Ухвала суду № 34332646, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/26259/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Сірош М.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тойс" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі № 2а-14684/10/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 06.10.2010 № 0000432333/0.

Постановою названого суду від 09.11.2010 позов задоволено з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що несплата продавцем товару ПДВ до бюджету виключає право покупця на податковий кредит.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Товариства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства в частині дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Скап Холдінгс» (далі - ТОВ «Скап Холдінгс») за червень 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 22.09.2010 № 4173/23-621-31924536 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 472 729 грн. (у тому числі 322 772 грн. за основним платежем та 149 957 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Скап Холдінгс». При цьому ДПІ посилається виключно на виявлену розбіжність між сумами сформованого позивачем податкового кредиту за наслідками виконання операцій з цим контрагентом та сумами задекларованих останнім податкових зобов'язань.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, доводи податкового органу про невідображення спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушення, допущеного цим контрагентом, тобто третьою особою, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Сам по собі факт порушення постачальником податкової дисципліни не може слугувати свідченням фіктивності господарської операції, та відповідно, обставиною, що виключає право покупця на формування податкового кредиту.

А відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за наслідками господарських операцій з ТОВ «Скап Холдінгс», та правомірно задовольнив позов. У зв'язку з чим у апеляційного суду були відсутні підстави для скасування правильної по суті та вмотивованої постанови окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тойс" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 у справі № 2а-14684/10/2670 скасувати.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2010 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська М.В. Сірош