Постанова № 34337247, 21.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р. Справа№ 911/2004/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - Пеньков О.Ю. (довіреність б/н від 01.07.2013 р.)

від третіх осіб - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Василько» на рішення господарського суду Київської області від 12.08.2013 р.

у справі №911/2004/13 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»

2. Селянського (фермерського) господарства «Василько»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Приватне підприємство «Агросинтез-плюс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» та Селянського (фермерського) господарства «Василько» про стягнення з відповідачів солідарно 1000,00 грн. пені на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р. та на підставі договору поруки №21-12/2012-1 від 21.12.2012 р.; 743,36 грн. пені на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р.; 21090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р.; пропорційно стягнути з відповідачів адвокатські витрати у розмірі 2000,00 грн. згідно договору №28-1/13 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28.01.2013 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.07.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Приватне підприємство «Агросинтез-плюс».

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.07.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез».

Рішенням господарського суду Київської області від 12.08.2013 р. позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 1000,00 грн. пені. Стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 21090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 743,36 грн. пені, 1912,42 грн. адвокатських витрат та 1645,15 грн. судового збору. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 87,58 грн. адвокатських витрат та 75,35 грн. судового збору.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, деякі висновки суду, на думку відповідача 2, не відповідають обставинам справи.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені у своїй апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати.

Представник та відповідача 1 в судове засідання 21.10.2013 р. не з'явився, проте через відділ інформаційного забезпечення суду від нього надійшов відзив, згідно якого він вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу відповідача 2 залишити без задоволення. Також у своєму відзиві відповідач 1 просить розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи на стороні позивача в судове засідання 21.10.2013 р. не з'явився, проте через відділ інформаційного забезпечення суду від нього надійшов відзив, в якому останній просив розглянути справу без його участі.

Представники позивача та третьої особи на стороні відповідача 2 в судове засідання 21.10.2013 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, відповідача 1 та третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 11.09.2013 р., 30.09.2013 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача, відповідача 1 та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача 2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

07.04.2010 р. між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» (постачальник) та СФГ «Василько» (покупець) був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7, згідно якого у строки встановлені договором постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал (товар) та хімічні засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням СФГ «Василько» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., 21.11.2011 р. ТОВ «Корпорація «Агросинтез» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з СФГ «Василько» суми заборгованості та штрафних санкцій за період з 08.04.2010 р. по 21.11.2011 р. згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області по справі від 28.02.2012 р. у справі №5009/336/12 позов ТОВ «Корпорація «Агросинтез» задоволено повністю.

Відповідно до Постанови ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області від 06.06.2012 р. відкрито виконавче провадження на підставі наказу господарського суду Запорізької області по справі №5009/336/12 від 13.03.2012 р.

Відповідно до Постанови ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області від 14.01.2013 р. закінчено виконавче провадження на підставі наказу господарського суду Запорізької області по справі №5009/336/12 від 13.03.2012 р., у зв'язку з повним виконання наказу суду 09.01.2013 р.

Таким чином, зобов'язання СФГ «Василько» перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» належним чином та у повному обсязі згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р. було виконано лише 09.01.2013 р.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач 2 у судовому засіданні проти даного факту заперечував та зазначив, що рішення господарського суду Запорізької області у справі № 5009/336/12 від 28.02.2012 р. не має преюдиціального характеру для вирішення даного спору, оскільки у справі № 911/2004/13 бере участь лише одна особа, яка брала участь у розгляді справи № 5009/336/12, у зв'язку з чим під час розгляду даної справи в суді необхідно досліджувати усі докази, які підтверджують поставку та оплату товару за договором незалежно від того чи були вони досліджені в іншій справі.

Згідно ч. 4 п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Так, рішенням господарського суду Запорізької області по справі від 28.02.2012 р. у справі №5009/336/12 було встановлено та підтверджено укладення між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та СФГ «Василько» договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., існування правовідносин між даними особами, що виразились у поставці та отриманні товару, його частковій оплаті зі сторони відповідача 2, встановлення та підтвердження факту порушення грошових зобов'язань відповідачем 2 взятого на себе відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р.

Предметом спору у даній справі є стягнення донарахованого розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами за час існування невиконаного зобов'язання.

В рішенні господарського суду Запорізької області від 28.02.2012 р. у справі №5009/336/12 встановлені преюдиціальні факти щодо існування у договорі поставки умов (пункту) щодо можливості та порядку нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими за прострочення виконання відповідачем 2 зобов'язання.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача 2 щодо необхідності досліджувати докази, які були вже досліджені іншим господарським судом, не заслуговують на увагу.

Щодо заперечень відповідача 2 з приводу того, що належним доказом переходу до позивача права вимоги за договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010 р. може бути лише оригінал цього договору, який був переданий позивачу згідно з актом прийому-передачі документів від 15.11.2012 р., колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з цього акта ТОВ «Корпорація «Агросинтез» передала, а ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» відповідно до угоди № 15/11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні, прийняла договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010 р. та рішення господарського суду Запорізької області по справі №5009/336/12. Стверджувати, що передавався оригінал договору чи його копія у відповідача 2 не має підстав, оскільки у вказаному акті прямо про це не зазначено.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Будь-яких застережень з приводу того, що це мають бути саме оригінали, законодавством не визначено.

Також, безпідставними є пояснення відповідача 2 про те, що договір поруки є фіктивним, оскільки будь-яких правових обґрунтувань останнім не надано.

20.10.2012 р. між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та ПП «Агросинтез-плюс» було укладено договір уступки вимоги (цесії) № 201012/3, відповідно до умов якого до ПП «Агросинтез-плюс» перейшло право вимоги за договором ТК/070410/7 від 07.04.2010 р.

Предметом вказаного договору є стягнення заборгованості в розмірі 71146,82 грн. за рішенням №5009/336/12 від 28.02.2012 р. господарського суду Запорізької області.

При цьому, предметом спору у даній справі є стягнення донарахованого розміру пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами за час існування невиконаного зобов'язання (з моменту подачі позову до господарського суду Запорізької області до моменту погашення заборгованості в повному обсязі).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 8.2.3 договору поставки на умовах товарного кредиту, за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05% від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Пунктом 8.5 договору поставки на умовах товарного кредиту передбачено, що згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу, Д - кількість календарних днів прострочення платежу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищезазначене, у ТОВ «Корпорація «Агросинтез» виникло право вимоги щодо нарахування пені в сумі 1743,36 грн. та 21090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р. за період з 21.01.2012 р. (наступного дня після звернення до господарського суду Запорізької області) по 08.01.2013 р. (дата повного та фактичного погашення заборгованості за договором поставки).

Відповідач 2 стверджує, що у відповідності до п. 9.1 договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7від 07.04.2010 р. договір діє протягом року з моменту його укладання, тобто до 07.04.2011 р. Оскільки право вимоги сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та пені є договірним, кредитор у договорі поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/7 від 07.04.2010 р. міг здійснити своє договірне право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафних санкцій виключно в межах строків дії договору.

На думку відповідача 2, після закінчення строку дії договору можливе лише стягнення протягом строків позовної давності тих сум, які були нараховані протягом дії договору, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення пені в сумі 1743,36 грн. та 21090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами є безпідставною, адже нарахування відсотків та пені здійснено після закінчення строку дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно п. 9.1 договору поставки, останній набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишились невиконаними ним.

Пунктом 8.6 договору поставки передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цих вимогах складає три роки.

Таким чином, при укладенні договору, сторони встановили відповідальність за неналежне виконання грошових зобов'язань шляхом нарахування штрафних санкцій до моменту повного виконання відповідачем основних грошових зобов'язань.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Частиною 1 ст. 612 передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням того, що право на нарахування штрафних санкцій встановлено сторонами договору та визначено до моменту виконання грошового зобов'язання, яке, як встановлено судом, було виконано боржником 09.01.2013 р., апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем вірно визначено період нарахування неустойки та відсотків за користування чужими грошовими коштами з моменту подачі позову до господарського суду Запорізької області до моменту виконання даного судового рішення. Таким чином, вказані зобов'язання є такими, що залишились невиконаними боржником, оскільки закінчення строку дії договору не звільняє відповідача 2 від виконання свого обов'язку за договором, в тому числі і щодо стягнення штрафних санкцій, як це передбачено п. 9.1 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 515 ЦК України).

15.11.2012 р. між TOB «Корпорація «Агросинтез» та TOB «Компанія «Ніко-Тайс» було укладено Угоду №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України).

Розділом 1 даної Угоди, встановлено, що первісний кредитор (ТОВ «Корпорація Агросинтез») відступає новому кредитору (ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс») право вимоги виконання Селянським (фермерським) господарством «Василько», зобов'язання щодо сплати розміру пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, набутих ТОВ «Корпорація «Агросинтез» на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням СФГ «Василько» грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р.

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ТОВ «Корпорація «Агросинтез» було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем 2 обумовленого зобов'язання.

У відповідності до п. 4.3. Угоди, ТОВ «Корпорація «Агросинтез» повідомленням №167/12 від 20.10.2012 р. про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило СФГ «Василько» про зазначені вище обставини.

За Угодою №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р., позивач набув право вимагати від відповідача 2 сплати грошової суми в розмірі, визначеному п. 2.1 цієї Угоди, замість ТОВ «Корпорація «Агросинтез».

Таким чином, позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та з дотриманням положень ст. 514 ЦК України.

Відповідач 2 у судовому засіданні зазначив, що у нього існує право не виконувати обов'язок новому кредитору, оскільки за його словами, 20.10.2012 р. ТОВ «Корпорація «Агросинтез» вже уступило своє право вимоги за договором поставки, у зв'язку з чим повторне укладення аналогічного договору є нікчемним.

Однак, за договором уступки вимоги (цесії) укладеного з Приватним підприємством «Агросинтез-плюс» до останнього перейшло право вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 71146,82 грн., яка була стягнута за рішенням господарського суду Запорізької області від 28.02.2012 р.

В свою чергу, предметом угоди про заміну кредитора у зобов'язанні № 15-11/12-54 від 15.11.2012 р., є відступлення права вимоги щодо сплати пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку з неналежним, неповним та несвоєчасним виконанням боржником своїх зобов'язань згідно договору поставки № ТК070410/7 від 07.04.2010 р.

Таким чином, предмети договорів уступки права вимоги є різними, а тому стверджувати, що вказані договори є аналогічними та, як наслідок, у відповідача 2 відсутній обов'язок щодо виконання вимог новому кредитору, не можуть бути прийняті судом до уваги.

В подальшому, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р., 21.12.2012 р. між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» (кредитор) та ТОВ «ПК «Трейдсервісгруп» (поручитель) було укладено договір поруки №21-12-2012-1, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Селянським (фермерським) господарством «Василько» щодо виконання грошового зобов'язання зі сплати пені в сумі 1000,00 грн., у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та Угоди, передбаченої п. 2 цього договору.

Пунктом 4.1 договору поруки встановлено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач додатково звернувся до відповідача 1 з вимогою вих. №27-1/12 від 27.12.2012 р., яка булла 29.12.2012 р. одержана відповідачем 1, проте до сьогодні не виконана.

Відповідно до змісту ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та поданого відповідачем 1 відзиву на апеляційну скаргу, останній позовні вимоги визнає в повному обсязі, однак зазначає, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем на підприємстві задовольнити позовні вимоги на даний час не має можливості.

За розрахунком позивача, сума пені складає 1743,36 грн., сума відсотків за користування чужими грошовими коштами - 21090,84 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів солідарно 1000,00 грн. пені на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р. та на підставі договору поруки №21-12/2012-1 від 21.12.2012 р.; 743,36 грн. пені на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р.; 21090,84 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07.04.2010 р., угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн.

Так, відповідно до договору №28-1/13 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 28.01.2013 р., адвокат Грищенко О.М. здійснював підготовку з написання та подання позовної заяви про стягнення пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами, які виникли на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/7 від 07 квітня 2010 року, Угоди №15-11/12-54 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-1 від 21 грудня 2012 року, та в майбутньому безпосередню буде брати участь в судових засіданнях, надавати заяви, клопотання, пояснення, тобто здійснювати необхідний комплекс процесуальних дій пов'язаних зі стягненням із відповідачів нарахованих сум.

Грищенко О.М. є адвокатом, про що свідчить копія свідоцтва та посвідчення адвоката, що наявні в матеріалах справи.

Статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:

1) прізвище, ім'я та по батькові адвоката;

2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);

3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку;

4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку;

5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

6) інші відомості, передбачені цим Законом.

Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.

Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.

Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.

З метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 р. було зобов'язано позивача надати до дня слухання справи довідку форми №4 - ОПП про взяття на облік платника податків в якості адвоката Грищенка О.М. у відповідній ДПІ м. Києва, а також витяг з Єдиного реєстру адвокатів.

Проте, вимоги вказаної ухвали позивачем були виконані частково. Так, надано лише ксерокопію витягу з Єдиного реєстру адвокатів, завірену самим позивачем, а довідку форми №4 - ОПП про взяття на облік платника податків в якості адвоката Грищенка О.М. у відповідній ДПІ м. Києва надано не було.

Слід зазначити, що певні дані, наведені у вищевказаному витязі не відповідають дійсності, а саме в графі примітка вказано, що інформація підтверджена Радою адвокатів міста Києва на дату формування витягу (20.09.2013 р.). Апеляційним господарським судом, 21.10.2013 р. також було роздруковано з офіційного сайту Національної асоціації адвокатів України витяг з Єдиного реєстру адвокатів щодо Грищенка О.М., де в графі примітка зазначено, що дані не підтверджені на момент формування витягу. Отже, на момент розгляду даної справи, позивачем не підтверджено належним чином відомості про адвоката Грищенка О.М.

Окрім цього, сплата позивачем витрат на правову допомогу підтверджується платіжним дорученням № 191 від 28.01.2013 р., оригінал якого додано до позовної заяви, однак одержувачем грошових коштів в сумі 2000,00 грн. у вказаному платіжному дорученні є Грищенко О.М. ФОП.

Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 29 листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Пунктом 5 листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. №01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», визначено, що згідно ст. 44 ГПК України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 р. №6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми «Максима» щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів солідрно 2000,00 грн. адвокатських витрат є необгрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача 2, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 12.08.2013 р. у справі №911/2004/13 підлягає частковому скасуванню в частині стягнення з відповідачів витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Василько» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 12.08.2013 р. у справі №911/2004/13 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Селянського (фермерського) господарства «Василько» (71725, Запорізька обл., Токмацький р-н, с. Чистопілля, код ЄДРПОУ 22121626) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Марлахівка, вул. Комсомольська, 22, код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп. пені.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Василько» (71725, Запорізька обл., Токмацький р-н, с. Чистопілля, код ЄДРПОУ 22121626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) 21090 (двадцять одну тисячу дев'яносто) грн. 84 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 743 (сімсот сорок три) грн. 36 коп. пені, 1645 (одну тисячу шістсот сорок п'ять) грн. 15 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Марлахівка, вул. Комсомольська, 22, код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) 75 (сімдесят пять) грн. 35 коп. судового збору за подання позову до суду першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039872) на користь Селянського (фермерського) господарства «Василько» (71725, Запорізька обл., Токмацький р-н, с. Чистопілля, код ЄДРПОУ 22121626) 75 (сімдесят п'ять) грн. 35 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

Справу №911/2004/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Дикунська С.Я.

Коршун Н.М.