Постанова № 34356191, 18.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 14» жовтня 2013 р. Справа №5023/4083/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П.,суддя Камишева Л.М., суддя Россолов В.В.,

При секретарі Голозубовій О.І.,

За участі представників сторін:

Прокурора - Здор Т.О.,

Позивача - не зявився,

1-а 3-тя особа - Ремінний В.І.,

2-а 3-тя особа - не з'явився,

1-й відповідач - Приходько О.І.,

2-й відповідач - не з'явився,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора (вх. №2533 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року по справі №5023/4083/12,

за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Харків в інтересах держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт. Кочеток,

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків;

2) Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області, смт. Печеніги

до 1) Печенізької районної державної адміністрації с. Печеніги,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-ТУР", м. Харків

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року у справі №5023/4083/12 (суддя Ю.В. Светлічний) у задоволенні позову відмовлено.

Прокурор, не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року у справі №5023/4083/12, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року у справі №5023/4083/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Зокрема, апелянт зазначає, що з урахуванням того, що прокурор лише у серпні 2012 року довідався про факт незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення, та про надання їх в оренду, строк позовної давності не порушений.

Також, на думку прокурора, безпідставним є твердження суду про те, що позивач ще у 2003 році довідався про порушення своїх прав.

Від Державної інспекції сільського господарства в Харківській області до суду надійшли пояснення (вх. №7874 від 16.09.2013 року), де 1-а 3-тя особа вказує на те, що Печенізькою РДА Харківської області незаконно прийняте розпорядження, яким ТОВ «Харків-ТУР» надано земельну ділянку площею 3га в оренду та змінено її цільове призначення.

Від ТОВ «Харків-ТУР» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №7887 від 16.09.2013 року), де 2-й відповідач заперечує проти апеляційної скарги та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також, 2-й відповідач надав правове обґрунтування (вх. №9094 від 20.09.2013 року) та відповідні письмові докази на підтвердження своєї позиції.

Від Печенізької районної державної адміністрації до суду надійшло клопотання (вх. №7890 від 16.09.2013 року) про розгляд справи без участі представника відповідача.

Від Відділу Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області до суду надійшло клопотання (вх. №9726 від 14.10.2013 року), де просить суд розглядати дану справу без участі представника Відділу.

До судового засідання, яке відбулося 14.10.2013 року, з'явились прокурор, 1-й відповідач та 1-а 3-тя особа.

Позивач, 2-й відповідач та 2-а 3-тя особа не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач, 2-й відповідач та 2-а 3-тя особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників позивача, 2-го відповідача та 2-ї 3-ї особи за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши присутніх представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за № 310 затверджено проект відведення земельних ділянок ТОВ "Харків-Тур" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га на території Печенізької селищної ради терміном на 50 років.

На підставі вищевказаного розпорядження, 03.10.2003 року між Печенізькою райдержадміністрацією та ТОВ "Харків Тур" укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 25 від 21.11.2003 року, відповідно до умов якого, другому відповідачу (ТОВ "Харків -Тур") передано із земель лісового фонду та запасу земель Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2,9032 га, землі запасу - 0,0968 га. Грошова оцінка землі - 28542,481 грн. Факт передачі відповідачу в оренду земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земель підписаному сторонами 21.11.2003 року та скріплений їх печатками.

Відповідно до п.8 договору, договір укладено строком на 49 років.

03.10.2003 року складений акт встановлення меж земельної ділянки площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2,9032 га, землі запасу - 0,0968 га від 01 жовтня 2003 року, який погоджено позивачем у справі Чугуєво-Бобчанське лісове господарство, та акт про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 21.11.2013 року, згідно яких Чугуєво-Бобчанське лісове господарство не має претензій по наданню в оренду земельної ділянок ТОВ "Харків-Тур" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га на території Печенізької селищної ради терміном на 50 років.

Як зазначає прокурор, у ході перевірки, проведеної Харківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері за дорученням прокуратури області №05/3-596вих-12 від 06.06.2012 року у серпні 2012 року на території Печенізького району області, встановлено факт незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення Печенізькою районною державною адміністрацією, які перебувають у постійному користуванні ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», та надання їх в оренду ТОВ «Харків-ТУР».

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив невідповідність спірного розпорядження та договору оренди вимогам законодавства, при цьому, дійшов висновку про застосування до позовної заяви прокурора строку позовної давності , що стало підставою для відмови у позові.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його обґрунтованим та таким що відповідає нормам чинного законодавства. Така позиція ґрунтується на наступному.

Прокурор в позовній заяві, посилається на те, що на підставі вказаного розпорядження та договору оренди першим відповідачем незаконно передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення з фактичною зміною цільового призначення для забудови та на приписи ст.ст. 18, 19, 20, 50, 51, 60, 61, 75, 149, Земельного кодексу а також на ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за №310 та договір оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року недійсним, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства.

У відповідності до ст. 57 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, до того ж в ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) зазначено, що у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тобто, спеціальними правовими нормами не передбачено обов'язкової зміни цільового призначення земельної ділянки у випадку надання в оренду землі для рекреаційних цілей.

З пункту 2 Розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003 року №310 та пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року випливає, що спірна земельна ділянка надана відповідачем-1 відповідачеві-2 саме для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га. Тому, при наданні в оренду спірної земельної ділянки лісового фонду для рекреаційних цілей не передбачена зміна цільового призначення.

Також, відповідно до ст.10 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди, згідно ст. 6 вказаного Кодексу надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, наведеною правовою нормою визначено, що для надання в оренду земельних ділянок лісового фонду не потрібно вилучення земельних ділянок лісового фонду у постійних користувачів.

На підставі наведеного, колегія суддів не погоджується з доводами прокурора в цій частині.

В той же час, колегія суддів погоджується з твердженнями прокурора про те, що розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за №310 та договір оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року не відповідають вимогам законодавства.

Статтею 74 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) встановлено, що право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами народних депутатів за погодженням з постійними лісокористувачами.

З листа Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" від 16.07.2012 року №01-11/357 вбачається, що ДП "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" не погоджувало передання спірних земель лісового фонду в оренду.

Окрім того, ТОВ «Харків-ТУР» доказів створення у нього спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, як того вимагає ст.57 Земельного кодексу України, до суду першої інстанції не було надано.

Наданий до суду апеляційної інстанції ТОВ «Харків-ТУР» наказ від 18.08.2003 року про створення при ТОВ «Харків-ТУР» лісогосподарського підрозділу колегія суддів не сприймає як належний доказ, оскільки даний наказ не був предметом дослідження у суді першої інстанції. В той же час, 2-й відповідач жодних доводів на підтвердження неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції не навів.

Згідно із пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. "Про деякі практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

В той же час, слід зазначити, що сам лише наказ про створення лісогосподарського підрозділу ще не свідчить про створення та фактичну діяльність такого підрозділу. ТОВ «Харків-ТУР» не подало будь-яких документів, які б свідчили про те, що даний підрозділ діє. Ані Положення про лісогосподарський підрозділ, ані штатний розпис підрозділу суду не надано.

Також, колегія суддів, дослідивши договір оренди земельної ділянки, дійшла висновку про невідповідність його змісту вимогам Закону в частині умов, зокрема, щодо обов'язкового нотаріального посвідчення зазначеного договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року, щодо зазначення умов індексації орендної плати.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (яка діяла на дату укладання договору оренди), договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Матеріалами справи встановлено, що договір оренди землі від 03.10.2003 року укладений на термін 49 років.

Згідно з ч. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, діючим на той час законодавством встановлено обов'язкову форму його укладання - нотаріальне посвідчення. Натомість колегією суддів встановлено, при укладенні договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року недодержано вимоги ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (яка діла на дату укладання договору оренди) про нотаріальне посвідчення, він укладений в простій письмовій формі, у зв'язку із чим, спірний договір оренди землі від 03.10.2003 року є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Наведені вище невідповідності у спірному договорі оренди землі та розпорядженні свідчать про наявність порушеного права позивача внаслідок порушення вимог вищезазначених законодавчих актів при видачі розпорядження та укладенні договору оренди.

Однак, 2-ий відповідач заявив про сплив строку позовної давності щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року та визнання незаконним Розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за №310.

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 26.04.2013 року по даній справі, колегією суддів були перевірені підстави для застосування позовної давності.

Відповідно до п. 6 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст.76 ЦК Української РСР Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст.80 ЦК Української РСР сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

В даному випадку, порушене право позивача - це незаконне позбавлення позивача права користування та розпорядження спірними землями лісового фонду.

Посилання прокурора на те, що він довідався про порушення прав позивачів лише під час проведеної перевірки у 2012 році є юридично неспроможними. Така позиція прокурора не відповідає ч.1 ст. 261 ЦК України відповідно до положень якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, правове значення має факт коли дізнався або повинен був дізнатися про своє порушене право саме позивач - ДП «Чугуєво-Бобчанське лісове господарство».

Згідно п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Колегія суддів встановила, що позивач - Державне підприємство "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство" довідався про порушення своїх прав ще в 2003 році, що підтверджується актом встановлення меж земельної ділянки площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2,9032 га, землі запасу - 0,0968 га від 01 жовтня 2003 року, який погоджено ДП «Чугуєво-Бобчанське лісовим господарством», і на якому міститься підпис та печатка підприємства.

Наведене спростовує твердження апелянта про те, що позивач не був обізнаний у 2003 році про порушення прав ДП «Чугуєво-Бобчанське лісове господарство».

Відтак, перебіг строку позовної давності розпочався 01.10.2003 р., з моменту підписання ДП «Чугуєво-Бобчанське лісове господарство» акту встановлення меж земельної ділянки від 01 жовтня 2003 року.

З позовною заявою прокурор звернувся лише 10.09.2012 р., тобто, з пропуском строку позовної давності.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позову, та в той же час спливу строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в позові на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення прокурора, викладені в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року по справі №5023/4083/12 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Зважаючи на наведене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.07.2013 року по справі №5023/4083/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 18.10.2013 року.

Головуючий суддя В. П. Бондаренко

Суддя Л.М. Камишева

Суддя В. В. Россолов