Ухвала суду № 34329185, 16.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 р.Справа № 2а-4148/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Каїсса» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне сільськогосподарське підприємство «Каїсса» (далі - ПСП «Каїсса», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Херсоні, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2012 року № 0002532200, № 0002542200, та від 25.07.2012 року № 0005622200, № 0005632200, якими ПСП «Каїсса» збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 85 634,90 грн., у тому числі за основним платежем на 68 507,92 грн., за штрафними санкціями на 17 126,98 грн., та з податку на додану вартість на загальну суму 68 507,92 грн., у тому числі за основним платежем на 54 806,34 грн., за штрафними санкціями на 13 701,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем надано протиправну оцінку господарським операціям ПСП «Каїсса» з його контрагентами ПП ОСОБА_2 та ТОВ «ВВВВ». Позивач вважає, що ним виконано всі вимоги Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) та Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), чинних на час виникнення спірних правовідносин, для декларування валових витрат та податкового кредиту по операціям з названими суб'єктами господарювання, отримання товарів та послуг від них підтверджено документально, їх вартість сплачена постачальникам у безготівковому порядку.

На думку позивача, відповідач під час складання спірних податкових повідомлень-рішень довільно трактує норми цивільного, господарського та податкового права України, визнаючи угоди з придбання товарів та послуг із згаданими контрагентами нікчемними та змушуючи його відповідати за невиконання податкових обов'язків постачальниками.

Представник відповідача заперечував з тих підстав, що позивач по відносинам з ПП ОСОБА_2 задокументував безтоварні операції з придбання олії, яка фактично не могла бути передана для подальшої переробки ТОВ «ВВВВ». У зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних на перевезення олії, не підтвердженим є фактичне здійснення операції з придбання олії у ПП ОСОБА_2 Така операція, на думку представника відповідача, є нікчемною, спрямованою лише на формування податкового кредиту та валових витрат, у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року позовні вимоги ПСП «Каїсса» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 12.04.2012 року №№ 0002532200, 0002542200 та від 25.07.2012 року №№ 0005622200, 0005632200. Стягнуто з Державного бюджету на користь ПСП «Каїсса» судовий збір у сумі 1 541,43 грн.

На зазначену постанову Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби подано апеляційну скаргу. Апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову ПСП «Каїсса» відмовити повністю.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ПСП «Каїсса» як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Херсоні та є платником податку на додану вартість.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 17.02.2012 року № 570/23-4/14115089, складеного за наслідками позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ОСОБА_2 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (далі - акт № 570). За результатами апеляційного узгодження донарахованих позивачеві грошових зобов'язань за актом перевірки № 570 та податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2012 року №№ 0002532200, 0002542200 розмір грошових зобов'язань переглянуто за штрафними санкціями у сторону їх зниження. Новий (уточнений) розмір грошових зобов'язань доведено позивачеві податковими повідомленнями-рішеннями від 25.07.2012 року №№ 0005622200, 0005632200.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову повністю.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

За актом перевірки № 570 Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби встановлено, що позивач у січні 2010 року за видатковою накладною № 1 від 15.01.2010 року та податковою накладною № 1 від 15.01.2010 року сформував валові витрати у сумі 164 375,33 грн. та податковий кредит у сумі 32 875,07 грн. по операціям з ПП ОСОБА_2 у зв'язку з придбанням олії соняшникової у кількості 28,88 тон. Розрахунки між суб'єктами господарювання проведено у безготівковій формі (платіжне доручення від 15.01.2010 року № 162). Транспортування здійснено за рахунок постачальника.

Власних виробничих потужностей ПСП «Каїсса» не має, олію соняшникову здавало на переробку ТОВ «ВВВВ», основний вид діяльності якого - виробництво рафінованих олій та жирів. За послуги з переробки олії соняшникової ТОВ «ВВВВ» сплачено у безготівковому порядку 131 587,62 грн., у тому числі ПДВ 21 931,27 грн. Нарахування ПДВ підтверджено податковою накладною від 31.01.2010 року № 83. Вартість послуг ТОВ «ВВВВ» включене позивачем до валових витрат, а нарахований при цьому ПДВ - до складу податкового кредиту позивача.

Відповідач, посилаючись на ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, стверджує, що підставою для включення до складу валових витрат операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. За ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції. Відповідно до вимог ст. 48 Закону України від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» серед документів, на підставі яких здійснюються вантажні перевезення, передбачено обов'язкову наявність товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.

У ході перевірки позивачем не були надані ТТН у зв'язку з їх відсутністю. За даними відповідача (лист ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 27.04.2011 року №5037/7/23-406) підприємець ОСОБА_2 не звітує з червня 2009 року.

За висновками акта перевірки (сторінки 8-9 акта № 570) відповідач без належних обґрунтувань стверджує, що позивач у порушення вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР неправомірно відніс до складу валових витрат витрати по операції з придбання олії у ПП ОСОБА_2 у сумі 164 375,35 грн., а при відображенні у складі валових витрат вартості послуг з переробки олії у сумі 109 656,35 грн., наданих ТОВ «ВВВВ», позивач порушив вимоги абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

При цьому, за актом перевірки № 570 не вбачається залежність зменшення валових витрат та податкового кредиту позивача від визнання відповідачем нікчемними правочинів, укладених ним з ПП ОСОБА_2 та ТОВ «ВВВВ».

За приписами зазначених норм Закону № 334/94-ВР, які, на думку відповідача, порушив позивач, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 ст. 5). До складу валових витрат, зокрема, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Колегія суддів наголошує, що висновок про зменшення валових витрат позивача за І квартал 2010 року зроблений відповідачем без належного правового обґрунтування, посилання на норми Закону № 334/94-ВР носять лише декларативний характер.Так, відповідач стверджує, що витрати позивача на придбання олії у ПП ОСОБА_2 не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробничої діяльності платника податків. У той же час відповідач не доводить, що придбана олія не передбачалась для використання в оподатковуваній господарській діяльності позивача, а лише робить припущення з цього приводу.

Колегія суддів вважає, що висновок відповідача про порушення п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР по відносинам з ТОВ «ВВВВ», є некоректним, оскільки про відсутність таких документів не зазначено в акті перевірки та не доведено відповідачем в ході розгляду справи його висновки.

На думку колегії суддів, не може бути використано у якості підтвердження нецільового придбання позивачем олії у ПП ОСОБА_2 те, що постачальник не декларував податкових зобов'язань за цей період, а отримання (транспортування) товару не підтверджено ТТН.

За Податковим кодексом України та іншими нормативними актами України податкова відповідальність для кожної особи носить індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальність щодо виконання чи невиконання податкових обов'язків його постачальником - ПП ОСОБА_2 Крім того, за змістом Закону від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою умовою для здійснення автомобільних перевезень для перевізника та особи, яка скористалась послугами такого перевізника. У зв'язку з тим, що позивач не є замовником транспортних послуг з перевезення олії від ПП ОСОБА_2, він не зобов'язаний підтверджувати фактичне отримання товарів від постачальника, крім звичайної накладної, ще й ТТН.

З наведених підстав, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно протиправності висновку відповідача щодо неправомірного включення до складу валових витрат позивача вартості товарів та послуг, отриманих від ПП ОСОБА_2 та ТОВ «ВВВВ» у І кварталі 2010 року на загальну суму 274 031,70 грн. та обчислення з цієї суми грошових зобов'язань з податку на прибуток.

На думку відповідача, у зв'язку з тим, що постачальник позивача ПП ОСОБА_2 не звітує до місцевої ДПІ з червня 2009 року, можна вважати, що податкова накладна № 1 від 15.01.2010 року на суму ПДВ 32 875,07 грн. не виписувалась та відвантаження продукції не проводилось (сторінка 11 акта № 570). Обґрунтовуючи такий висновок, відповідач посилається на пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, вказуючи, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Не декларування зобов'язань не дає право на складення податкової накладної. Відсутність фактичних поставок олії від ПП ОСОБА_2 не дає змогу позивачеві направити її на подальшу переробку ТОВ «ВВВВ». З цих підстав відповідач виключає з податкового кредиту позивача ПДВ у сумі 21931,27 грн., обчисленого з послуг з переробки непоставленої олії.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком відповідача, оскільки не декларування у податковій звітності постачальником продажу товарів не може бути єдиним доказом відсутності фактичних поставок цих товарів, а є лише свідченням про не виконання податкових обов'язків самим постачальником товарів. Придбання олії, переробка (доробка) олії є різними господарськими операціями, а тому не підтвердження факту придбання олії у одного суб'єкта господарювання не спростовує факту отримання послуг з переробки олії у іншого суб'єкта господарювання, ці операції є різні за своїми цілями та економічним змістом.

Контролюючим органом не надано належних доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, що інформація, яку місять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, про те, що позивач діяв без належної обачності й обережності, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагента, що позивач отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Таким чином, зазначений правочин є оспорюваним і він може бути визнаний недійсним лише судом, а не податковим органом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних.

Колегія суддів вважає, що, надаючи правову оцінку спірним правочинам, відповідач не вірно трактує норми чинного законодавства України, невірно їх тлумачить та застосовує. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність цих правочинів, чи судових рішень про визнання їх недійсними, висновки податкового органу щодо зазначених правочинів, викладені в акті перевірки, є протиправними.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності виключення із складу валових витрат та податкового кредиту позивача за січень 2010 року операцій з ПП ОСОБА_2 та ТОВ «ВВВВ».

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький