Постанова № 34336967, 23.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 5021/504/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргуприватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В.", м. Київна постанову та ухвалу від 22.08.2013 р. Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 р. господарського суду Сумської областіу справі№ 5021/504/12 господарського суду Сумської області

за заявою боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-ТРАНС", м. Сумипровизнання банкрутомліквідатор арбітражний керуючий Тимофєєва О.А.в судовому засіданні взяли участь представники:

ПКОО "Верхувен Холдінг Уден Б.В."Писаренко О.О., довір.,ТОВ "В.І. Технолоджіс"Уманець Н.О., довір.,ліквідаторарбітражний керуючий Тимофєєва О.А., посвідч.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Сумської області від 06.04.2012 року порушено провадження у справі № 5021/504/12 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-ТРАНС" (далі - Боржник, Товариство) за заявою голови ліквідаційної комісії останнього - Войтовського А.Г. в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін - далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Сумської області від 03.05.2012 року Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено, з урахуванням постанови Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року та постанови Вищого господарського суду України від 13.02.2013 року - арбітражного керуючого Тимофєєву О.А.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 05.06.2013 року (головуючий суддя - Костенко Л.А., судді: Спиридонова Н.О., Котельницька В.Л.) в задоволенні клопотань кредитора приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." (далі-Компанія) від 18.04.2013 року, від 27.05.2013 року, від 28.05.2012 року про витребування доказів відмовлено; в задоволенні заперечень Компанії проти визнання кредиторських вимог Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області та товариства з обмеженою відповідальністю "В.І. Технолоджіс" (далі - ТОВ) відмовлено. Також судом було відмовлено:

- в задоволенні клопотань Компанії про припинення повноважень ліквідатора Тимофєєвої О.А. та продовження строку ліквідаційної процедури;

- в задоволенні заяви Компанії про врахування рішень зборів та комітету кредиторів, прийнятих виключно за його участю;

- в задоволенні клопотання Компанії про відкладення розгляду справи.

При цьому затверджено реєстр вимог кредиторів із сумами вимог у відповідних розмірах та черговістю їх задоволення.

Не погодившись із цією ухвалою суду, приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 05.06.2013 року, задовольнити клопотання Компанії про витребування доказів; постановити нову ухвалу, якою: задовольнити заперечення та клопотання Кредитора від 10.09.2012 року, від 25.10.2012 року, від 18.04.2013 року проти визнання кредиторських вимог ТОВ в сумі 74 566 000 грн 00 коп. та включення їх до реєстру вимог кредиторів, відмовити у визнанні цих вимог; визнати вимоги Компанії до Боржника за претензією № 2 від 15.05.2012 року в загальній сумі 9 899 916 грн 10 коп., включивши їх до реєстру кредиторських вимог в сумі: 6 155 971 грн 35 коп. основного боргу - до четвертої черги задоволення; 3 395 301 грн 49 коп. - інфляції, 3% річних та судових витрат - до четвертої черги задоволення, 348 643 грн 26 коп. штрафних санкцій - до шостої черги задоволення; визнати вимоги Компанії до банкрута за претензією № 3 від 15.05.2012 року, включивши їх до реєстру кредиторських вимог в сумі: 4 978 051 грн 51 коп. основного боргу, процентів за позику та держмита - до четвертої черги задоволення; 1 059 165 грн 95 коп. пені - до шостої черги задоволення; задовольнити клопотання комітету кредиторів від 17.04.2013 року, від 27.05.2013 року, від 28.05.2013 року про припинення повноважень ліквідатора Тимофєєвої О.А. та продовження строку ліквідаційної процедури, прийняті на підставі протоколів засідань комітету кредиторів від 11.04.2013 року, від 24.04.2013 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2013 року (головуючий суддя - Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Лакіза В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Сумської області від 05.06.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з цими судовим рішеннями попередніх інстанції, приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить скасувати як ухвалу господарського суду Сумської області від 05.06.2013 року, так і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2013 року та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду щодо поданих клопотань Компанії, кредиторських вимог останньої, а також кредиторських вимог ТОВ.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 3, 7, 25, 31 Закону про банкрутство, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст.ст. 424, 433, 437, 547, 548 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 343 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника, кредитора - ТОВ "В.І. Технолоджіс", та ліквідатора Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відхиляючи клопотання про припинення повноважень ліквідатора, суди вказали, що таке клопотання не мотивовано порушеннями з боку ліквідатора, а скаржник не був уповноважений комітетом кредиторів вирішувати питання щодо припинення повноважень ліквідатора Боржника, вимоги ж кредиторів згідно складеного реєстру у відповідних сумах із визначенням черговості підлягають визнанню, як такі, що обґрунтовані та підтверджені доказами у справі. Частина вимог Компанії виникла із її участі у Товаристві, а тому в цій частині ці вимоги підлягають включенню в реєстр до шостої черги задоволення. Клопотання ж про врахування судом лише тих рішень комітету кредиторів, за які голосувала Компанія, не відповідає вимогам закону. Підтримуючи вказані висновки суду, апеляційний суд додав, що необхідність витребування додаткових доказів стосовно майна Боржника спростовується наданими ліквідатором численними запитами до органів БТІ та ДАІ та відповідями цих органів на вказані запити, в яких повідомляється про відсутність нерухомого майна та щодо виявлених транспортних засобів. Позов же про дійсність укладеного Боржником з ТОВ договору про передачу майнових прав на інтелектуальну власність розглядався в позовному провадженні та у задоволенні цього позову було відмовлено, а тому вимоги про зменшення суми нарахованих ТОВ штрафних санкцій є безпідставними.

Заперечуючи наведені висновки судів, скаржник зазначає, що вимоги, які складають частку майна у статутному фонді Боржника слід включити до четвертої черги задоволення. Вимоги щодо кредиторських вимог ТОВ до Боржника не перевірялись судами, а сума заявленого цим кредитором штрафу завищена, оскільки у справі відсутні докази наявності та передачі голові ліквідаційної комісії Боржника створеного ТОВ програмного забезпечення "Склад" (лише автомобіль). Має місце неповнота дослідження доказів щодо оплати Боржником заборгованості перед ТОВ. Також суди не перевірили законність відчуження майна Боржника до порушення провадження у даній справі.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями, оскільки вони наведені без врахування встановлених судами обставин справи, з невірним застосуванням норм Закону про банкрутство та з порушенням норм процесуального права.

Так, відповідно до норм ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В порушення вищезазначених приписів ГПК України аргументи в касаційній скарзі (щодо неповноти дослідження та перевірки доказів у справі стосовно вимог ТОВ до Боржника, оплати переданої цим товариством Боржнику продукції тощо) зводяться до заперечення скаржником зробленої вказаними судами в порядку норм ст. 43 ГПК України оцінки наданих у справі доказів та заперечення встановлених судами на підставі цих доказів обставин справи.

Отже, враховуючи, що касаційні вимоги у цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, на які послалися суди попередніх інстанцій, необхідності надати касаційним судом оцінки новим доказам у справі та надання оцінки обставинам справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, ці вимоги є такими, що викладені без врахування особливостей порядку та меж здійснення касаційного провадження у господарській справі, та є неправомірними.

Стосовно ж доводів скаржника щодо перевірки законності відчуження майна Товариства (автотранспортних засобів) до порушення даної справи, колегія суддів зазначає, що ліквідатор, виходячи з приписів ст. 25 Закону про банкрутство, не відповідає за законність відповідних правочинів Боржника. Згідно ж приписів ч. 1 цієї статті, з урахуванням норм ч. 11 ст. 17 вказаного закону ліквідатор має право оспорювати такі угоди, але лише на підставах, визначених нормами ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

До того ж посилання скаржника на незаконне вибуття частини майна Товариства до порушення стосовно нього справи про банкрутство суперечить доводу скаржника щодо необхідності додатково витребувати докази стосовно наявного у Товариства майна, враховуючи встановлені судами обставини щодо неодноразового направлення ліквідатором запитів з цього приводу та отримання численних відповідей, що містяться у матеріалах справи.

Що ж до заперечення визначеної судом черговості задоволення частини вимог Компанії до Боржника слід зазначити про таке.

Як встановлено судами та не заперечується скаржником, його вимоги в розмірі 9 899 916 грн 10 коп. складають вартість частки (із нарахованими інфляційними витратами, процентами, річними, пені, штрафними санкціями та витратами на експертизу) у статутному капіталі Боржника, сума яких за рішенням суду від 09.12.2010 року у справі № 38/125 була стягнена з Товариства у зв'язку із виходом Компанії зі складу учасників Боржника. А тому, виходячи із наведеного складу вимог та виходячи з приписів ст. 1 Закону про банкрутство, не є підставою для віднесення відповідних зобов'язань Товариства перед Компанією, як його бувшим учасником, до грошового зобов'язання у розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, оскільки такі вимоги виникли із участі (у зв'язку із виходом із складу учасників) Компанії у юридичній особі Товариства та є зобов'язаннями Боржника перед його учасником - Компанією. За таких обставин, визначаючи черговість задоволення вимог Компанії на вказану суму, суди вірно застосували положення ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство та віднесли вказану суму вимог саме до шостої черги задоволення.

При цьому касаційний суд стосовно іншої суми визнаних кредиторських вимог Компанії (4 978 051 грн 51 коп. + 1 059 165 грн 95 коп. пені) звертає увагу на те, що ці вимоги виникли у 2009 році (т. 1 а.с. 81-86). З метою примусового стягнення суми за цими вимогами на майно Боржника ще у 2008 році у межах виконавчого провадження накладався арешт. Провадження ж у справі про банкрутство Товариства було порушено лише у 2012 році (ухвала від 06.04.2012 року - т. 1 а.с.1). Між тим скаржник не надав жодних пояснень з приводу обставин щодо примусового стягнення з 2009 року заборгованості з Боржника, заявленої у даній справі, як кредиторські вимоги.

Стосовно заперечення скаржником законності виникнення кредиторських вимог ТОВ до Боржника, касаційний суд зазначає про встановлені судами обставини щодо вирішення спору та відмові в позові про визнання недійсним договору, укладеного між вказаними особами, від 07.04.2010 року № 7, на підставі якого були ТОВ заявлені оспорювані скаржником вимоги у даній справі (постанова Вищого господарського суду України від 24.07.2012 року у справі № 5021/1324/2011 - т. 1 а.с. 192-194). Заперечення ж законності нарахування ТОВ штрафних санкцій, заявлених у складі його кредиторських вимог до Боржника, не є належними, оскільки, як вбачається, при розгляді та вирішенні згаданого спору у справі № 5021/1324/2011 про визнання недійсним договору від 07.04.2010 року № 7, суди досліджували обставини щодо законності нарахування штрафних санкцій за такою угодою. Зокрема, в своїй постанові від 24.07.2012 року касаційній суд вказав, що сторони цієї угоди склали акт звірки, в якому погодили і суму основного боргу, і суму нарахованих штрафних санкцій. До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді кредиторських вимог у справі про банкрутство господарський суд розглядає ці вимоги на предмет їх підтвердженності доказами у справі та обґрунтованості. Спір же між сторонами (кредитором та боржником) стосовно цих вимог, у тому числі щодо підстав виникнення таких вимог, господарським судом у межах справи про банкрутство не розглядається, а як вже зазначено вище такий спір був вирішений в іншій справі.

Крім викладеного колегія суддів погоджується із висновками судів щодо безпідставності вимог та непідтвердженності доказами визначених нормами частин 8-11 ст. 31 Закону про банкрутство правових підстав для припинення повноважень призначеного у справі ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Тимофєєвої О.А.

Таким чином, колегія суддів погоджується із зробленими судами висновками в оскаржуваних судових рішеннях щодо відхилення заявлених Компанією клопотань та заперечень, а також із рішенням стосовно визнаних кредиторських вимог (щодо розміру вимог та черговістю їх задоволення), оскільки ці висновки відповідають обставинам справи та нормам законодавства.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 31, 17, 25, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін) та ст.ст. 35, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2013 р. та ухвалу господарського суду Сумської області від 05.06.2013 р. у справі № 5021/504/12 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 24.10.2013 року.