою названим особам у «конвертах».

Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами на момент виникнення спірних відносин були встановлені п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пп. 4.3.1 пункту 4.3 ст. 4 вказаної норми Закону, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з пп. 4.3.2 п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Згідно приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неведення платником податків податкового обліку розуміється як неведення обліку взагалі або неповне ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 2.3 Методичних рекомендацій визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затверджених наказом ДПА України від 05.07.2002 № 312, непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань платника податків застосовуються у разі якщо:

- платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і податковий орган не може встановити фактичне місцезнаходження підприємства чи його відокремленого підрозділу, місцезнаходження фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження платника податків, покладається на податковий орган;

- платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і платник податків чи його посадова особа ухиляється від надання відомостей, передбачених законодавством;

- платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і не веде податкового обліку або не пред'являє первинні документи;

- платник податків подав податкову декларацію, але під час документальної перевірки не підтверджує розрахунки, що наведені у декларації, наявними документами обліку.

Згідно п. 2.5. Методичних рекомендацій (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань приймає керівник податкового органу або особа, що виконує його обов'язки, на підставі результатів проведеного аналізу податкових баз або іншої інформації, одержаної згідно із законодавством. У рішенні обов'язково зазначаються підстави його прийняття.

У разі якщо під час документальної перевірки, що проводиться податковим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у поданій ним до податкового органу податковій декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством, по зазначених фактах перевіряючими складається службова записка на ім'я керівника податкового органу або особи, що виконує його обов'язки, в якій наводиться детальне обґрунтування необхідності застосування непрямих методів визначення податкового зобов'язання платника податків, що перевіряється.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки від 23.11.2010 № 2539/17-1/24888177, підтверджується, надання позивачем до перевірки всіх первинних документів обліку. Посилань на непідтвердження позивачем розрахунків, наведених у поданих ним до податкового органу податкових деклараціях, акт перевірки не містить.

Визначення сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб) непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише з використанням методу контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб.

Даний метод базується на аналізі показників (доходи, витрати та інші), які характеризують підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. Якщо орган державної податкової служби встановлює перевищення суми витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи над сумою задекларованого доходу і такий суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа не підтверджує документально або відмовляється надати інформацію щодо джерела такого доходу, орган державної податкової служби визначає суму перевищення для включення її до бази оподаткування згідно з положеннями розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

Як зазначалось вище, позивачем до перевірки були надані підписані акти звірки розрахунків по заробітній платі з 21 колишнім найманим працівником, де вони своїм підписом засвідчили отримання коштів в сумі, вказаній в актах звірки.

Крім того, матеріали справи не містять копій службової записки з обґрунтуванням необхідності застосування непрямого методу та рішення керівника органу державної податкової служби про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань, що дає підстави для висновку про їх відсутність.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що непрямий метод відповідачем було застосовано за відсутності належних для цього підстав, та за відсутності відповідного рішення посадової особи. Під час визначення суми неутриманого та неперерахованого позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб, податковий орган керувався лише письмовими поясненнями працівників позивача, взятих ВПМ ДПІ у Вишгородському районі, у яких зазначено приблизний розмір заробітної плати, а не точний розмір виплаченої заробітної плати в «конверті».

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а-1685/11/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна