Постанова № 34336939, 23.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 914/1165/13 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест"на рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р.у справі № 914/1165/13 господарського суду Львівської області

за позовомПриватного акціонерного товариства "ОТІС"

до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест" стягнення 122 535,23 грн.за участю представників:

ПАТ "ОТІС" - Мацюк В.В.;

ТОВ "Трускавецьінвест" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Приватне акціонерне товариство "ОТІС" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест" 122 535,23 грн., у т.ч. 119 000,00 грн. основної заборгованості та 3 535,23 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору на монтажні та пусконалагоджувальні роботи № D2N 8459M від 15.10.2010 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (а.с.5-6).

Відповідач у справі - ТОВ "Трускавецьінвест" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідач не виконав всі передбачені договором роботи (а.с.63-64).

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.05.2013 р. позов задоволено повністю (а.с.70-73).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 119 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2013 р. залишено без змін (а.с.106-110).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права (а.с.145-147).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

15.10.2010 р. між сторонами у справі укладено договір підряду №D2N 8459M, відповідно до п. 1.1 якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе зобов'язання з виконання робіт з монтажу та наладки ліфтів № № 1,2,3 - в/п 1000 кг на 7 зупинок, кількістю 3 одиниці для будівлі в м. Трускавець по вул. Суховоля, при цьому, відповідач зобов'язався прийняти виконані роботи і оплатити позивачу їх вартість за ціною, передбаченою договором.

11.07.2011 р. між сторонами підписано додаткову угоду № 1 про виконання додаткових робіт за договором № D2N 8459M від 15.10.2010 р. на монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір, з урахуванням умов додаткової угоди, за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 2.5 договору, протягом 5 днів після повідомлення відповідача про готовність обладнання до відвантаження на об'єкт монтажу, останній перераховує на розрахунковий рахунок позивача аванс в розмірі 50 % вартості робіт.

Подальші розрахунки - 50 % вартості, відповідач здійснює щомісячно за виконані роботи, на підставі акта (форми КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін за виключенням авансу.

Акт виконаних робіт готує позивач і передає для підписання уповноваженому представнику відповідача в термін не пізніше 27 числа звітного місяця. Уповноважений представник відповідача протягом трьох днів перевіряє обгрунтованість акта та підписує його в частині фактично виконаних об'ємів робіт (п. 2.6 договору).

Відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 11.07.2011 р. загальна вартість додаткової угоди з урахуванням ПДВ складає 23 020,00 грн.; протягом 5 днів після підписання даної додаткової угоди відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача аванс в розмірі 50 % вартості додаткових робіт; подальші розрахунки - 50 % вартості додаткових робіт, відповідач здійснює щомісячно за виконані роботи, на підставі акта (форми КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін за виключенням авансу.

Акт виконаних робіт готує позивач і передає для підписання уповноваженому представнику відповідача в термін не пізніше 27 числа звітного місяця. Уповноважений представник відповідача протягом трьох днів перевіряє обгрунтованість акта та підписує його в частині фактично виконаних об'ємів робіт.

Судами встановлено, що в квітні 2011 р. позивач виконав роботи з монтажу та наладки ліфтів № № 1, 2 на загальну суму 164 640,00 грн. В вересні були виконані роботи з монтажу ліфту № 3 та демонтажу ліфтів № № 1, 2 на суму 65 952,00 грн. В листопаді 2012 р. були остаточно виконані всі роботи з монтажу та наладки ліфтів на загальну суму 39 408,00грн.

В підтвердження виконання робіт, позивач надав двосторонні акти виконаних робіт за квітень, вересень 2011 р. та листопад 2012 р. форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3. Вказані документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідач частково розрахувався з позивачем на загальну суму 151 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 12.07.2011 р., 15.07.2011 р., 30.08.2011 р., 06.09.2011 р., 09.09.2011 р., 12.09.2011 р.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 119 000,00 грн., вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі є обгрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судами факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ними зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 3 535,23 грн.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, між тим, відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2013 р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. у справі № 914/1165/13 господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.