Постанова № 34358232, 22.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року Справа № 914/1135/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФермерського господарства "Серміш Агро"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 рокуу справі№ 914/1135/13 Господарського суду Львівської областіза позовомпрокурора Буського району в інтересах держави в особі державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонддоФермерського господарства "Серміш Агро"простягнення 313910,14 грн.за участю представників: позивачаПронін М.О., дов. від 04.12.12відповідача прокуроране з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) Томчук М.О., посв. № 000606

ВСТАНОВИВ:

21.03.2013 року до господарського суду звернувся прокурор Буського району з позовом в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд про стягнення з Фермерського господарства "Серміш Агро" заборгованості у сумі 313910,14 грн., в тому числі 180000 грн. авансового платежу, 32760 грн. пені за непоставлений товар, 72000 грн. штрафу за невиконання контракту, 25200 грн. штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів, 3950,14 грн. річних за користування чужими коштами, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, приписи статей 175, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 599 Цивільного кодексу України.

Відповідач не виклав свою позицію у суді першої інстанції, у зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.05.2013 року (суддя Яворський Б.І.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача: на користь позивача 180000 грн. авансового платежу, 72000 грн. штрафу, 1343,88 грн. за користування чужими коштами, в доход Державного бюджету України 5066,88 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; з позивача стягнуто в доход Державного бюджету України 1211,32 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 року (судді: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Краєвська М.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність чинному законодавству та матеріалам справи.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Фермерське господарство "Серміш Агро" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення постановити нове рішення про відмову в позові повністю. Касаційну скаргу мотивовано невірним застосуванням судами норм матеріального права, оскільки відповідно до приписів статей 538 та 693 Цивільного кодексу України відсутні підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій за невиконання позивачем у встановлений строк зобов'язання сплатити кошти.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, усно в судовому засіданні заперечив проти її доводів; відповідач не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

За статтею 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2005 року № 543 "Про Аграрний Фонд" Аграрний фонд є державною спеціалізованою бюджетною установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки; за змістом пунктів 1 та 2 Порядку проведення державних форвардних закупівель зерна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 736 від 16.05.2007 року, Аграрний фонд проводить у сільськогосподарських товаровиробників форвардні закупівлі зерна майбутнього врожаю за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, шляхом укладення на Аграрній біржі, між Аграрним фондом та товаровиробниками контракту, форма якого затверджується Міністерством аграрної політики.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, 10.04.2012 року Аграрний фонд (покупець) та Фермерське господарство "Серміш Агро" (продавець) уклали форвардний біржовий контракт № 223Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (надалі - контракт). Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації на Аграрній біржі та діє до "01" грудня 2012 року (відповідно до відмітки на останній сторінці контракту дата реєстрації на Аграрній біржі 10.04.2012 року).

Відповідно до пункту 1.1 контракту продавець передає покупцю у власність товар: пшеницю м'яку 3 класу, що відповідає ДСТУ 376-2010, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його. В контракті сторонами визначено кількість товару - 200 тонн, термін поставки - до 01.11.2012 року, базис поставки - EXW ВАТ "Бродівське ХПП", ціну за одиницю товару (тонну) - 1800,00 грн. та загальну вартість товару - 360000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 60000,0 грн. (п.п. 1.2 - 1.6 контракту). Згідно з пунктом 2.2 контракту поставка вважається здійсненою в момент підписання акта приймання-передачі товару на базисі поставки відповідно до умов цього контракту.

Також за змістом пунктів 5.1, 5.3 контракту покупець упродовж трьох робочих днів з моменту укладання контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених пунктом 3.3 та виконання пункту 4.1 контракту.

Відповідно до пункту 7.2 Контракту у разі невиконання продавцем умов Контракту щодо обсягів поставки передбачено сплату штрафу в розмірі 20 % вартості недопоставленого товару; пунктом 7.5 Контракту визначено, що у разі належного виконання позивачем пункту 5.1 договору відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення; за прострочення поставки товару понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Судами встановлено, що 10.05.2012 року позивачем на виконання пункту 5.1 контракту перераховано відповідачу 180000,00 грн. авансового платежу за платіжним дорученням № 335 від 24.04.2012 року; позивач звернувся до відповідача з вимогою від 25.10.2012 року № 41-0713024 про передачу товару, натомість відповідач умов контракту не виконав та станом на 01.11.2012 року не передав позивачу обумовлений контрактом товар.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми передплачених коштів, на які поставка зерна не відбулась, а також штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання: штраф у розмірі 20 % вартості недопоставленого товару, штраф у розмірі 7 % за прострочення поставки товару понад 30 днів, пеня у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення за період з 02.11.2012 року по 01.02.2013 року, 3% річних за користування чужими коштами за статтею 625 Цивільного кодексу України за період з 10.05.2012 року по 01.02.2013 року.

Господарські суди попередніх інстанцій визначили законними та обґрунтованими вимоги щодо повернення одержаних авансових платежів, оскільки докази передачі відповідачем обумовленого товару відсутні; також суди, встановивши порушення відповідачем зобов'язання по поставці товару, визнали правомірним застосування штрафу у розмірі 20% від вартості недопоставленого товару, разом з тим відмовивши у застосуванні до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 7.5 контракту, за передбачених у даному пункті підстав (порушення пункту 5.1 контракту).

При цьому суд апеляційної інстанції розглянув та відхилив твердження скаржника про неможливість поставки товару у визначений договором строк (01.11.2012 року) внаслідок порушення позивачем строку здійснення авансового платежу (10.05.2013 року замість 13.04.2013 року), як жодним чином не обґрунтоване.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у встановлений строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Статтею 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судами достовірно встановлено невиконання відповідачем обумовленого договором господарського зобов'язання передати товар у встановлений строк, що є підставою для його господарсько-правової відповідальності за частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Судом апеляційної інстанції вірно відхилено доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості вимог про повернення попередньої оплати, оскільки звернення позивача з вимогою від 25.10.2012 року № 41-0713024 про передачу товару у період дії договору не впливає на правомірність позовної вимоги про повернення коштів, сплачених за договором, строк дії якого скінчився, оскільки правові підстави для утримання відповідачем зазначених коштів відсутні. Разом з тим апеляційним судом також вірно вказано на недоведеність взаємозв'язку між простроченням кредитором виконання зобов'язання з перерахування попередньої оплати та невиконанням боржником зобов'язання з поставки товару. Відповідні доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та суперечать приписам статті 221 Господарського кодексу України.

Відтак судова колегія вважає законними та обґрунтованими рішення господарських судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 180000,00 грн. авансового платежу та 72000 грн. штрафних санкцій, обумовлених договором.

Разом з тим господарські суди стягнули з відповідача 1343,88 грн. процентів річних за користування чужими коштами відповідно до положень частин 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України, починаючи з дня, коли відповідач мав передати оплачений товар, посилаючись на приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

Судова колегія зазначає, що за змістом частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України (тобто, у розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства) у разі порушення боржником зобов'язання передати товар. Натомість статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання та визначено розмір процентів річних за користування коштами саме у разі прострочення грошового зобов'язання.

Задовольняючи позов у цій частині та стягуючи проценти річних за період з моменту, коли товар мало бути передано, господарські суди на наведене вище уваги не звернули та не встановили, у зв'язку з чим (закінченням строку дії договору, відмовою позивача від прийняття виконання зобов'язання тощо) та, відповідно, коли саме у відповідача виникло прострочення зобов'язання повернути одержані кошти, не обґрунтували підстави застосування статті 625 Цивільного Кодексу України до прострочення негрошового зобов'язання.

Відтак, висновки господарських судів попередніх інстанцій у зазначеній частині не ґрунтуються на повно та достовірно встановлених обставинах справи, що передбачають застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що судові рішення зазначеним вимогам відповідають не в повному обсязі з урахуванням викладеного вище.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в зазначеній частині.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1343,88грн. процентів річних за користування чужими коштами, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктами 1 та 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Серміш Агро" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 року у справі № 914/1135/13 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2013р.р. скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1343,88 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач