Постанова № 34350202, 21.10.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р. Справа № 809/2918/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Григорука О.Б.

при секретарі Мельничуку Є.С.

за участю: представників позивача - Чехи М.В., Ковалевич Л.В., представника відповідача - Григорів В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом:

ТзОВ "Лігос"

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000592201 та №0000602201 від 14.06.2013 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лігос" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000592201 та №0000602201 від 14.06.2013 р.

Позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення податкового органу не відповідають вимогам чинного законодавства, базуються на безпідставних висновках про порушення товариством норм податкового законодавства. Вважає помилковим висновки відповідача щодо факту нікчемності правочинів укладених позивачем з контрагентом ТОВ "САНОІЛ ТОРГ", внаслідок чого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Просить визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000592201 та №0000602201 від 14.06.2013.

У судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив з мотивів наведених у письмовому запереченні (а.с. 158-161). Вважає позовні вимоги необгрунтованими та безпідставними, просить у задоволені позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані докази, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лігос", відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру т юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зареєстроване, як юридична особа.

В період з 15.05.2013 року по 23.05.2013 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Лігос" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 01.04.2013 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 30.05.2013 року складено акт №3933/22-1-17-20547427 (а.с. 19-67).

Висновками акту перевірки відповідач встановив порушення позивачем:

- пп.14.1.36, пп.14.1.27, п.14.1 ст.14, п.138.1 п.138.2, п.138.4 ст. 18 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 372 423 грн.

- п.198.1, п.198.2 ст. 198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у сумі 484699 грн.

За результатами перевірки, на підставі вищезгаданого акту податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000592201 від 14.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем на суму 372423 грн., за штрафним санкціями у сумі 186212грн.(а.с.16) та податкове повідомлення рішення №000602201 від 14.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 484699 грн. та за штрафними санкціями в сумі 232350 грн.(а.с.17).

Позивачем вказані податкові повідомлення - рішення було оскаржені в адміністративному порядку, за результатами розгляду яких рішенням Міністерства доходів і зборів України від 11.09.2013 року залишено без змін.

Щодо правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлення - рішень, встановлення фактів завищення сум податку на додану вартість, які позивачем віднесено до податкового кредиту в розмірі 484699 грн. та фактів заниження податку на прибуток на суму 372 423 грн., судом встановлено наступне.

Висновки відповідача про наявність вказаних порушень та проведення безтоварних операцій ґрунтуються на тому, що на час проведення перевірки у контрагента позивача - ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" відсутні первинні бухгалтерські та податкові документи, які б підтверджували здійснення фінансового-господарських операцій, фактичного постачання товарів та послуг.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до від'ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При дослідженні господарських операцій позивача судом встановлено наступне.

Згідно укладеного договору купівлі - продажу №-1-08-12 від 01.08.2012 року позивач придбав у ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" товар (олію соняшникову, мелясу бурякову, жом буряковий) (а.с. 68). Факт поставки товару підтверджується первинною документацією, зокрема, видатковими накладними: №PH-000666 від 31.10.2012 р., №PH-000731 від 28.11.2012 р., №PH-000096 від 26.02.2013 року, №PH-000113 від 28.02.2013 року (а.с.74-78), актами приймання - передачі (86-90), специфікаціями №1, №2, №3, №4, №5. За поставлений товар позивачем здійснено оплату на загальну суму 2 631 757,49 грн., що не заперечується податковим органом, а також висвітлено в акті перевірки (ст.8 акту перевірки).

За результатами господарських операцій із ТОВ "САНОІЛ ТОРГ, за період 01.01.2010 року по 31.03.2013 року позивачем віднесено до витрат вартість оплаченого товару та сформовано податковий кредит в розмірі 484699,00 грн.

Судом встановлено, що в акті перевірки, як на підставу визначення грошових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, ДПІ у м. Івано-Франківську посилається на акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 04.04.2013 року №895/20/37269136 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" з питань дотримання вимог податного законодавства по податку на прибуток та податку на додані вартість за період з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року ", та акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 26.04.2013 року №22-20/37269136 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" з питань дотримання вимог податного законодавства по податку на прибуток та податку на додані вартість за період з 01.01.2012 року по 28.02.2013 року".

Вказаними актами перевірок встановлено ненадання ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" первинних документів, які б підтверджували придбання товарів та послуг від підприємств - постачальників. На підставі цього, податковим органом зроблено висновок, що ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" не мало можливості здійснювати операції з реалізації товарів позивачу. Як встановлено судом, актами перевірки від 04.04.2013 року та 26.04.2013 року складеними за результатами невиїзної позапланової перевірки контрагента позивача ТОВ "САНОІЛ ТОРГ".

З приводу зазначених обставин, на підставі яких податковий орган дійшов висновку про безпідставність формування податкового кредиту та віднесення позивачем до валових витрат коштів, сплачених за поставлений товар, суд зазначає наступне.

Вищевказані висновки ДПІ у м. Івано-Франківську є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях осіб, які здійснювали перевірку, а також без врахування всіх обставин, які мали значення прийняття таких висновків.

Зі змісту зазначеного акту вбачається, що ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" не представлено перевіряючими особам первинну документацію, яка б підтверджувала господарські операції, які вчинені контрагентом позивача з третіми юридичними особами. Судом встановлено, що безпосередньо актами, на які посилається відповідач, не встановлено жодних порушень у взаємовідносинах ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" та ТОВ "Лігос", що дає можливість дійти висновку, що ці операції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не досліджувались.

Всупереч таким висновкам, судом досліджено господарські операції позивача із ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" та встановлено наявність первинної документації, якою у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" можливо підтвердити вчинення вказаних господарських операцій. При цьому, судом встановлено рух активів позивача під час здійснення господарських операцій та відповідність даних бухгалтерського та податкового обліку проведеним господарським операціям, використання товару, що поставлявся в своїй господарській діяльності, з метою одержання прибутку. Зокрема, судом встановлено, що придбаний товар було експортовано компанії "Orexim limited" через комісіонера ТОВ "Югекотоп". Вказане підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, зокрема, договором комісії №0108К від 01.08.2012 року з додатками (а.с. 93-104), актами прийому (а.с. 105-110), а також іншими письмовими доказами про здійснення оплати за товар (а.с. 111-146). Слід зазначити, що ДПІ у м. Івано-Франківську при проведені перевірки вказані факти встановлені та висвітлені в акті перевірки, однак податковим органом не надано належної оцінки зазначеним обставинам.

При цьому, необхідно звернути увагу, що ненадання контрагентом позивача первинної документації для підтвердження господарських операцій із позивачем чи невідображення таких операцій у податковій звітності не є підставою для притягнення до відповідальності позивача, а може тягнути негативні наслідки виключно для платника податків, який таке порушення допустив. Така позиція, відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В акті перевірки податковий орган зазначає, що договір, укладений між позивачем та ТОВ "САНОІЛ ТОРГ" укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому, згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані па використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває, під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з контрагентами, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності. Доказів вини посадових осіб позивача чи його контрагентів, яким є вирок суду, постановлений у кримінальній справі суду не надано.

Відповідно до пп. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент укладання договору та видачу податкових накладних, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, їм було видане відповідні свідоцтва, на час укладення спірних правочинів позивач та його контрагент були зареєстровані як юридичні особи. Вказані обставини не спростовані відповідачем. Крім цього, наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних не заперечується сторонами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 цього Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За правилами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки в судовому порядку встановлено, що витрати позивача за договором укладеним із контрагентом, який зазначений вище, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача не спростована відповідачем, то донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток осіб є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо тверджень податкового органу про необхідність представлення для підтвердження господарських операцій сертифікатів виробника продукції та товарно-транспортних накладних слід зазначити наступне.

Згідно наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 року №28 "Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні", олія соняшникова нерафінована, меляса та жом буряковий в Україні не підлягає обов'язковій сертифікації, однак зазначене перевіряючими при здійсненні перевірки не бралося до уваги.

Крім того, оскільки ТзОВ "Лігос" не брало участі у транспортуванні товару, згідно правил Інкотермс-2000, наявність товарно - транспортних накладних не є обов'язковаю для позивача.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З врахуванням викладеного, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Івано-Франківську№0000592201 від 14.06.2013 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Івано-Франківську №0000602201 від 14.06.2013 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТзОВ "Лігос", код 20547427, сплачений судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Григорук О.Б.

Постанова складена в повному обсязі 25.10.2013 року.