Постанова № 34333341, 23.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2013 року № 826/13582/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія солодощів" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2013 №0002042201 та №0002052207

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперія солодощів» звернулось до суду з вимогами про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міноходів у м. Києві щодо проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Імперія солодощів» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 по операціям, які не пов'язані з фінансово-господарськими взаємовідносинами платника податку з ТОВ «Імпреза Лав», визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2013 №0002042201, №0002052207.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що перевірку позивача проведено в порядку пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України на підставі постанови слідчого, отже податковий орган не мав права приймати податкові повідомлення-рішення за результатом такої перевірки, до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням у кримінальній справі. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем вчинено дії по проведенню документальної позапланової перевірки позивача з питань правильності формування витрат поточної діяльності, нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток за перевірямий період по фінанвосо-господарським операціям ТОВ «Імперія солодощів», які не пов'язані з взаємовідносинами з ТОВ «Імпреза Лав». З огляду на викладене позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міноходів у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

16.09.2013 в судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про продовження вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міноходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Імперія Солодощів» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Імпреза Лав» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатом якої складено акт від 30.07.2013 №72/1/22-07/35289531 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2792630 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 108 870 грн.

На підставі акту перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013:

-№ 0002052207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 126 647,0 грн. (з основним платежем 2 792 630 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 334017 грн.),

- № 0002042207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 124 270,0 грн. (за основним платежем 108 870,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15 402,0 грн.)

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: позивачем не надано до перевірки документів щодо транспортування товарів, платіжних документів та інших документів, підтверджуючих реальність здійснення фінансово-господарських операцій подальшої реалізації товарів або послуг у власній господарській діяльності. Також, в акті перевірки відповідач посилається на протокол допиту свідка громадянина ОСОБА_1 від 10.02.2012, який пояснив, що він товариство не реєстрував, не мав на меті здійснення фінансово-господарської діяльності , фінансову та податкову звітність, договори, накладні акти виконаних робіт та інші документи він не складав та не підписував.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку є передумовою для висновків про наявність порушень податкового законодавства.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Проте, відповідно до вимог чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами)

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «Імпреза Лав» (Перевізник) та ТОВ «Імперія Солодощів» (Клієнт) укладено договір транспортно-експедиційних послуг №55-442 від 01.05.2011 року, згідно якого Перевізник зобов'язався надати послуги, пов'язані з організацією перевезення товарно-матеріальних цінностей Клієнта автомобільним транспортом (п. 1.1).

Відповідно до п.6.1 Договору всі розрахунки між Клієнтом та Перевізником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника на підставі умов Договору.

Згідно п 1.2 Договору Клієнт зобов'язується своєчасно оплачувати надані перевізником послуги.

Судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ «Імпреза Лав» надано для ТОВ «Імперія Солодощів» послуги з організації перевезення вантажу на загальну суму 653 220,00 грн., в тому числі ПДВ - 108870,00 грн., що підтверджується складеними та підписаними у двохсторонньому порядку Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Факт оплати Позивачем отриманих від ТОВ «Імпреза-Лав» транспортно-експедиційних послуг підтверджується: довідкою ПАТ «Український Професійний Банк» від 29.08.2013 року №37/06-09/35, банківськими виписками по розрахунковому рахунку Позивача, копії яких долучено до матеріалів справи.

Згідно з п.2, 3, 5 ст. 65 Господарського кодексу України: власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України від 16.07.1999р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі -Закон України №996) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з вказаними вище поясненнями громадянина ОСОБА_1, який був директором ТОВ "Імпреза Лав", він не мав відношення до зазначених обов'язків покладених на нього згідно з Законом України від 16.07.1999р. № 996.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Статтею 9 Закону України № 996 " встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно п.2.4, п.2.16 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, визначено, що:

- первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа; забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Тобто, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене вбачається, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності товариства, зокрема у підписанні будь-яких первинних документів, отже такі документи не можна вважати належно оформленими та підписаним повноваженими особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-421а11.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 108 870 грн. є обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 12.08.2013 № 0002042207 не підлягає скасуванню.

За таких обставин, доведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на обґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2792630 грн. та, як наслідок, вказує на правомірність податкового повідомлення-рішення від 12.08.2013 № 0002052207.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міноходів у м. Києві щодо проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Імперія солодощів» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 по операціям, які не пов'язані з фінансово-господарськими взаємовідносинами платника податку з ТОВ «Імпреза Лав» суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи згідно наказу №274 від 16.08.2013 на проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Імперія Солодощів» податковим органом проведено перевірку Позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Імпреза Лав» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

Проте в Акті перевірки відображено висновки про завищення витрат підприємства на загальну суму 13 119 688 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 2 792 630,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідком фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ «Імперія Солодощів» та ТОВ «Імпреза Лав», Позивачем було отримано послуги лише на суму 653220,00 грн., в т.ч. ПДВ - 108870 грн., що підтверджується даними Акту перевірки.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів на спростування висновку відповідача про заниження податку на прибуток у загальній сумі 2 792 630,00 грн., що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда