Постанова № 34356193, 19.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р. Справа № 922/3214/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Остапенко В.М., дов. №14-66 від 22.03.2013 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2856 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2013 року у справі № 922/3214/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",м. Київ,

до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", м. Балаклія Балаклійського району Харківської області,

про стягнення 8 700,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", відповідача, про стягнення 2863,43 грн. інфляційних витрат, 4890,74 грн. пені, 946,59 грн. 3% річних та судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 050863 БО-31 від 19.01.2012 р. неналежним чином виконав свої зобов"язання щодо повної та своєчасної оплати за природний газ.

Відповідач просив суд зменшити розмір пені на 50%, посилаючись на неспіврозмірність розміру штрафних санкцій наслідкам порушення зобов"язання, відповідно до ступеню виконання ним зобов"язання, причин невиконання та заходів, вжитих ним для належного виконання; форми вини боржника та інших обставин.

23.08.2013 року представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині стягнення пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.08.2013 року у справі № 922/3214/13 (суддя Смірнова О.В.) відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 946,59 грн. 3% річних, 3912,60 грн. пені та 1154,28 грн. судового збору.

В стягненні 2863,43 грн. інфляційних витрат та 978,14 грн. пені відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 978,14 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені у сумі 978,14 грн. задовольнити, а в іншій частині - рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд в порушення вимог статей 42, 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України не обгрунтував належними доказами зменшення суми пені із заявлених у позові 4890,74 грн. до 3912,60 грн. та не оцінив майнового стану відповідача, а також того, чи є обставини зменшення пені винятковими.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 року на 11:30 год.

У судовому засіданні 09.10.2013 року оголошувалась перерва до 12:00 год. 17.10.2013 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 09.10.2013 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що основною причиною утворення заборгованості відповідача перед позивачем є скрутне матеріальне становище відповідача, зумовлене несвоєчасною сплатою населенням та бюджетними установами заборгованості за спожиту енергію, а також ненадходженням коштів, виділених Державним бюджетом України на покриття збитків теплопостачання для потреб населення. При цьому вказує на те, що ступінь виконання відповідачем основного зобов"язання, хоча і з простроченням, сягає 100%, а покладення на нього надмірно високих санкцій може призвести до перебоїв у централізованому теплопостачанні населенню м. Харкова.

Представник відповідача в судове засідання 17.10.2013 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи письмова розписка сторін про повідомлення ним судом в судовому засідання 09.10.2013 року про оголошення перерви до 12:00 год. 17.10.2013 року.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 19 січня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", було укладено договір № 050863 БО-31, відповідно до умов якого позивач зобов"язується передати відповідачу імпортований природний газ, виробництва теплової енергії, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб"єктів господарювання, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити його в обсязі на умовах цього договору.

На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу протягом січня - квітня 2012 року природний газ на суму 6668089,60 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2012 р., 29.02.2012 р., 31.03.2012 р., 30.04.2012 р., які підписані обома сторонами і скріплені печатками.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював оплату за спожитий природний газ, але несвоєчасно, що підтверджується платіжними дорученнями, наданими відповідачем місцевому господарському суду.

При цьому, внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов"язань щодо своєчасної оплати, у відповідача виникла заборгованість, що стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

За вимогами статті 526 Цивільного Кодексу України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В розумінні статей 610, 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов"язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов"язання.

Тобто, стягнення 3% річних від простроченої суми, є нерозривно пов"язаним із простроченням зобов"язання, порушенням правил здійснення господарської діяльності, невиконанням або неналежним виконанням господарського зобов"язання.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 946,59 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов"язання підлягає задоволенню як правомірна.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов"язання за певний період і вони є невід"ємною складовою суми основного боргу.

З розрахунку позивача вбачається, що по зобов"язанням за січень 2012 р., він нараховує інфляційні з 16 січня по 15 лютого 2012 року.

Однак, згідно з пунктом 4.1 договору остаточний розрахунок здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, тобто нарахування інфляційних витрат потрібно здійснювати з 15 числа місяця наступного за місяцем поставки газу - з 15 лютого 2012 року.

А тому, як цілком правомірно вказав місцевий господарський суд, оскільки заборгованість у лютому 2012 року існувала менше, ніж місяць, то на таку суму заборгованості інфляційні витрати не нараховуються, та в такому випадку до прострочених платежів не може бути застосована індексація.

При цьому, відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Отже, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача 2863,43 грн. інфляційних витрат як необґрунтовано нарахованих.

Згідно зі статтями193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов"язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі порушення відповідачем п. 4.1 договору, відповідач зобов"язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів - додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4890,74 грн. пені.

Відповідачем, в свою чергу, заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у договорі збільшили строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені та пунктом 9.3 договору передбачили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, а також сплив позовної давності, про застосування якої заявлено, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, відсутні підстави для задоволення заяви щодо застосування спливу строку позовної давності, оскільки сторонами у письмовій формі у договорі збільшено строк позовної давності до 5-ти років щодо позовних вимог про стягнення неустойки і позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 01.08.2013 року, тобто до спливу зазначеного строку позовної давності.

Відповідачем, в свою чергу, було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50 %.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вказана норма кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 2.4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" та пункті 3.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. З ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін та оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитку.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідач просить зменшити розмір пені на 50 %, виходячи з об"єктивної оцінки обставин справи, враховуючи скрутне фінансове становище відповідача та обставини, що ускладнюють виконання договорів, ступінь вини відповідача, а саме те, що фінансова база відповідача залежить від коштів, виділених Державним бюджетом України, отже затримка бюджетних фінансувань на покриття збитків теплопостачання для потреб населення також впливає на своєчасне погашення боргу за договорами, враховуючи неможливість вчасно погасити поточну заборгованість за спожитий природний газ, і як наслідок припинення його постачання та нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати, неможливості своєчасно закупити матеріальні ресурси, необхідні для ремонту і відновлення теплових мереж, виконати податкові зобов"язання перед бюджетом, виплатити заробітну плату трудовому колективу та поставити під загрозу постачання теплової енергії споживачам у наступному опалювальному сезоні.

Позивач заперечує проти зменшення розміру пені з посиланням на те, що ненадходження на рахунок відповідача коштів з державного бюджету на погашення різниці в тарифах, а також інші обставини, які спричинили скрутний фінансовий стан підприємства відповідача, не звільнюють останнього від виконання зобов"язання за даним правочином, а тому, на думку позивача, пеня, штраф, інфляційні витрати та 3% річних нараховані позивачем у відповідності до умов договору та чинного законодавства.

Враховуючи викладене, та клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій з посиланням на скрутний фінансовий стан підприємства та відсутність вини відповідача щодо неналежного виконання свого зобов"язання за договором № 050863 БО-31 від 19.01.2012 р., колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком правомірно використав надане йому законом право на часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення пені на 20% (такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 14.02.13 р. у справі № 17/5014/1703/2012).

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування спливу строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду про відмову в його задоволенні, оскільки пунктом 9.3. договору сторони визначили строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за договором.

Отже, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення суми пені на 20%.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевий господарський суд в порушення вимог статей 42, 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України не обгрунтував належними доказами зменшення суми пені із заявлених у позові 4890,74 грн. до 3912,60 грн. та не оцінив майнового стану відповідача, а також того, чи є обставини зменшення пені винятковими.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями, зважаючи на таке.

Як вже зазначалося вище, матеріали справи свідчать про те, що зобов'язання своєчасно не виконувались з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку із скрутним фінансовим станом відповідача внаслідок невиконання населенням та бюджетними установами зобов'язань за надані послуги; відповідачем виконані зобов'язання на 100 %; предметом діяльності КП "Харківські теплові мережі" є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплової енергії усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства.

Окрім того, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова, надмірно великі суми штрафних санкцій, джерел покриття яких у КП "Харківські теплові мережі" немає, може привести до численних аварій у зв'язку з відсутністю в достатній мірі коштів на ремонт і заміну трубопроводів, строк експлуатації яких давно сплив; матеріальна база відповідача залежить від коштів, виділених Державним бюджетом України на покриття збитків теплопостачання для потреб населення, а тому затримка в їх надходженні суттєво впливає на погашення заборгованості перед позивачем.

При цьому, вказані обставини є винятковими, оскільки всі вони в сукупності носять не систематичний характер, а є виключенням у даному виді правовідносин.

До того ж, нормами 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкці, а тому посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом даних норм слід залишити поза увагою.

Вказане вище відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Вищого господарського суду України від 19.12.2012 року у справі №5023/3165/12 та від 10.04.2013 року у справі №5023/5039/12.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2013 року у справі № 922/3214/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 22.10.2013 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.