Ухвала суду № 34351791, 17.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/702/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Іваницького В.В., представника відповідача - Денисенка Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0004612280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби від 03.10.2012 № 0004612280.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені адміністративного позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Даймонд-Телеком» за період з 01.11.2010 по 30.04.2012, за результатами якої складено Акт № 291/1-22-80-33441549 від 10.09.2012.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення ТОВ «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» вимог п. 198.1, 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 15 953,00 грн., в тому числі по періодам: за жовтень 2011 року у сумі 7949 грн., за листопад 2011 року у сумі 8004 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС 03.10.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004612280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 19 941,00 грн. (в т.ч. 15953,00 грн. - основний платіж, 3988,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, а також здійснення позивачем у повному обсязі оплати за товар згідно із вказаним договором, в зв'язку з чим прийшов до висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та скасував його. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Даймонд-Телеком» (Постачальник) укладено договір поставки № 30/08 від 30.08.2011.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Даймонд-Телеком» виписано на адресу позивача податкові накладні від 01.09.2011 року № 3 на суму 29891,97 грн., від 03.10.2011 року № 1 на суму 47 691,73 грн., від 01.11.2011 року № 12 на суму 17 381,34 грн., від 07.11.2011 № 17 на суму 11 287,36 грн., від 21.11.2011 № 85 на суму 19 356,26 грн.

Перерахування коштів позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «Даймонд-Телеком» за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями від 16.11.2011 № 161 про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Даймонд-Телеком» 77 583,70 грн. та від 22.12.2011 № 182 про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Даймонд-Телеком» 48 024,96 грн.

Відвантаження та перевезення товару від ТОВ «Даймонд-Телеком» до позивача підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Натомість, позивач в підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом зазначив, що товари, придбані ним у ТОВ «Даймонд-Телеком», в подальшому, були реалізовані іншим покупцям, на підтвердження чого надав видаткові накладні.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Даймонд-Телеком» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на матеріали акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва від 21.06.2012 № 2038/22-2/32827012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Даймонд-Телеком» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2010 по 30.04.2012», відповідно до якого не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності технічного та управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «Даймонд-Телеком» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, згідно наданих пояснень слідчому відділу Управління СБ України в Київській області ОСОБА_4 (засновник та директор контрагента позивача ТОВ «Даймонд-Телеком»), останній зазначив, що фінансово-господарську діяльність ТОВ «Даймонд-Телеком» він не вів, реєстрацію вказаного суб'єкта господарювання, а саме ТОВ «Даймонд-Телеком» не проводив та довіреність на реєстрацію від свого імені нікому не давав, бухгалтерський та податковий облік не вів, звітність до податкових та інших державних органів не подавав, жодної податкової декларації ТОВ «Даймонд-Телеком» не бачив і не підписував, на загальних зборах ТОВ «Даймонд-Телеком» участі не приймав та ніколи не був присутній, статутний фонд вказаного товариства не формував, банківських рахунків ні в яких банківських установах не відкривав, свідоцтво платника ПДВ та печатку ТОВ «Даймонд-Телеком» не отримував, рахунками та печаткою не користувався.

На підставі вищевикладеного відповідач прийшов до висновків, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Даймонд-Телеком» договору та, що податкові накладні та первинні документи, виписані на виконання Договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «Даймонд-Телеком», не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Даймонд-Телеком», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

За таких обставин колегія суддів вважає, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Правова позиція з даного питання висловлена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», за змістом якого не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

При цьому колегією суддів встановлено, що відповідачем не було надано доказів обізнаності позивача про можливі факти порушень з боку його контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. Він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме здійснювалась поставка товарів, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 року № К/9991/81953/11, за змістом якої покупець товару не відповідає за дії продавця (юридичної особи яка знаходиться у податковому ланцюгу), у тому числі за ухилення від сплати податку, в разі фактичного здійснення господарської операції та зазначає, що дії продавця не впливають на формування податкового кредиту покупцем.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Також слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з контрагентом спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.

Таким чином, суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС - залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 22.10.2013 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.