Ухвала суду № 34332468, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/42148/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача Мельник І. В., Білик О. А.

представник відповідача Маісурадзе З. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" до Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство Банк "Контракт" (далі - ПАТ Банк "Контракт") звернулось до суду з позовом до Окружної державної податкової служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі - Окружної ДПС - Центральний офіс з ОВПП, МГУ Міндоходів - Центральний офіс з ОВП) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року позов ПАТ Банк "Контракт" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року апеляційну скаргу МГУ Міндоходів - Центральний офіс з ОВП залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції МГУ Міндоходів - Центральний офіс з ОВП подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ Банк "Контракт" у задоволенні позову.

ПАТ Банк "Контракт" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу МГУ Міндоходів - Центральний офіс з ОВП.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Окружною ДПС - Центральний офіс з ОВПП проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 16 квітня 2013 року № 393/43-10/19361746.

Перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 176739, 98 грн., до не нарахування та не сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за ІІ квартал 2011 року на суму 3059623, 60 грн., до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131414, 69 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2013 року: №0000144310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата в розмірі 3059623, 60 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1, 00 грн.; №0000134310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України в розмірі 176739, 98 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1, 00 грн.; №0000174310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 131414, 69грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 32853, 67 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ Банк "Контракт" (кредитор) та ПАТ «Укрінвестпартнер» (новий кредитор) укладені договори про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року №1/06 та 2/06. Виконання зазначених договорів підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статті 512, 514 Цивільного кодексу України - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, положення ЦК України про відступлення права вимоги застосовуються до договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій визначено, що зі змісту статей 512, 656, 1077 ЦК України, законодавцем розмежовуються два види правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги. При цьому, однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів з відступлення права вимоги, є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження. В даному випадку між позивачем та контрагентом фактично укладено договір купівлі-продажу права вимоги.

Відповідно до статті 213 ЦК України - зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Крім того, відповідно до ч. 1 статті 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 234 ЦК України передбачено якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що договори про відступлення права вимоги від 14 червня 2011 року №1/06 та №2/06, укладені між позивачем та контрагентом не були визнанні недійсними у судовому порядку, тобто є чинними та правомірними.

Відповідно до пп. 14.1.255 п. 14.1 статті 14 ПК України - відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Відповідно до п. 153.5 статті 153 ПК України - з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що саме враховуючи викладені спеціальні законодавчі норми, операції з відступлення права вимоги за відповідними договорами, відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліках.

Згідно п. 44.1 статті 44 ПК України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що первинні документи відповідають вимогам Законодавства України, а отже позивачем виконані всі вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем питання про наявність витрат у відповідних операціях взагалі не досліджувалось, що суперечить вимогам податкового законодавства України.

Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 статті 162 ПК України - платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так іноземні доходи.

Пунктом 163.1 статті 163 ПК України, передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний; оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Підпунктом «а» п. 171.2 статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 статті 168 ПК України - податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб - його боржників за кредитними договорами, зобов'язання за якими були відступлені контрагенту, отже не є особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 26 квітня 2013 року №0000144310 та « 0000134310.

Щодо порушення позивачем ПК України в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг від міжнародної платіжної системи MasterCard, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131414, 69 грн., судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Між позивачем (довіритель) та ПАТ АБ «Украгазбанк» (повірений) укладено договір-доручення від 22.09.2010 року №01/М/КнТ, за яким повірений, який є Принципіальним Учасником міжнародної платіжної системи MasterCard Worldwide (MasterCard) приймає на себе зобов'язання виконувати від імені та за рахунок довірителя всі необхідні дії по наданню довірителю послуг, спрямованих на вступ до MasterCard і подальшу участь довірителя у MasterCard в якості Афілійованого Учасника, виконувати від імені та за рахунок довірителя розрахунки в іноземній та національній валюті з MasterCard по операціям емісії та еквайрінгу довірителя, а також здійснювати всі інші розрахунки, пов'язані з виконанням всіх інших зобов'язань довірителя як Афілійованого Учасника MasterCard.

Відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 статті 196 ПК України - не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно пп.6 п.6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до пп. 196.1.5 п. 196.1 статті 196 розділу V ПК України не є об'єктом оподаткування, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 листопада 2011 року № 400, до таких операцій, зокрема, включені операції зі спеціальними платіжними засобами, а саме послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням спеціальних платіжних засобів.

Відповідно до п. 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що операції з постачання послуг, які надавалися позивачу через повіреного міжнародною платіжною системою MasterCard, з використанням спеціальних платіжних засобів не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 26 квітня 2013 року № 0000174310.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ПАТ Банк "Контракт" підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров