Рішення № 34341439, 25.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1189/13-ц Головуючий у І інстанції Додатко В.Д.Провадження № 22-ц/780/4883/13 Доповідач у 2 інстанції СержанюкКатегорія 36 25.10.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого - судді Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Білоконь О.В., Коцюрби О.П., із участю секретаря Антіпова Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 05 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Бородянська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Бородянська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И Л А :

05 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, де просила визнати за нею право власності на ? частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 та ? частини земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою, а за ОСОБА_2 - на ? частку спірного майна в якості обов'язкової частки у спадщині.

Свої вимоги мотивувала тим, що спірне майно, яке було особистою приватною власністю її матері, вона успадкувала за заповітом.

Відповідач же, має право на ? частину спірного майна як на обов'язкову частку у спадщині, однак подав заяву про видачу свідоцтва про право власності на ? частку в спільному майні подружжя, а також просив видати йому свідоцтво про право на обов'язкову частку у спадщині, чим порушив права позивача.

В свою чергу, 17 травня 2013 року ОСОБА_2 також звернувся до суду із позовом, де просив визнати за ним право власності на 5/8 частин вищевказаних спірних житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки.

Мотивував свої вимоги тим, що за життя його дружина ОСОБА_3 все своє майно заповіла своїй дочці - відповідачу по справі.

Спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 складає лише ? частину від спірного майна, оскільки ? частка такого майна належить йому на праві спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, також вказав, що має право на обов'язкову частку у спадщині, яка становить 1/8 частину.

Проте, ОСОБА_1 в добровільному порядку відмовляється прийняти спадщину і не віддає йому правовстановлюючих документів на спадкове майно, чим порушує його право власності та право на спадкування.

03 липня 2013 року ухвалою Бородянського районного суду Київської області вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 05 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/8 частин, із яких ? частина - у спільному майні подружжя, а 1/8 - обов'язкова доля житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/8 частин земельної ділянки, згідно державного акту серії ПЛ №087816, кадастровий номер 3221055500:02:049:0013, площею 0,1271 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

На обґрунтування ухваленого рішення зазначено, що ОСОБА_1 безпідставно вважає, що має право на ? частини житлового будинку та надвірних будівель, ? частини земельної ділянки.

При цьому, також вказано, що ОСОБА_2 має право на ? частину спірного майна як на майно, що набуте за час шлюбу та на 1/8 - як на обов'язкову частку у спадщині.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Бородянського районного суду Київської області від 05 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову та про відмову у задоволенні зустрічного.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи, 27 квітня 1990 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб ( а.с. 4 т. 2 ).

У період шлюбу, 26 травня 2004 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбала у спільну власність подружжя житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 ( а.с. 11, 12, 14 т. 1 ).

16 липня 2009 року ОСОБА_3 на підставі рішення Клавдієво-Тарасівської селищної ради 11 сесії 5 скликання від 26 жовтня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,1271 га ( а.с. 13 т. 1 ).

04 січня 2010 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла своїй дочці - ОСОБА_1 ( а.с. 10 т.1 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла ( а.с. 8 т. 2 ), у зв'язку із чим відкрилася спадщина на належне їй майно у відповідності до положень ст. 1220 ЦК України.

При цьому, на момент відкриття спадщини ОСОБА_2 був непрацездатним - інвалідом другої групи, за життя проживав разом із спадкодавцем ( а.с. 7, 10-13 т. 2 ), а відтак, має право на обов'язкову частку у спадщині згідно положень ст. 1241 ЦК України.

Таким чином, у відповідності до положень ст. 60 СК України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо ) самостійного заробітку ( доходу ), житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2, частки яких у цьому майні є рівними у відповідності до положень ст. 357 ЦК України.

Однак, земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,1271 га належала на праві приватної власності лише ОСОБА_3 у відповідності до положень ст. 57 СК України.

А тому, доля ОСОБА_2 у спадковому будинку складатиме 5/8 ( ? + 1/8 ) частин, із яких ? - його частина у спільному майні подружжя та 1/8 ( ? : 2 : 2 ) - обов'язкова доля у спадковому майні.

Відповідно, доля ОСОБА_1 у цьому майні становитиме 3/8 ( 1 - 5/8 ) частини.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок був спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 60, СК України, 1241 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 212-215, ЦПК України, правильно, з урахуванням права останнього на обов'язкову частку у спадщині, визначив його частку у зазначеному майні та визнав право власності на неї.

Окрім цього, Бородянський районний суд Київської області дав відповідну оцінку належних і допустимих доказів у справі згідно положень ст. 212 ЦПК України та ухвалив в цій частині законне і обґрунтоване рішення.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення у зазначеній частині, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення матеріального і процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про належність спірного будинку до особистої приватної власності спадкодавця, придбання цього майна за власні кошти ОСОБА_3, на переконання апеляційного суду, повністю спростовуються належними та допустимими доказами по справі, зокрема, договором його купівлі-продажу.

Сам по собі факт продажу спадкодавцем, за життя, належної квартири, як зазначає, апелянт, у силу викладеного, також не свідчить про належність спірного будинку матері апелянта на праві особистої приватної власності.

Проте, ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 5/8 частин спірної земельної ділянки, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права та дійшов невірного висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на житловий будинок, а також про те, що спірна земельна ділянка була спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Так, згідно п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Отже, одержана ОСОБА_3 земельна ділянка на підставі рішення Клавдієво-Тарасівської селищної ради 11 сесії 5 скликання від 26 жовтня 2007 року була її особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо житлового будинку мотивовано їх безпідставністю, проте такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та порушує права останньої на частину спадщини, оскільки апелянт прийняла спадщину в установленому законом порядку.

При цьому, частка житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, яку ОСОБА_1 має спадкувати після смерті матері, як зазначено вище, становить 3/8.

Відповідно, її вимоги про визнання за нею у порядку спадкування за заповітом права власності на 3/8 частини житлового будинку обґрунтовані як матеріалами справи, так і положеннями ст.ст. 1218, 1223, 1226 ЦК України, а тому вимоги ОСОБА_1 щодо цього майна, на переконання апеляційного суду, мають бути задоволені частково.

Що ж до вимог сторін про визнання права власності на земельну ділянку, то вони не можуть бути задоволені із наступних підстав.

Згідно положень ч.ч. 2, 3 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", правило ст. 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди, до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, до ОСОБА_2 має перейти відповідна частина земельної ділянки на якій розміщений будинок, сарай та огорожа і необхідна територія для їх обслуговування, яка ні названим позивачем, ні судом першої інстанції не визначена, в т.ч. і з застосуванням спеціальних пізнань у відповідності до положень ст. 143 ЦПК України.

Відповідно, не може бути визначена і доля спадкового майна, належна ОСОБА_1.

Суд апеляційної інстанції, при цьому, позбавлений призначити по справі експертизу для з'ясування зазначеного питання, оскільки про це не просили учасники судового процесу, а суд позбавлений це зробити у відповідності до вимог зазначеної норми процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з'ясувавши обставини справи, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, унаслідок чого ухвалив неправильне рішення з цього приводу, без додержання норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 1233, 1235 ЦК України, ст. 57 СК України, ст.ст. 11, 59-60, 212-213 ЦПК України.

А тому, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, в зазначеній частині, підтвердились у ході апеляційного розгляду справи, унаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні її позову та визнання права власності ОСОБА_2 на частину спірної земельної ділянки.

Відповідно, апеляційні вимоги, на переконання суду другої інстанції підлягають частковому задоволенню згідно положень ст. 309 ЦПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 05 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Бородянська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Бородянська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на 5/8 частин спірної спадкової земельної ділянки, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкову земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: О.В. Білоконь

О.П. Коцюрба