Ухвала суду № 34332508, 07.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2013 р. м. Київ К-34189/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010

у справі № 2-а-33369/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс»

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2008 № 0003732209/0, від 16.07.2008 № 003732209/1, від 06.10.2008 № 0003732209/2 в частині визначення податку на прибуток в загальній сумі 269732,52 грн., в т.ч. 89910,74 грн. основного платежу та 179821,48 грн. штрафних (фінансових) санкцій, рішень про застосування фінансових санкцій форми «С» від 02.07.2008 № 0003752209/0, від 16.07.2008 № 0003752209/1, від 06.10.2008 № 0003752209/2 в загальній сумі 680,00 грн., від 02.07.2008 № 0003742209/0, від 16.07.2008 № 0003742209/1, від 06.10.2008 № 0003742209/2 в загальній сумі 10077 грн. та акта перевірки від 20.06.2008 № 624/05-53/23-10/32579002 в частині п. 1 висновків.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2009 позов задоволено частково. Скасовано рішення Новоград-Волинської ОДПІ про застосування фінансових санкцій форми «С» від 02.07.2008 № 0003752209/0, від 16.07.2008 № 0003752209/1, від 06.10.2008 № 0003752209/2 в загальній сумі 680,00 грн., від 02.07.2008 № 0003742209/0, від 16.07.2008 № 0003742209/1, від 06.10.2008 № 0003742209/2 в загальній сумі 10077 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування акту від 20.06.2008 № 624/05-53/23-10/32579002 скасовано і закрито провадження у справі. У решті постанову суду залишено без змін.

Новоград-Волинська ОДПІ Житомирської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позову. Посилається на порушення судами ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, ст. 1, ст. 2, ст. 250 Господарського кодексу України, п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ТОВ «Новотекс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову повністю. Посилається на порушення судами при ухваленні судових рішень в частині відмови в задоволенні позову п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334-94ВР, ч.ч. 1, 2 ст. 11, п. «б» ч. 2 ст. 24 Конвенції між Урядом України і Урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу від 29.03.1996, п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII. Також посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи в частині позовних вимог про скасування акта перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Новоград-Волинською ОДПІ Житомирської області проведено виїзну комплексну планову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Новотекс» за період з 01.07.2006 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт від 20.06.2008 № 624/05-53/23-10/32579002, на підставі якого прийнято оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення позивачеві за повідомленнями-рішеннями від 02.07.2008 № 0003732209/0, від 16.07.2008 № 003732209/1, від 06.10.2008 № 0003732209/2 податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в загальній сумі 269732,52 грн., в т.ч. 89910,74 грн. основного платежу та 179821,48 грн. штрафних (фінансових) санкцій, щодо якого заявлено позов, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 13.2, п. 13.5 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334-94ВР. Порушення полягало у тому, що позивач, починаючи з 01.07.2007 щомісячно під час виплати доходу у вигляді процентів в загальній сумі 125961,18 Євро, що складає 899107,44 грн., які отримує компанія «Ready Garment Technology S.R.L» за договором про отримання неповновлюваної позикової лінії з лімітом 1000000,00 Євро від 25.07.2005 № 01/08-05, не утримував та не сплачував податок з таких доходів, розмір якого повинен визначатися відповідно до вимог п. 1 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу від 29.03.1996, яка набрала чинності 17.11.1997, та становить 10 процентів від загальної суми процентів.

Суд касаційної інстанцій не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач в касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку.

Вимоги п. 13.2. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов'язують резидента, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Між Урядом України і Урядом Румунії 29.03.1996 підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу, яка набрала чинності для України 17.11.1997 (далі Конвенція).

Згідно із ч. 3 ст. 2 Конвенції податок на прибуток (доходи) підприємств є податком, на який поширюється дана Конвенція.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент є фактичним власником цих процентів.

Частиною 2 ст. 11 Конвенції передбачено: однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але, якщо одержувач є фактичним власником процентів, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Методи усунення подвійного оподаткування сторони Конвенції передбачили у ст. 24, зокрема відповідно до п. «b» ч. 2 ст. 24 Конвенції якщо резидент Румунії отримує статті доходу, які згідно з положеннями статей 10, 11 і 12 можуть оподатковуватись в Україні, Румунія дозволяє вирахування з податку на доход такого резидента суми, що дорівнює податку, який сплачується на Україні.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено ч. 3 ст. 11 Конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони сплачуються за борговими вимогами Уряду другої Договірної Держави, його Національного (Центрального) банку або будь-якого іншого банку або закладу, уповноваженого надавати, гарантувати або страхувати кредити від імені Уряду другої Держави.

Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що проценти, сплачені позивачем резиденту Румунії за договором позики, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод.

Таким чином, суди дійшли правильних висновків про необхідність оподаткування сплачених на користь резидента другої Договірної Держави (Румунії) процентів, які виникли у Договірній Державі (Україні) за ставкою не більше 10 процентів від їх загальної суми.

Є також правильною позиція суду апеляційної інстанції щодо необхідності закриття провадження у справі за позовними вимогами про скасування акта перевірки від 20.06.2008 № 624/05-53/23-10/32579002 в частині п. 1 висновків.

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 925/11205, акт є документом, який оформляється за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Дана норма Порядку під актом розуміє службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке б породжувало для суб'єкта господарювання певні правові наслідки, було спрямовано на регулювання тих чи інших відносин і мало обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, та, відповідно, могло бути предметом адміністративного позову. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому його оцінка може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Враховуючи наведене, касаційна скарга позивача залишається без задоволення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для застосування до позивача за рішеннями від 02.07.2008 № 0003752209/0, від 16.07.2008 № 0003752209/1 та від 06.10.2008 № 0003752209/2 штрафної санкції в сумі 680,00 грн. відповідно до п. 2.7 «Положення про валютний контроль», затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49 із змінами та доповненнями слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994 № 319/94 та п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93. Порушення полягало у тому, що позивач станом на 01.10.2006, 01.04.2007, 01.07.2007 та 01.10.2007 не подав до податкового органу декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України та знаходиться поза її межами.

Підставою для застосування до позивача за рішеннями від 02.07.2008 № 0003742209/0, від 16.07.2008 № 0003742209/1, від 06.10.2008 № 0003742209/2 штрафних санкцій відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР в загальній сумі 10077 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст. 1 цього Закону, що полягало у зарахуванні виручки в іноземній валюті на валютний рахунок позивача з перевищенням граничного терміну її надходження.

Зі змісту ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР випливає, що початок перебігу визначеного у цій нормі граничного строку надходження валютної виручки в разі експорту робіт (послуг) визначено моментом підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган при обчисленні грачиного строку використовував комерційні інвойси, а не акти виконаних робіт, підписаних сторонами договору, що є первинними документами, які засвідчують виконання робіт, надання послуг.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про протиправність застосування до позивача за вказаними вище рішеннями штрафних (фінансових) санкцій.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями. На такі санкції не поширюються процедури визначення податкових зобов'язань, встановлені в Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та в прийнятих на підставі даного закону підзаконних нормативно-правових актах.

Штрафні санкції, передбачені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, «Положення про валютний контроль», затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49, належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення правил валютних розрахунків та декларування валютних цінностей, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги відповідача не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс» залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло