Ухвала суду № 34332702, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/23454/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.

секретаря судового засідання Волошина В.М.

представник позивача не з'явився

представник відповідача Литвиненко С. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановила:

Державне підприємство Луцький спиртогорілчаний комбінат (далі - ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат) звернулось до суду з позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року позов ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року апеляційну скаргу Луцької ОДПІ задоволено. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року скасовано. У задоволені позовних вимог ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року.

Луцька ОДПІ подала до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат з 19 січня 2012 по 06 лютого 2012 року з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 15 лютого 2012 року № 821/23-2/05515312.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за липень 2011 року на загальну суму 9525600,00 грн.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення рішення від 01 березня 2012 року №0001492301, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 9525600,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4762800,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та вказав у своїй постанові, що платник податку правомірно сформував податковий кредит за першою з подій, а саме: датою списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, але суд апеляційної інстанції в своїй постанові не погодився з висновком суду першої інстанції та відмовив позивачу у задоволенні позову, оскільки перехід права власності за договором купівлі-продажу не відбулося та ТОВ «Юнта-ТТ» не сплачено до бюджету суму податкового зобов'язання.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем 16 червня 2009 року було укладено попередній договір купівлі-продажу №1606/1 об'єктів нерухомості з ТОВ «Юнта-ТТ». За умовами вищезазначеного договору позивачем 02 липня 2009 року було здійснено 100% попередню оплату в розмірі 57153600,00 грн. (з яких ПДВ становить 9252600,00 грн.) в яку включається безпосередня вартість об'єктів нерухомості та вартість посередницьких послуг по пошуку об'єктів нерухомості. Зазначена операція була відображена підприємствами в бухгалтерському та податковому обліках та підтверджена первинними документами, тобто позивачем було віднесено до податкового кредиту суму ПДВ. ТОВ «Юнат-ТТ» у встановлені строки умов договору не виконало.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 03 серпня 2010 року було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Юнта -ТТ», а 07 грудня 2010 року було затверджено реєстр вимог кредиторів останнього, до якого увійшли і грошові вимоги такого кредитора як ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат 57153725,00 грн. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 26 липня 2011 року ТОВ «Юнат-ТТ» було ліквідовано. Станом на 19 липня 2011 року банкрут ТОВ «Юнат-ТТ» не має можливості погасити кредиторську заборгованість у зв'язку з відсутністю майнових активів.

Пунктом 6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від14 травня 1992 року №2343-XII передбачено, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 ст. 198 розділу V ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач правомірно відніс суму ПДВ у розмірі 9252600,00 грн. до податкового кредиту за першою з подій.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції зазначено, що зауважень наявності та форми податкових накладних у відповідача не має.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом першої інстанції встановлено, що укладення попереднього договору купівлі-продажу нерухомості, а саме: об'єктів комерційної нерухомості під складські приміщення, приміщень для торгівлі алкогольними напоями, офісних приміщень узгоджується із статутними видами діяльності позивача і спрямоване на отримання економічної вигоди від здійснення таких операцій в майбутньому.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 березня 2012 року №0001492301.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та залишення в силі постанови Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров