Постанова № 34333345, 18.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2013 року 09:10 № 826/15789/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до третя особаУправління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сван»провизнання неправомірними дій та бездіяльності, скасування постанови,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ДБ Сбербанку Росії») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області (далі по тексту - відповідач, УДВС ГУЮ у Черкаській області), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сван» (далі по тексту - третя особа, ТОВ «ТД «Сван»), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11 жовтня 2013 року, просило визнати неправомірними дії відповідача щодо винесення 16 вересня 2013 року постанови про зупинення виконавчого провадження №31620669, скасувати зазначену постанову та визнати неправомірною бездіяльність відповідача з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 26 квітня 2012 року за реєстровим №557.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 15 жовтня 2013 року.

У судовому засіданні 15 жовтня 2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав суду письмові заперечення проти позову, у яких просив розглядати справу за його відсутності. Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував з огляду на його необґрунтованість.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення наведеної правової норми, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 15 жовтня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

01 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 видано виконавчий напис №557 про звернення стягнення на рухоме майно, а саме обладнання, яке складається з відділення прибуття, відділення забою, відділення потрошіння, відділення зважування, відділення розділки та транспорт відходів, яке знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Заводська, 4 та належить на праві власності ТОВ «ТД «Сван» на користь ПАТ «ДБ Сбербанку Росії» та погашення наявної частини кредиторської заборгованості ТОВ «Черкаська птахофабрика» за договором про відкриття кредитної лінії №259-ВН/06 від 20 грудня 2007 року, а саме: частину заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 185032,28 Євро, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 28 лютого 2012 року складає 1978475,04 грн.

12 березня 2012 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Золотоніського міськрайонного управління юстиції за результатами розгляду заяви позивача про примусове виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №31620669.

У зв'язку з винесенням начальником відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Черкаській області постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження №31620669, 15 березня 2012 року головним державним виконавцем відділу винесено постанову про прийняття до виконання зазначеного виконавчого провадження.

16 вересня 2013 року на адресу відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Черкаській області надійшла заява боржника - третьої особи про зупинення виконавчого провадження у зв'язку з винесенням Печерським районним судом міста Києва ухвали від 05 вересня 2013 року у справі №757/18772/13-ц про зупинення стягнення, зокрема, на підставі виконавчого напису від 01 березня 2012 року, зареєстрованого за №557, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_1 та заборони Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України та іншим органам державної виконавчої служби України вчиняти будь-які дії щодо примусового виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса.

За результатами розгляду зазначеної заяви 16 вересня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження до розгляду справи по суті.

Не погоджуючись з названою постановою, ПАТ «ДБ Сбербанку Росії» звернулось з відповідним позовом до суду, в якому зазначило, що підстави для зупинення виконавчого провадження відсутні, а постанова про зупинення виконавчого провадження підлягає скасування, з огляду на те, що ухвала Печерського районного суду міста Києва не містить обов'язкових для виконавчого документа реквізитів, а також нею не включено до переліку осіб, яким заборонено вчиняти дії стосовно виконавчого напису нотаріуса, відповідача.

Аналізуючи наведені доводи позивача та аргументи відповідача, вивчивши наявні в матеріалах справи документи, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З цією метою він, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Проте, статтею 37 названого Закону, встановлено перелік підстав, з яких виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню. Однією з таких підстав є зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа (пункт 4).

Саме на цій підставі, у зв'язку з винесенням Печерським районним судом міста Києва 05 вересня 2013 року ухвали, якою заява ТОВ «ТД «Сван» про забезпечення позову задоволена та зупинено стягнення, зокрема, на підставі виконавчого напису від 01 березня 2012 року, зареєстрованого за №557, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_1, та заборонено Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України та іншим органам державної виконавчої служби України вчиняти будь-які дії щодо примусового виконання зазначеного виконавчого напису.

Аналізуючи доводи позивача щодо відсутності у відповідача підстав для винесення оскаржуваної постанови, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Вимоги до виконавчого документа, закріплено у статті 18 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV. Так, відповідно до частини 1 зазначеної правової норми у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Як вбачається з копії ухвали Печерського районного суду міста Києва, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження №31620669, остання відповідає всім визначеним у Законі України від 21.04.1999р. № 606-XIV вимогам.

Посилання позивача на відсутність у зазначеному в ухвалі переліку осіб, яким заборонено вчиняти дії щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, відповідача, суд до уваги не приймає, оскільки ухвалою суду заборонено вчиняти будь-які органам державної виконавчої служби України, до яких відповідно до положень статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» відносяться:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Так само суд не приймає до уваги доводи позивача щодо не пред'явлення ухвали Печерського районного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року до примусового виконання, оскільки рішення суддів є обов'язковими до виконання в силу положень статті 124 Конституції України і тільки, якщо такі рішення не виконуються у добровільному порядку, виникає необхідність звернення до органів державної виконавчої служби для їх примусового виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства України винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №31620669 від 16 вересня 2013 року, а тому підстави для задоволення позову у відповідній частині відсутні.

У той же час, розглядаючи вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 01 березня 2012 року, суд приходить до такого.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №31620669, копії яких надано відповідачем на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 04 жовтня 2013 року, в них відсутні будь-які документи на підтвердження вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 01 березня 2012 року у період з 15 березня 2013 року - дати прийняття названого виконавчого провадження до виконання по 16 вересня 2013 року - дату зупинення виконавчого провадження.

Наведене, на думку суду, свідчить про неналежне виконання державним виконавцем своїх обов'язків, визначених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», а тому позов у цій частині підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області під час виконання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 01 березня 2012 року та зареєстрованого у реєстрі за №557.

3. У решті позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління юстиції у Черкаській області (18000, Черкаська обл., м. Черкаси, бул. Шевченка, 185, код ЄДРПОУ 34924330) на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959781) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко