Рішення № 34355886, 17.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2013 р.Справа № 5023/454/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С.М." м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в о. філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, м. Харків про визнання кредитних договорів недійсними за участю представників сторін:

позивача - Рум'янцевої І.І. довіреність б/н від 02.01.2013 р.;

відповідача - Шибіки Ю.Г. довіреність №068-02/5456 від 23.09.2013 р.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "С.К.С.М." (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14.03.2012 р., до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, щодо визнання недійсними: генеральної угоди №6806N4 від 17.11.2006 р., кредитного договору №6806К92 від 17.11.2006 р., кредитного договору №68108К42 від 25.06.2008 р., кредитного договору №68108К50-1 від 22.08.2008 р., які укладені між позивачем та відповідачем та укладені додаткові угоди до них. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні кредитні договори були укладені між позивачем та відповідачем з грубим порушенням чинного законодавства України, що відповідно є підставою для визнання Генеральної угоди та кредитних договорів та всіх додаткових угод до них (так як вони є невід'ємними частинами) недійсними на підставі положень ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.03.2012 р. у справі №5023/454/12, задоволено клопотання ТОВ "С.К.С.М." про зупинення провадження у справі; провадження у справі № 5023/454/12 зупинено до розгляду пов'язаної з нею справи № 2036/1035/2012, яка знаходиться в провадженні Чугуївського міського суду Харківської області.

19.03.2013 р. до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду від 14.03.2012 у справі № 5023/454/12 звернулося Приватне акціонерне товариство "Спецбудмонтаж" (далі - ПрАТ "Спецбудмонтаж"), яке посилається на те, що оскаржувана ухвала місцевого суду винесена з порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, оскільки ПрАТ "Спецбудмонтаж" є засновником позивача - ТОВ "С.К.С.М.", проте його не було залучено до участі у справі, а отже оскаржувана ухвала прийнята про права та обов'язки ПрАТ "Спецбудмонтаж" без залучення його до участі у справі, що є підставою для скасування ухвали місцевого суду від 14.03.2012.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 р. апеляційну скаргу ПрАТ "Спецбудмонтаж" залишено без задоволення; ухвалу господарського суду Харківської області від 14.03.2012 у справі № 5023/454/12 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2013 у справі № 5023/454/12, касаційну скаргу ПрАТ "Спецбудмонтаж" задоволено; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 скасовано; справу № 5023/454/12 передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у справі № 5023/454/12 припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Спецбудмонтаж" на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.03.2012 у справі № 5023/454/12.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Спецбудмонтаж" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 вересня 2013 року касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спецбудмонтаж" залишено без задоволення. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у справі № 5023/454/12 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 вересня 2013 року провадження у справі поновлено, розгляд призначено на 02 жовтня 2013 року о 12:30.

Представник позивача 02 жовтня 2013 року надав клопотання за вх.№36339 про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю прибуття у судове засідання; та про продовження строку розгляду справи на 15 днів за вх.№ 36337.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2013 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи задоволено, строк розгляду справи продовжено до 17 жовтня 2013 року. Розгляд справи було відкладено на 14 жовтня 2013 року.

До господарського суду Харківської області 14 жовтня 2013 року надійшли клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: від ПП "Форте", від ТОВ "У.С.К.", від ПрАТ "Спецбудмонтаж".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2013 року у задоволенні клопотань відмовлено.

Також від: ПП "Форте", ТОВ "У.С.К.", ПрАТ "Спецбудмонтаж" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку із неможливістю прибуття у судове засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів та інше.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене та те, що судом відмовлено в клопотанні про залучення ПП "Форте", ТОВ "У.С.К.", ПрАТ "Спецбудмонтаж" до участі у розгляді справи у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на сторін позивача у суду не має правових підстав для відкладення розгляду справи, відповідно до цього у задоволенні клопотання зазначених осіб слід відмовити.

У судовому засіданні оголошувались перерви до: 16 жовтня 2013 року, 17 жовтня 2013 року.

Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Присутній представник відповідача проти позову заперечував, оскільки вважає, що генеральна угода №6806N4 від 17.11.2006 р., кредитний договір №6806К92 від 17.11.2006 р., кредитний договір №68108К42 від 25.06.2008 р., кредитний договір №68108К50-1 від 22.08.2008 р., які укладені між позивачем та відповідачем та при укладені додаткових угод до них; підписані та узгоджені сторонами за домовленістю сторін по всім суттєвим умовам кредитних договорів, а тому відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

17.11.2006 року між ВАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого на теперішній час є АТ "Укрексімбанк" (далі по тексту - банк) та ТОВ "С.К.С.М." (далі по тексту - позивач) було укладено Генеральну угоду №6806К4. Відповідно до положень та умов Генеральної угоди загальний ліміт заборгованості не може перевищувати 22 683 000,00 грн.

В рамках генеральної угоди №6806М4 від 17.11.2006 р. сторонами укладено: 1. кредитний договір №6806К92 від 17.11.2006 р. на відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 7 000 000,00 грн., кінцевий термін погашення 25.10.2009 р.; кредитний договір №68108К42 від 25.06.2008 р. на відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 915 000,00 євро, кінцевий термін погашення 24.06.2009 р.; кредитний договір №68108К50 від 28.07.2008 р. на відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 9 795 000,00 грн., кінцевий термін погашення 27.07.2009 р.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1,2, 4 статті 202 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, кредитним договором позивач та відповідач погодили можливість надання кредиту в валюті євро, при цьому позивач мав право самостійно обирати валюту, в якій він має намір отримати кредит та в подальшому виконувати свої договірні зобов'язання протягом тривалого часу.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносини" зазначено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями. Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті, як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Як вбачається з преамбули вказаних кредитних договорів та генеральної угоди з боку відповідача вказані договори було укладено юридичною особою Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України", в особі керуючого філією АТ "Укрексімбанк" у м. Харкові, який підписав їх на підставі довіреності та положення про філію АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові. В реквізитах вказаних договорів зазначено юридичну особу та філію, яка діє в інтересах юридичної особи, а також договори підписані керівником філії та скріплені печаткою філії, що не суперечить діючому законодавству України.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами та діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Як вбачається з пункту 42 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" в редакції, яка діяла на момент укладання вказаних кредитних договорів, передбачено, що при посвідченні правочинів нотаріуси можуть приймати договори, укладені від імені юридичних осіб їх філіями чи представництвами, підписані уповноваженими на це особами та скріплені печатками цих філій чи представництв.

Положенням про філію АТ "Укрексімбанк" передбачено, що філія має гербову печатку зі своїм найменуванням, тобто сторони на момент укладання Кредитних договорів та Генеральної угоди були наділені достатніми повноваженнями.

Умовами п. 3.5.2 кредитного договору №68108К42 від 25.06.2008 р. передбачено, що відповідач має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за кредитом. Про зміну процентної ставки за кредитом укладається додаткова угода до кредитного договору. Пунктом 8.6. кредитного договору передбачено, що будь-які зміни та доповнення до кредитного договору можуть бути внесені тільки у письмовому вигляді, оформлюються додатковими угодами, які підписуються повноважними представниками сторін. Відповідно до додаткових угод до кредитних договорів які укладені у письмовому вигляді та підписані повноважним представниками сторін, за домовленістю сторін. З огляду на ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.

Згідно ч. з ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору (домовленістю було підписання уповноваженими представниками сторін додаткових угод до Кредитного договору). Окрім того, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 Цивільного кодексу України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватись, а момент досягнення домовленості вважається таким, що настав.

З огляду на Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) Верховного суду України від 07.10.2010 з'ясовано, що згідно з ч. 2 ст. 1056 та ст. 1061 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону від 12 грудня 2008 р. N 661 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору в односторонньому порядку" (далі по тексту - закон), який набрав чинності з 10 січня 2009 р., передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Конституцією України закріплено принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), усі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 р. є неправомірними. Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) роз'яснено, що неправомірною є зміна процентної ставки навіть у разі належного повідомлення, якщо договором чітко передбачено підписання в таких випадках додаткової угоди (відповідачем та позивачем було підписано додаткові угоди щодо зміни процентної ставки, як це передбачено кредитними договорами).

Отже, з огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, якщо кредитний договір був укладений до 10 січня 2009 (до набрання чинності ЗУ від 12.12.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору в односторонньому порядку") і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити проценту ставку, то це вже є домовленістю сторін. Якщо банком прийнято таке рішення до 10 січня 2009 р. (при підтвердженні цього юридичного факту відповідними доказами), а позичальник отримав повідомлення після цієї дати, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. У цьому разі важливим є визначений договором механізм виконання цієї домовленості: отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки.

Більш того, твердження позивача про невигідність умов кредитного договору є хибним, оскільки на момент укладання та підписання кредитного договору позивачем не подавалося ніяких зауважень або протоколів розбіжностей щодо умов кредитного договору, а навпаки позивач підписав його, тим самим погодився на всі його умови.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Ст. 652 Цивільного кодексу України, передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зокрема виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Згідно положень норм Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, твердження позивача, викладені у позові та на яких ґрунтуються позовні вимоги не підтверджуються належними доказами в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надані докази, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання Кредитних договорів та Генеральної угоди.

Безпідставними є посилання позивача щодо відсутності у генеральній угоді та кредитних договорах порядку зміни умов договору, який врахував би інтереси позивача та взагалі не містить умови про порядок припинення договору всупереч п. 8 ч.1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки відповідно до п. 10.7 Генеральної угоди та п. 8.6. Кредитного договору передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Кредитного договору можуть бути внесені тільки у письмовому вигляді, оформлюються додатковими угодами, які підписуються повноважними представниками сторін, а з огляду на розділ 9 "Розірвання генеральної угоди" генеральну угоду може бути достроково розірвано за ініціативою позивача або відповідача. Позивач має право звернутися до банку з проханням про дострокове розірвання Генеральної угоди виключно у разі повного виконання зобов'язань за цією Генеральною угодою та кредитними договорами. Відповідач може ініціювати дострокове розірвання генеральної угоди, якщо позивач погасив заборгованість за кредитними договорами та протягом шести місяців не користується кредитними операціями в рамках цієї генеральної угоди.

Також не знаходить підтвердження твердження позивача, що згідно п.п. 5.3.2., 6.1.3. Генеральної угоди, п.п. 3.3.3, 3.9.5 Кредитних договорів Відповідач має право в будь-який момент строку дії цього договору в односторонньому порядку відмовитись від свого зобов'язання за цим договором щодо надання позивачу кредиту всупереч вимогам, передбаченим ст.629 Цивільного кодексу України. Згідно вказаних п.п. 5.З.2., 6.1.3. Генеральної угоди, п.п. 3.3.3, 3.9.5 Кредитних договорів відповідач має право лише зупинити чи відмінити надання кредиту або його частини, або достроково вимагати погашення заборгованості тільки у разі порушення позивачем умов вказаних кредитних договорів, що не є відмовою відповідача в односторонньому порядку в розумінні ст.629 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи положення кредитних договорів, приписи чинного законодавства, - позовні вимоги є необгрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні прозову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 92, 202, 203, 204, 215, 626, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст.25, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 22.10.2013 р.

Суддя Светлічний Ю.В.