Постанова № 34336969, 21.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2013 року Справа № 913/439/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Акулової Н.В.

Алєєвої І.В.

за участю представників:

Позивача: Волкова М.М., дов. № 7 від 20.09.2013 року;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року

у справі № 913/439/13-г господарського суду Луганської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вістол"

до товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання"

про стягнення 2 762 715, 44 грн.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вістол" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання", просило (з урахуванням уточнень позовних вимог від 18.03.2013 року) (а.с. 63) стягнути з відповідача 2 492 000,00 грн. основного боргу, 189 581,92 грн. пені, 82 133,52 грн. 3% річних та судовий збір (а.с. 2-3).

Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем договору № 24/11/11 від 11.11.2011 року щодо сплати вартості отриманого товару.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.04.2013 року (суддя Якушенко Р.Є.) позов задоволено повністю. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 110-112).

Судовий акт мотивовано посиланням на загальні положення про зобов'язання та наслідки їх невиконання.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року (головуючий Зубченко І.В., судді Марченко О.А., Татенко В.М.) (з урахуванням ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року) (а.с. 146) рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2013 року в частині стягнення 248,14 грн. пені скасовано. В цій частині прийнято нове рішення про відмову у позові. Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення судових витрат змінено (а.с. 141-145).

Оскаржений судовий акт мотивовано тим, що вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 248,14 грн. є необгрунтованими, тоді як рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу та 3% річних відповідає приписам ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, товариство з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити (а.с. 155-156).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.09.09.2013 року касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання"" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.10.2013 року (а.с. 153-154).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/835 від 18.10.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Акулова Н.В., Алєєва І.В.

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Вістол" вважає судові рішення такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Заявником касаційної скарги заявлено клопотання про заборону видачі наказу на підставі рішення господарського суду Луганської області від 25.04.2013 року та зупинення набрання юридичної сили рішенням господарського суду Луганської області від 29.04.2013 року.

Клопотання відповідача задоволенню не підлягає як таке, що суперечить вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно відповідач просив про розстрочку виконання рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи приписи ст. 121 та розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України, зазначене клопотання судом касаційної інстанції залишається без розгляду.

У судове засідання 21.10.2013 року представник відповідача - товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Вістол", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вістол" та товариством з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" було укладено договір поставки № 24/11/11, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар у власність, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар (п. 1.1 договору) (а.с. 28-32).

Згідно п. 1.2 договору найменування, асортимент, комплектність, кількість, розміри, ціна одиниці та загальна вартість товару узгоджується сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що якість товару повинна відповідати діючим державним стандартам та технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до товару, що поставляється, а також вимогам покупця.

Згідно п. 1.4 договору товар, що поставляється, пакується в тару у відповідності з вимогами стандартів або технічних умов. Засоби упаковки, тара поверненню не підлягають та входять у вартість товару.

Відповідно до п. 1.5 договору поставка окремої партії товару за цим договором вважається узгодженою покупцем без підпису специфікації до договору, при наявності двох наступних умов: якщо постачальник виставляє в адресу покупця рахунок з зазначенням найменування, асортименту, комплектності, кількості, ціни за одиницю та загальну вартість товару; якщо покупець згодний з умовами поставки, запропонованими в рахунку та сплачує вказаний рахунок на умовах даного договору.

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що ціна товару та вартість конкретної партії вказується в специфікаціях або в рахунку. Загальна сума даного договору визначається як сума всіх цін, вказаних у всіх специфікаціях та виставлених рахунках.

Відповідно до п. п. 2.3 - 2.6 договору розрахунки по даному договору здійснюється в національній валюті України - гривні. Покупець здійснює передолату за товар на підставі рахунку постачальника у озмірі від узгодженої вартості партії товару. У разі поставки товару без повної/часткової оплати, остаточні розрахунки покупцем здійснюються не пізніше 3 банківських днів з моменту передачі товару на склад покупця.

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2010) на склад постачальника.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що право власності на товар буде переходити до покупця в момент його отримання від постачальника.

Відповідно до п. 3.6 договору датою поставки продукції вважається дата, вказана у видатковій накладній.

Пунктом 3.7, 3.8 договору передбачено, що разом з товаром, а при узгодженні з покупцем, поштою на кожну партію товару надається наступний пакет документів: рахунок - оригінал; накладна - оригінал; товарно-транспортна накладна - оригінал (при наявності); податкова накладна - оригінал; сертифікат якості - оригінал або засвідчена копія.

У разі відсутності документів, вказаних в п.3.7. даного договору, товар вважається непоставленим.

Відповідно до п. 4.1 договору при прийомці продукції сторони керуються Інструкціями Держарбітража при Раді Міністрів РСРС про порядок прийомки товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості (П-6) та про порядок прийомки товару виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості (П-7), якщо інше не передбачено даним договором (додатками до нього).

Згідно п. 4.2 договору прийом товару по кількості та якості здійснюється на складі постачальника в односторонньому порядку.

Пунктами 4.3 - 4.6 договору передбачено, що у разі виявлення невідповідності товару по якості встановленим вимогам, покупець має право здійснити оплату за фактично прийняту кількість товару, якість якого відповідає договору.

У разі передачі товару неналежної якості, покупець на свій вибір має право вимагати, а постачальник зобов'язаний виконати: безкоштовне усунення недоліків товару; відшкодування покупцю документально підтверджених витрат на усунення недоліків товару; заміну товару неналежної якості; забирання товару та повернення сплачених за нього грошових коштів.

Вищевказані вимоги покупця повинні бути виконані постачальником протягом 3 календарних днів з моменту отримання вимоги покупця або іншого строку погодженого сторонами договору в письмовому вигляді.

У разі надання покупцем обґрунтованих зауважень (претензій) за результатами прийомки товару, зобов'язання постачальником вважаються невиконаними по відповідній поставці до усунення виявлених в ході прийомки недоліків та прийняття покупцем відповідного товару.

Відповідно до п. 6.5 договору у разі порушення строків оплати товару, згідно п. 2.4 договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого узгодженого товару за кожен день прострочки.

Згідно п. 9.14 договору строк його дії до 31.12.2012 року.

В специфікації № 1 від 20.11.2011 року до договору № 24/11/11 від 11.11.2011 року сторонами визначено найменування товару, кількість, вартість за одиницю та загальну вартість у сумі 2 492 000 грн. (а.с. 107).

Відповідно до видаткових накладних № РН-0000017 від 09.12.2011 на суму 240 000,00 грн., № РН-0000021 від 12.12.2011 на суму 556 000,00 грн., № РН-0000024 від 14.12.2011 на суму 560 000,00 грн., № РН-0000030 від 19.12.2011 на суму 560 000,00 грн. та № РН-0000033 від 20.12.2011 на суму 576 000,00 грн. товариство з обмеженою відповідальністю "Вістол" у грудні 2011 року поставило відповідачу продукцію на загальну суму 2 492 000 грн. (а.с. 33-37)

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини щодо посилання у видаткових накладних на договір № 11/11-11 від 11.11.2011 року, встановивши відсутність доказів існування правовідносин між сторонами з поставки товару за іншими договорами, зокрема, договору № 11/11-11 від 11.11.2011 року, дійшли висновку, що поставка товару відбулась на підставі договору № 24/11/11 від 11.11.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленої продукції не здійснено, дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 2 492 000,00 грн. основного боргу.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи несплату товариством з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" основного боргу, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого господарського суду про задоволення вимог в частині стягнення 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок пені, дійшов висновку про її задоволення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частиною 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 248,14 грн. пені зазначила, що місцевим господарським судом при обчисленні пені не враховано кількість днів у 2012 році, тому з відповідача підлягає стягненню сума пені 189 333,78 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

У судовому засіданні 17.07.2013 року брав участь представник відповідача - товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" Алфімов М.П., на підставі довіреності № б/н від 23.01.2013 року, що підтверджується відповідним протоколом (а.с. 139).

Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції ст. 22 Господарського процесуального кодексу України внаслідок позбавлення відповідача права брати участь у судовому засіданні через незадоволення клопотання про відкладення є неспроможними.

Будь-яких інших доводів касаційна скарга відповідача не містить.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Сєвєродонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року у справі № 913/439/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: Н.В. Акулова

І.В. Алєєва