Постанова № 34350015, 23.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 р. Справа № 804/12851/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

при секретарі судового засідання Василенко К.Е.

за участю:

представників позивача Демченка В.І., Калмикова М.Ю.

представників відповідача Семенко Т.В., Крушельницької С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000252110 від 20.09.2013р., яким ПАТ «ДнСЗ» збільшено грошове зобов'язання зі сплати орендної плати з юридичних осіб у загальному розмірі 16 856 698,94 грн., з яких за основним зобов'язанням - 14 024 099,24 грн. та штрафні санкції - 2 832 599,70 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000262110 від 20.09.2013р., яким ПАТ «ДнСЗ» зменьшено грошове зобов'язання зі сплати земельного податку з юридичних осіб у загальному розмірі 78 011,55 грн., з яких за основним зобов'язанням - 78 011,55 грн. та штрафні санкції відсутні.

В обґрунтуванні позовних вимог, позивач зазначив, що підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, є внесення відповідних змін до договору оренди землі саме його учасниками та відповідно, зазначене, з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008р. № 309-VI не тягне автоматичної зміни умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак, відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням. Також, зазначив, що сплачувати повинен саме земельний податок, оскільки, підстави для сплати орендної плати у разі спливу строку дії договорів оренди відсутні.

Під час розгляду справи, судом було здійснено заміну первинного відповідача Спеціалізовану ДПІ з обслуговування ВПП у м. Дніпропетровську Міндоходів у Дніпропетровській області на Спеціалізовану ДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, просили у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановленно, матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод" зареєстрований, як суб'єкт господарської діяльності, знаходиться на обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Співробітниками Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міндоходів у Дніпропетровській області (далі-відповідач) було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» з питання повноти нарахування та сплати земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2011-2012 роки та січень-липень 2013 року.

За результатами перевірки, відповідачем було складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки № 181/21.1-14367980 від 10.09.2013р., в якому зроблено висновок про порушення позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та встановлено заниження податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2011-2012 роки та січень-липень 2013 року на загальну суму 14 024 099,24 грн., у тому числі за 2011 рік у сумі 5 387 409, 00 грн., за 2012 рік у сумі 5 447 824, 37 грн., за січень-липень 2013 року у сумі 3 188 865,87 грн., у тому числі по періодах: січень 2011р. - 448950,74 грн.; лютий 2011р. - 448950,74 грн.; березень 2011р.- 448950,74 грн.; квітень 2011р. - 448950,74 грн.; травень 2011р. - 448950,74 грн.; червень 2011р. - 448950,74 грн.; липень 2011р. - 448950,74 грн.; серпень 2011р. - 448950,74 грн.; вересень 2011р. - 448950,74 грн.; жовтень 2011р. - 448950,74 грн.; листопад 2011р. - 448950,74 грн.; грудень 2011р. - 448950,74 грн.; січень 2012р. - 448950,74 грн.; лютий 2012р. - 452922,33 грн.; березень 2012р.- 452926,29 грн.; квітень 2012р. - 452914,40 грн.; травень 2012р. - 452914,40 грн.; червень 2012р. - 453881,02 грн.; липень 2012р. - 455550,57 грн.; серпень 2012р. - 455550,57 грн.; вересень 2012р. - 455554,53 грн.; жовтень 2012р. - 455550,57 грн.; листопад 2012р. - 455550,57 грн.; грудень 2012р. - 455558,38 грн.; січень 2013р. - 455558,49 грн.; лютий 2013р. - 455550,57 грн.; березень 2013р.- 455550,57 грн.; квітень 2013р. - 455550,57 грн.; травень 2013р. - 455554,53 грн.; червень 2013р. - 455550,57 грн.; липень 2013р. - 455550,57 грн., а також завищення суми земельного податку за 2012 рік та січень-липень 2013 року у розмірі 78011,55 грн., у тому числі: за лютий-грудень 2012 року у сумі 31812,88 грн., та за січень- липень 2013 року у сумі 46198,67 грн., у тому числі по періодах: лютий 2012р. - 1366,30 грн.; березень 2012р.- 1366,30 грн.; квітень 2012р. - 1366,30 грн.; травень 2012р. - 1366,30 грн.; червень 2012р. - 2332,93 грн.; липень 2012р. - 4002,46 грн.; серпень 2012р. - 4002,46 грн.; вересень 2012р. - 4002,46 грн.; жовтень 2012р. - 4002,46 грн.; листопад 2012р. - 4002,46 грн.; грудень 2012р. - 4002,45 грн.; січень 2013р. - 6599,81 грн.; лютий 2013р. - 6599,81 грн.; березень 2013р.- 6599,81 грн.; квітень 2013р. - 6599,81 грн.; травень 2013р. - 6599,81 грн.; червень 2013р. - 6599,81 грн.; липень 2013р. - 6599,81 грн.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач посилається на порушення позивачем пп.. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, відповідно до якого, підприємством занижено податкове зобов'язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2011-2012 роки та січень-липень 2013 року на загальну суму 14 024 099,24 грн., та завищено суму земельного податку за 2012 рік та січень-липень 2013 року на загальну суму 78011,55 грн.

В обґрунтування висновку про порушення, податковий орган зазначає, що відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для інших категорій земель, окрім земель сільськогосподарського призначення, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідно до висновку акту перевірки, позивач повинен був сплачувати орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності у трикратному розмірі з урахуванням пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ.

Щодо висновку про завищення суми земельного податку, відповідач зазначив, що оскільки, строк дії зазначених у акті перевірки договорів оренди земельних ділянок сплив, то відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» №161 по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладання договору оренди землі на новий строк, а також, якщо орендар земельної ділянки щодо якої закінчився строк дії договору оренди продовжує користуватися такою земельною ділянкою повинен сплачувати саме орендну плату не менш трикратного розміру земельного податку, але позивач за договорами оренди, строк яких закінчився сплачував земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на думку відповідача є порушенням пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ, яке призвело до завищення суми податкового зобов'язання по сплаті земельного податку на суму 78011,55 грн.

Позивач із висновками, викладеними в акті перевірки не погодився, у зв'язку із чим надав до СДПІ з обслуговування ВПП у м. Дніпропетровську Міндоходів у Дніпропетровській області заперечення на акт перевірки (вих. № 36-1689 від 13.09.2013р.).

На надані заперечення позивач отримав лист № 8281/10/21.1-16 від 17.09.2013 р. про розгляд заперечення, згідно якого, СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ висновки, зроблені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки вважає правомірними.

На підставі висновку, викладеного в акті перевірки, були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.09.2013р. №№ 0000252110, 0000262110, якими позивачу нараховане податкове зобов'язання з орендної плати юридичних осіб у загальній сумі 16 856 698,94 грн., з яких за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 14 024 099,24 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 832 599,70 грн., та зменшено суму земельного податку на загальну суму 78011,55 грн.

Матеріалами справи встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Дніпропетровський стрілочний завод" та Дніпропетровською міською радою укладено низку договорів оренди земельних ділянок, що підтверджується наданими копіями цих договорів, відповідно до яких, орендодавцем Дніпропетровською міською радою, орендарю ПАТ «ДнСЗ» передано у платне користування земельні ділянки, площа та орендна плата яких, визначається у відповідності до укладених договорів оренди земельних ділянок, а саме:

- договір оренди земельної ділянки площею 0,8643 га від 25.10.2002р. №2416;

- договір оренди земельної ділянки площею 26,9878 га від 25.10.2002р. №2417;

- договір оренди земельної ділянки площею 0,0369 га від 25.10.2009р. №2417; №041010400025;

- договір оренди земельної ділянки площею 0,3063 га від 25.10.2002р. №2418;

- договір оренди земельної ділянки площею 0,0280 га від 25.10.2002р. №2422;

- договір оренди земельної ділянки площею 0,0237 га від 25.10.2002р. №2416;

- договір оренди земельної ділянки площею 0,1822 га від 05.10.2009р. №041010400024;

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності. Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також, земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 ЗК).

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку, є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до ст. 270 ПКУ, об'єктами оподаткування, є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до ст. 271 ПКУ, базою оподаткування, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» № 161-XIV, та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої ст. 21 Закону №161, орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПКУ, є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV зі змінами, внесеними Законом № 309-VI, річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України.

Водночас, відповідно до пункту 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, редакція якого, також, викладена в пункті розділу «Орендна плата» договорів оренди землі, укладених позивачем із селищною радою, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Згідно з пп.. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України, до загальнодержавних податків належить такі податки і збори, як плата за землю (земельний податок, а також, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Відповідно до пп. 14.1.136 ПКУ, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.4 ПКУ, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.5 ПКУ передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Отже, положеннями ПКУ передбачено, що питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди.

Отже, саме умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати), є обов'язковими для виконання сторонами і орендодавець (Дніпропетровська міська рада) має право вимагати сплати, а орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом такого договору, у визначеному договором розмірі.

Слід зазначити, що вимоги пп. 288.5.1 ПКУ щодо мінімального розміру орендної плати стосуються узгодження розміру орендної плати при укладенні договору або ж при внесенні змін до нього. Але, ніяк не можуть вважатися зобов'язанням орендаря, встановленим ПКУ, оскільки, у самому ПКУ (п. 288.1) вказано, що підставою для нарахування орендної плати, є договір, а не Кодекс.

Що ж стосується органів державної податкової служби України, то вони не наділені правом визначати у договорі оренди розмір орендної плати за земельні ділянки.

Згідно з п. 288.1 ПКУ, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, є договір оренди такої земельної ділянки. Отже, органи державної податкової служби, як контролюючі органи з питань правильності визначення та сплати податків мають право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок.

Те, що п. 288.5 ПКУ, закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає лише те, що орендна плата за такі земельні ділянки, є регульованою законодавством ціною. Однак, ні ПКУ, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Приписами статті 21, 30 Закону № 161-XIV, законодавець передбачив внесення змін до розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Статтею 30 Закону № 161-XIV встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі, спір вирішується в судовому порядку.

При цьому, статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, слід зауважити, що податковий орган відповідно до ст. 191 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ наділений повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, податків і зборів, проте, ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 ЗК, статті 21, 30 Закону № 161-XIV, наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є Дніпропетровська міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі, є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами, тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Отже, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VІ, є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак, відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями. Відповідної правової позиції дотримується колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у своїй постанові від 11.06.2013 року.

Таким чином, виходячи з того, що:

- підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, є договір (п. 288.1 ПКУ);

- розмір орендної плати у договорі мають право визначати лише сторони цього договору, а органи ДПС не наділені правом встановлювати розмір орендної плати в договорі;

- жодний нормативно-правовий акт України не зобов'язує орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до того, як будуть внесені відповідні зміни до договору оренди.

Позиція податкового органу щодо сплати позивачем орендної плати не у передбаченому договором оренди розмірі, а у трикратному розмірі земельного податку, не може вважатися правомірною.

Щодо сплати земельного податку, замість орендною плати за договорами, строк дії яких сплив, слід зазначити, що у відповідності до ст. 206 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року №2768- Ш використання землі в Україні, є платним. Об'єктом плати за землю, є земельна ділянка. При цьому, згідно ч. 2 ст. 206 плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755 - VI, і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Також, відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Підпунктом 4.1.1. п.4.1 ст.4 Податкового кодексу закріплено принцип «загальність оподаткування», тобто, кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких, вона є згідно з положеннями Податкового кодексу.

Відповідно до ст. 6 Податкового кодексу, податком, є обов'язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків відповідно до Податкового кодексу.

Пунктом 8.2 ст. 8 Податкового кодексу передбачено, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 9 Податкового Кодексу, плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

У відповідності до п.п 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом. Податковий обов'язок, є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).

Відповідно до пп. пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також, постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

На підставі вищезазначеного, та з метою недопущення порушення приписів ст. 16 Податкового кодексу України, а також за умов, відповідно до яких, дію договорів оренди земельних ділянок №041010400024, 2418, 2419, 2422 було припинено у зв'язку із закінченням строку на які вони були укладені та відсутності умови про автоматичне їх продовження, позивач зобов'язаний був сплачувати саме земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі фактичного користування земельними ділянками у відповідності до п. 274.1 ст. 274 ПКУ, оскільки, правових підстав для сплати орендної плати у позивача не було, а тому, висновок відповідача про порушенням пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ, яке призвело до завищення суми податкового зобов'язання по сплаті земельного податку на суму 78011,55 грн., є неправомірним.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих позивачем доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд, згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" судовий збір в розмірі 2 294,00 грн.

Враховуючи невиконання податковим органом своїх процесуальних обов'язків, не доведеності правомірності вчинених дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000252110 від 20.09.2013 р., яким ПАТ "ДнСЗ" збільшено грошове зобов'язання зі сплати орендної плати з юридичних осіб у загальному розмірі 16 856 698,94 грн., з яких за основним зобов'язанням - 14 024 099,24 грн. та штрафні санкції - 2 832 599,70 грн. та № 0000262110 від 20.09.2013 року, яким ПАТ "ДнСЗ" зменшено грошове зобов'язання зі сплати земельного податку з юридичних осіб у загальному розмірі 78 011,55 грн., з яких за основним зобов'язанням - 78 011,55 грн. та штрафні санкції відсутні.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" судовий збір в розмірі 2 294,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 23.10.13 Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька