Ухвала суду № 34360195, 02.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/15404/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.07.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2а/1770/2494/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Племзавод»

до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Племзавод» (надалі - позивач, ТОВ «Племзавод») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (надалі - відповідач, Здолбунівська ОДПІ Рівненської області), у якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.01.2011 № 0000672340/1.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.07.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, адміністративний позов ТОВ «Племзавод» задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Здолбунівської ОДПІ Рівненської області від 17.01.2011 № 0000672340/1.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача, вимоги касаційної скарги вважає необґрунтованими, скаргу просить відхилити, а оскаржуване рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.12.2010 Здолбунівською ОДПІ складено акт № 1451/23-34119126 про результати документальної невиїзної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Племзавод» за жовтень та грудень 2009 року, з врахуванням матеріалів зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу та автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Племзавод» п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2009 року в сумі 181 442,50 грн., за грудень 2009 року - в сумі 217 377 грн. Всього на суму податку на додану вартість - 398 819,50 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0000672340/0, яким ТОВ «Племзавод» зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 398 819,50 грн.

Підставою зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість всього на 398 819,50 грн. за жовтень, грудень 2009 року став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про безпідставне включення позивачем до суми податкового кредиту податку на додану вартість за наслідками здійснення фіктивних операцій з придбання сільськогосподарської техніки.

Зокрема, податковий орган в акті перевірки зазначає, що на запит по ланцюгу постачання від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано відповідь, в якій вказано, що ВАТ «НАК «Украгролізинг» є посередником реалізованої позивачу сільськогосподарської техніки, постачальником якої є ТОВ «Агрікон-Київ», що має стан платника податків - 23 «місцезнаходження не встановлено», а отже підтвердження взаємовідносин по даному ланцюгу постачання є неможливим.

Позивач звертався до органів державної податкової служби з первинною та повторною скаргами про перегляд вказаного податкового повідомлення-рішення, які залишені без задоволення, та за результатами яких прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2011 № 0000672340/1.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом під час здійснення перевірок позивача не було встановлено жодного порушення, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2009 між позивачем (лізингоодержувачем) та ВАТ «НАК «Украгролізинг» (лізингодавцем) укладено Договір фінансового лізингу №17-09-92 бфл/143, предметом якого була передача у користування ТОВ «Племзавод» предмету лізингу - станків для відгодівлі, індивідуальних та групових станків для маток, станків для дорощування та станків для опоросу (надалі - сільськогосподарська техніка).

Пунктом 1 договору передбачено, що предмет лізингу ВАТ «НАК «Украгролізинг» отримує від постачальника, самостійно обраного позивачем. У додатку № 1 до договору постачальником сільськогосподарської техніки визначено ТОВ «Агрікон-Київ».

На виконання умов вказаного договору, 21.09.2009 у розпорядження позивача передано сільськогосподарську техніку на суму 1 088 655,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 1 та видатковою накладною про передачу у фінансовий лізинг за № 7189, виписану на вказану суму.

16.11.2009 у розпорядження позивача передано сільськогосподарську техніку на загальну суму 3 524 496,60 грн., що підтверджується актами приймання-передачі № 2, 3, 4, 5 та видатковими накладними про передачу у фінансовий лізинг за № 7390-№7393, виписаними на вказану суму. Для підтвердження поставки товару ВАТ «НАК «Украгролізинг» було виписано для позивача податкові накладні.

Крім того, відповідачем не заперечується реальність виконання операцій з поставки позивачу сільськогосподарської техніки.

30.09.2009 та 16.11.2009 вказану сільськогосподарську техніку позивачем введено в експлуатацію, що підтверджується наказами товариства та актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів за відповідний період.

За результатами вказаних господарських відносин ТОВ «Племзавод» сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у вересні 2009 року у сумі 181 442,50 грн. та у листопаді 2009 року у сумі 217 377,00 грн., який заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2009 року (в складі загальної суми відшкодування 186 608,00грн.) та грудень 2009 року, поданих до податкового органу, - що не суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що відшкодування з бюджету податку на додану вартість не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету, а у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього й зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що на час проведення документальної невиїзної перевірки позивача (21.12.2010) у податкового органу були відсутні підстави та обставини, встановлені пп. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для проведення такої перевірки, оскільки судами було встановлено, що податковим органом вже проводились позапланові виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, відображених у деклараціях за жовтень, грудень 2009 року, за результатами яких не виявлено жодних порушень, про що складено відповідні довідки.

Також слід зазначити, що вказану перевірку ТОВ «Племзавод» податковим органом проведено за відсутності письмових дозволів на її проведення, виданих керівником (заступником керівника) Здолбунівської ОДПІ, та будь-якого письмового запиту від Здолбунівської ОДПІ позивачу не надходило, він не надавав будь-яких пояснень та підтверджуючих документів, достатніх для проведення перевірки, що свідчить про те, що під час її призначення податковий орган діяв незаконно.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, на підставі яких визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Здолбунівської ОДПІ Рівненської області від 17.01.2011 № 0000672340/1.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.07.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а/1770/2494/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна