Постанова № 34328635, 10.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6905/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Когіто» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Когіто» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Когіто» з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «Еліре» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт № 302/22.5-07/36301135, яким встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 141726 грн., а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 113381 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 року № 0002812205, яким у зв'язку з порушенням п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 141726 грн.; та № 0002802205, яким у зв'язку з порушенням п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 113381 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва погодився з позицією відповідача щодо фіктивності господарських операцій позивача з зазначеними в акті перевірки контрагентами, так як ці операції не підтверджені первинними документами, та іншими належними доказами.

Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Абзацом 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав Закон не передбачає.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.02.2011 року між ТОВ «Когіто» (покупець) та ТОВ «Еліре» (продавець) укладено договір на поставку продукції №, а саме поставку дисплеїв, мікросхем, акумуляторів тощо.

На підтвердження факту виконання умов вказаного Договору складено відповідні видаткові накладні від 21.02.2011 року № РН-000030 та від 16.03.2011 року № РН-000045, а також ТОВ «Еліре» виписало позивачу податкові накладні від 21.02.2011 року № 39 та від 16.03.2011 року № 58 на загальну суму у розмірі 680284,98 грн. (в тому числі ПДВ 113381 грн.).

Виконання вищевказаних послуг підтверджується належним чином оформленим первинними документами, зокрема: виписками платіжних доручень, товаро - транспортними накладними, видатковими та податковими накладними.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Еліре», не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції також не може погодитись із висновками суду першої інстанції про нікчемність укладених договорів між позивачем та ТОВ «Еліре» з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем вчинено не було.

Разом з тим, судова колегія критично сприймає доводи суду першої інстанції щодо посилань на допит свідка ОСОБА_3, як на підставу для визнання укладених договорів нікчемними, оскільки такий допитувався відповідно до приписів кримінального процесуального законодавства України, і покази в якості свідка суду в порядку встановленому КАС України останній не давав, а протокол допиту ОСОБА_3, як і висновок експерта сектору з технічно-кримінального забезпечення роботи при перевірці відповідачем безпосередньо не досліджувався, і їх копії відповідачем суду не надано і у матеріалах справи такі відсутні.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Між тим, податковим органом, всупереч правилам ч.2 ст.71 КАС України, не доведено належними засобами доказування неможливість вчинення вказаних господарських операції вказаними Товариствами внаслідок відсутності необхідних умов для вчинення даних господарських операцій, управлінського чи технічного персоналу, основних засобів, тощо, оскільки вказані обставини податковим органом при невиїзній документальній перевірці не перевірялись.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Когіто» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 23.04.2013 року №0002812205 та №0002802205.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Когіто» судові витрати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 15.10.2013 року.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.