Ухвала суду № 34332137, 14.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/30034/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013

у справі № 2а/2370/4471/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сиророб»

до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Катеринопільської ОДПІ Черкаської області ДПС від 04.09.2012 № 0001022301. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Сиророб» 2146,00 грн. судового збору.

Катеринопільська ОДПІ Черкаської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 1, ч. 2 ст. 6, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, п.п. 2, 3, 13, 14 Наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, та норм процесуального права: ст. 11, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням Катеринопільської ОДПІ Черкаської області ДПС від 04.09.2012 № 0001022301 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1953603,00 грн., в т.ч. 1623115,00 грн. основного платежу та 330488,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 30.07.2012 № 81/22-017/25212619, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за періоди: червень - грудень 2010 року, квітень 2011 року податку на додану вартість в загальній сумі 1623115,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Технології переробки молока», за операціями з поставки молока.

При цьому податковий орган, посилаючись на дані «Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаного контрагента існують розбіжності, оскільки подані останнім декларації за червень - грудень 2010 року, квітень 2011 року не визнано податковою звітністю. ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська 13.07.2012 складено акт № 493/23-227/33856725 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технології переробки молока».

Інших фактичних та правових підстав для невизнання права позивача на податковий кредит податковим органом в акті перевірки не наведено.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у межах п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту за періоди: червень - грудень 2010 року, а при формуванні податкового кредиту за квітень 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України (чинного на час такого формування).

Порушення постачальниками товару податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування чи правил ведення господарської діяльності, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій при безпосередньому дослідженні умов договорів на поставку товару, первинних документів, складених за наслідками здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару, зокрема видаткових та податкових накладних, ветеринарних свідоцтв, товарно-транспортних накладних, було встановлено, що такі документи відповідають дійсності, складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, операції мали реальний характер, товар придбано позивачем у межах господарської діяльності.

Щодо доводів податкового органу, викладених в касаційній скарзі, про нереальний характер господарських операцій через відсутність довіреностей на одержання цінностей, суд касаційної інстанції зазначає, що за наявності достатніх первинних документів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст та призначення яких узгоджується з характером господарських операцій, відсутність одного з первинних документів не є підставою для висновку про нереальний характер господарських операцій. До того ж як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 3.2 договорів відпуск сировини проводиться на підставі товарно-транспортної накладної.

Зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального права, надану правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, правильну оцінку доказів у справі, та враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун