Постанова № 34360191, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/23116/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі (далі - ДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2а-2668/10/1070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Плюс Україна" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2009 № 0000992300/0.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, положенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 04.12.2009 № 1489/23/1/32878486 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2009 № 0000992300/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 222 310,19 грн. (у тому числі 148 206,79 грн. за основним платежем та 74103,40 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальником у попередніх звітних періодах, за відсутності подання скарги на постачальників у порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому податковий орган виходив з того, що платник не вправі переносити у часі реалізацію права на податковий кредит після виникнення такого права, а відтак може врахувати у складі податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені йому контрагентом, лише в тому періоді, до якого відноситься податкова накладна та коли відбулася господарська операція з придбання товарів (робіт, послуг).

Іншими мотивами для зазначеного донарахування слугували висновки ДПІ про незаконне формування Товариством податкового кредиту за операціями з придбання інформаційно-консультативних послуг у приватного підприємства «Янлат-Україна» та юридичних послуг в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Провідна компанія «Феміда-Консул» у зв'язку з відсутністю документального підтвердження факту реального надання цих послуг.

Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою по епізоду щодо формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, складеними в інших звітних періодах.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною.

При цьому зміст підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дає підстави для висновку про те, що подання платником скарги на постачальника є необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум ПДВ у разі несвоєчасного отримання податкових накладних від цього контрагента.

Суди також цілком об'єктивно підтримали правову позицію позивача по епізоду щодо віднесення Товариством до податкового кредиту ПДВ у складі вартості інформаційно-консультативних послуг, наданих приватним підприємством «Янлат-Україна».

Так, суди з'ясували, що на виконання договору про надання послуг від 28.11.2008 № 24/08-08 приватне підприємство «Янлат-Україна» (виконавець) поставило позивачеві комплекс послуг з моніторингу конкурентного середовища снекового ринку України на загальну суму 125 000 грн. (у тому числі 25 000 грн. ПДВ); зазначені послуги були оплачені позивачем у повному обсязі. На підтвердження поставки цих послуг Товариством подано акт здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), податкові накладні, а також документи, складені виконавцем як результат надання цих послуг - звіт з моніторингу конкурентного середовища снекового ринку України для Товариства, що містить аналіз відповідного ринкового сектору та рекомендації безпосередньо для позивача.

Податковий орган визнав зазначені документи недостатніми для підтвердження реальності виконання розглядуваних послуг, пославшись при цьому на відсутність необхідної інформації у поданому звіті.

Втім слід зазначити, що, як випливає зі змісту підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підставою для формування податкового кредиту по ПДВ є сукупність таких обставин, як реальність придбання товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності та наявність належним чином оформлених податкових накладних. При цьому податкове законодавство не встановлює ані конкретного переліку документів, складенням яких мають опосередковуватися операції з поставки даного виду послуг, ані їх форму. А відтак з метою підтвердження реальності виконання операцій з поставки послуг платник може використовувати будь-які документи, на підставі яких можна зробити висновок про те, що господарська операція була фактично виконана, та які обумовлюють ділову мету витрат на оплату ПДВ у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг).

У ході розгляду справи позивач обґрунтував як економічну необхідність придбання зазначених моніторингових послуг, так і фактичне використання результатів цих послуг у власній господарській діяльності шляхом зміни асортименту продукції, що виготовляється Товариством, її позиціонування на ринку тощо у відповідності з рекомендаціями та висновками, що містяться у представленому звіті. Оцінка ж цього звіту з точки зору його повноти та правильності оформлення стосується якісних характеристик виконання даних послуг, що перебуває поза межами компетенції податкового органу та не може впливати на податковий облік платника (позивача у справі).

У той же час не можна погодитися з наданою судами правовою оцінкою по епізоду щодо формування позивачем податкового кредиту за наслідками придбання юридичних послуг та послуг з оптимізації торгівлі продукцією замовника у торговельних мережах у товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна компанія «Феміда-Консул».

Так, висновок судів про наявність належного документального підтвердження реальності виконання операцій з поставки цих послуг мотивований посиланням на наявні у матеріалах справи договір про надання інформаційно-консультаційних послуг від 15.09.2008 № 24/08-0/8, договір про надання юридичних послуг від 25.08.2008 № 23/08-08, звіти про надані послуги, акти приймання-передачі цих послуг.

Слід зазначити, що специфіка юридичних послуг передбачає безпосередню взаємодію замовника та виконавця у процесі надання цих послуг. Втім позивачем не подано будь-яких доказів існування такої взаємодії. Згідно з поясненнями платника відповідні послуги надавалися контрагентом в усній формі, однак роздруківок телефонних розмов Товариством не представлено; не подано позивачем і доказів ведення з товариством з обмеженою відповідальністю «Провідна компанія «Феміда-Консул» ділової переписки у процесі замовлення та отримання консультацій, так само як і доказів підготовки названою юридичною фірмою довідок, правових висновків, процесуальних документів у процесі виконання договору від 25.08.2008 № 23/08-08. Посилання позивача на факт укладення ряду контрактів та договорів за наслідками отримання від цього контрагента правових консультацій також не містять будь-якого документального підтвердження (як-от - доказів розробки контрагентом проектів договорів, участі його представників у ділових перемовах, здійснення правового супроводу договорів тощо).

У зв'язку з цим слід погодитися з доводами ДПІ про відсутність доказів фактичного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Провідна компанія «Феміда-Консул» юридичних послуг. Те саме стосується і порядку оформлення позивачем поставки послуг з оптимізації торгівлі продукцією.

Наведене обумовлює правильність виключення податковим органом зі складу податкового кредиту позивача ПДВ у сумі 11236 грн.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти, відмовивши у відповідній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-2668/10/1070 змінити в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2009 № 0000992300/0 у сумі 16854 грн. (у тому числі 11236 грн. за основним платежем та 5618 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-2668/10/1070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько