Ухвала суду № 34352370, 16.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 р.Справа № 2а-1552/12/2170

Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області до ОСОБА_1 в Цюрупинському районі Херсонської області про стягнення боргу по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2012 року пенсійний орган звернувся з вищевказаним адміністративним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області, як приватний підприємець, працює на спрощеній системі оподаткування. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі Закон-№ 2464-VI) позивач є платником єдиного внеску. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У зв'язку з несплатою страхових внесків 02.04.2012 р. відповідачу було виставлено вимогу № Ф- 1 про сплату боргу в сумі 4010,30 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_1 недоїмку зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4010,30 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області (код ЄДРПОУ 21294916) недоїмку із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4010 (чотири тисячі десять) грн. 30 коп.

Не погоджуючись з даною постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) фізична особа-підприємець, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до управління Пенсійного фонду в Цюрупинському районі з 14.05.2004 року.

Відповідачем за результатами діяльності в 2011 році до фонду 02.04.2012 р. подано звіт. Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцям, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний податок, фіксований податок)". Відповідно до зазначеного звіту встановлений розмір єдиного соціального внеску складає 4010,30 грн.

02.04.2012 року управлінням Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі винесено вимогу Ф-1 про сплату заборгованості на суму 4010,30 грн. відносно ОСОБА_1.

За період з 01.01.2011 р. по сьогоднішній день заборгованість по єдиному соціальному внеску не сплачена.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

За змістом Закону № 2464-VI та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, йому надано право стягувати у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону №2464-VI, до них відносяться фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім того, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

В контексті положень ч. 4, ст. 5 Закону № 2464-VI обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.

Згідно до ч. 2, 3 ст. 4 Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6 - 14 частини першої ст. 4 Закону № 2464-VI).

На підставі ч. 9, ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований.

Отже, до обов'язків фізичних осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, ч. 8, ст. 9 Закону №2464-VI встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців - календарний рік. Відповідно до ч.8 ст.9 цього ж Закону, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

За змістом ст. 25 Закону № 2464-VI територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У цьому разі, боржник протягом десяти робочих днів з дня її отримання повинен або узгодити суму зобов'язання з органом Пенсійного фонду, або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду, або сплатити борг. Страхувальник не скористався цим правом, а значить визнав всю суму боргу зазначену у вимозі.

Колегія суддів приходить до висновку, що вимога УПФУ про сплату боргу складена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI, а отже вона є законною та не підлягає скасуванню.

Стосовно доводів апелянта, що пенсійний орган в спірних правовідносинах виконує обов'язки неприбуткової самоврядної організації, а не державного органу колегія суддів зазначає наступне.

Правові відносини, що виникають, тривають та припиняються у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовані, зокрема, основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, правовий статус Пенсійного фонду України визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, позивач оскаржує факт членства в УПФУ, сплату збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, також він просив скасувати вимогу про сплату боргу. Протиправність оскаржуваної вимоги, на думку позивача, є наслідком протиправності дій УПФУ взагалі щодо примушування брати участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Виходячи зі змісту оскаржуваної вимоги, вбачається, що вона виставлена та надіслана ОСОБА_1 щодо недоїмки по сплаті єдиного внеску.

Відповідно до ст. 58 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Крім того, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску. Виходячи з положень п. 12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п'яти років із дня набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, відповідно абз.3 п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Згідно до абз.6 п.1 Прикінцевих положень цього ж Закону встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію. Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонд України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, який є чинним. Повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо передбачено у Прикінцевих положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи апелянта щодо примушування його до участі у самоврядній організації Пенсійний фонд, оскільки така організація на даний момент навіть не створена, а норми, щоб врегульовували її діяльність, не набрали у зв'язку із цим чинності.

Підсумовуючи вищевикладене, твердження апелянта про відсутність у Пенсійного фонду та позивача, як його структурного підрозділу, належної правосуб'єктності є помилковим, останній має статус органу державної виконавчої влади.

Стосовно того, що членство відповідача не оформлене належним чином, то правова позиція суду є наступною: відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер. Разом з тим, відповідно до положень Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ОСОБА_1 та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду України.

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2013 року у справі № 2-а-1552/12/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян