Ухвала суду № 34332323, 14.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/28337/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника позивача Коленченка О.О.

представника відповідача Якимчука Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (правонаступника Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі № 2а/1770/2048/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»

до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012, позов задоволено повністю. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне форми «В4» від 21.04.2011 № 0000212344 про зменшення позивачеві від'ємного значення податку на додану вартість за лютий 2011 в загальній сумі 162031 грн., з якої 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій, форми «В1» від 21.04.2011 № 0000222344 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з листопада 2010 року по лютий 2011 рік в загальній сумі 1426383 грн., з якої 2 грн. штрафних (фінансових) санкцій, форми «Р» від 21.04.2011 № 0000232344 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1646933,50 грн., з якої 1566738 грн. основного платежу та 80195,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Присуджено на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3,40 грн.

ДПІ у м.Рівному Рівненської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у м.Рівне проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість (задекларованого у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) за періоди: листопад 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у жовтні 2010 року; грудень 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у жовтні, листопаді 2010 року; січень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у лютому, жовтні, листопаді 2010 року; лютий 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у січні 2011 року, за наслідками якої прийнято оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м.Рівне від 21.04.2011 № 0000212344 від'ємного значення податку на додану вартість за лютий 2011 в загальній сумі 162031 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягає у безпідставному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту січня 2011 року податку на додану вартість в сумі 166600,00 грн. за операціями з придбання товару у ТОВ «Стік-Оіл».

При цьому податковий орган, посилаючись на дані «Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаного контрагента існують розбіжності, оскільки подана останнім декларація за січень 2011 року не визнана податковою звітністю (відсутні додатки до декларації, декларація складена з прочерками), відповідь на запит проведення зустрічної перевірки до податкового органу не надійшла.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту за січень 2011 року повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

Порушення постачальниками товару податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування чи заниження податкових зобов'язань, самі собою не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже Податковим кодексом України іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог норм ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм кодексу, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій при безпосередньому дослідженні первинних документів, складених за наслідками здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару, було встановлено, що такі документи відповідають дійсності, операції мали реальний характер, товар придбано позивачем у межах господарської діяльності.

До того ж суди дослідили копію податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Стік-Оіл» за січень 2011 року з відміткою про її отримання податковим органом 18.02.2011, з додатком № 5 розділу 1 «Податкові зобов'язання», і в результаті встановили, що цей платник податку належним чином відобразив податкові зобов'язання за наслідками здійснення операцій з позивачем.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів про протиправне зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від'ємного значення податку на додану вартість за лютий 2011 в загальній сумі 162031 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2011 № 0000222344 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за періоди: листопад 2010 року - лютий 2011 рік в загальній сумі 1426383 грн. та для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2011 № 0000232344 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1646933,50 грн., в т.ч. 1566738 грн. основного платежу та 80195,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.11 ст. 1, п.11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, в результаті чого завищено бюджетне відшкодування та занижено податкові зобов'язання з листопад, грудень 2010 року, та вимог п. 187.10 ст. 187, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено бюджетне відшкодування та занижено податкові зобов'язання за січень, лютий 2011 року.

При цьому податковий орган виходив з таких обставин: залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду складається із сум податку, які виникли у таких звітних періодах: лютому 2010 в сумі 17900,00 грн. та жовтні 2010 року в сумі 152132 грн. Звітний період лютий 2010 року перевірено податковим органом (акт від 06.09.2010 № 1310/23-300/36598008), в результаті чого виявлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за цей період; звітний період жовтень 2010 року перевірено податковим органом (акт від 11.01.2011 № 7/23-100/36598008), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення за цей період. У зв'язку з цим податковий орган вважає, що у позивача відсутній залишок від'ємного значення у листопаді 2010 року, що виник у лютому 2010 в сумі 17900,00 грн. та жовтні 2010 року в сумі 152132 грн., тому зменшив позивачеві бюджетне відшкодування за листопад 2010 року в сумі 152132,00 грн. З аналогічних підстав, тобто з посиланням на результати перевірок попередніх періодів, податковий орган зменшив позивачеві бюджетне відшкодування за грудень 2010 року в сумі 620537,00 грн., за січень 2011 року в сумі 116366,00 грн. та за лютий 2011 року в сумі 537346,00 грн.

На підставі акта перевірки від 06.09.2010 № 1310/23-300/36598008 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 10.09.2010 № 0002902342/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 88731,00 грн., в т.ч. 59154,00 грн. основного платежу та 29577,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

На підставі акта перевірки від 11.01.2011 № 7/23-100/36598008 прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.01.2011 № 0000182342 про зменшення позивачеві від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 657352 грн. та 17900 грн. і визначено штрафні санкції в загальній сумі 168813 грн. та від 21.01.2011 № 000017254 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 264262 грн., в т.ч. 211408,00 грн. основного платежу та 52852,00 грн. штрафних санкцій.

Податкові повідомлення-рішення від 10.09.2010 № 0002902342/0 та від 21.01.2011 № 0000182342 та № 000017254 оскаржені позивачем до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 у справі № 2а-4583/10/1770 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.09.2010 № 0002902342/0.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2011 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.01.2011 № 0000182342 та від 21.01.2011 № 0000172342.

Відповідно до п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час звітних періодів листопад, грудень 2010) при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (чинного на час звітних періодів січень, лютий 2011 року) при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, на час декларування позивачем податкового кредиту та бюджетного відшкодування у податкових деклараціях за періоди: листопад 2010 року - лютий 2011 року, а також на час прийняття податковим органом оспорюваних у даній справі податкових повідомлень-рішень від 21.04.2011 № 0000222344 та № 0000232344, визначені контролюючим органом податкові зобов'язання у податкових повідомленнях-рішеннях від 10.09.2010 № 0002902342/0 та від 21.01.2011 № 0000182342 та № 000017254 вважалися неузгодженими, а відтак, підстави для врахування їх в податковому обліку позивача були відсутні.

За позицією податкового органу порушення наведених вище норм законів полягали у тому, що позивач, застосовуючи касовий спосіб до визначення податкових зобов'язань листопада 2010 року, січня та лютого 2011 року за операціями з надання послуг для населення, бюджетних установ, не застосовує його при визначенні податкового кредиту цих періодів за операціями з придбання газу у ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», зокрема податковий кредит за цими операціями формується позивачем на дату отримання податкових накладних, а не на дату списання коштів з банківського рахунку.

При цьому податковий орган обрахував завищену суму податкового кредиту звітного періоду виходячи із суми податкового кредиту, сформованого за загальним правилом на дату першої події - дату отримання податкових накладних за операціями з придбання різних товарів, залежно від процентного відношення сформованих податкових зобов'язань звітного періоду за касовим методом до сформованих податкових зобов'язань за загальним правилом (773609 грн. (ПК листопада 2010 року неоплачений) х 88,27% (процент податкових зобов'язань, нарахованих платником за касовим методом від загальної суми податкових зобов'язань за цей період) = 682865 грн. (сума завищеного податкового кредиту за цей період). Аналогічно визначалася сума заниження податкового кредиту за січень, лютий 2011 року.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень, з огляду на таке.

Згідно із п.п. 11.11. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

З набранням чинності Податковим кодексом України діє п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України, згідно із яким у разі якщо платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості (далі - ЖЕКи), датою виникнення податкових зобов'язань є дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку, а датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунка в оплату придбаних товарів/послуг.

Зазначене правило визначення дати виникнення податкових зобов'язань поширюється також на операції з постачання зазначених товарів/послуг для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують такі товари/послуги, якщо вони зареєстровані як платники податку.

Для цілей цього пункту послугами, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, вважаються послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водо- і теплопостачання, водовідведення та зливової каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, які надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок.

З положень наведених вище норм випливає, що вони поширюються на визначені у них операції з поставки товарів (послуг), зокрема з поставки теплової енергії, природного газу суб'єктам, вичерпний перелік яких визначено у цій нормі, а саме: фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи).

Визначення бази оподаткування за операціями з поставки теплової енергії, природного газу іншим категоріям споживачів, ніж вказані вище, здійснюється у загальному порядку, зокрема для платника податку, який постачає теплову енергію іншим категоріям споживачів, податкові зобов'язання виникають на дату з першої визначених у законі подій (п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, а з 01.01.2011 - п. 187.1 п. 187 ст. 187 Податкового кодексу України).

Однак, зважаючи на те, що в основу висновків податкового органу про завищення позивачем від'ємного значення, заявленого до бюджетного відшкодування за листопад 2010 року - лютий 2011 рік та заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість покладено неузгоджені позивачем податкові зобов'язання, що визначені контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях оскаржених до суду, а також на те, що податковий орган при обчисленні податкового кредиту за касовим способом застосував непередбачений законом метод розрахунку, виходячи із відсоткового відношення податкових зобов'язань, що формуються за касовим способом, до податкового кредиту, суд касаційної інстанції вважає за правильне залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун