Ухвала суду № 34327680, 15.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3648/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтар» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Рейтар» звернулося у суд із позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000032300 та №0000042300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Екітем».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Екітем» за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, за підсумками якої складено акт від 28.01.2013 року №67/22/33011171 та виявлено порушення п. п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2012 року на суму 20000 грн., пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 Кодексу, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2012 року в загальному розмірі на 21000 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000042300, яким позивачу збільшеного суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 25000 грн., в тому числі 20000 грн. - за основним платежем, 5000 грн. - за штрафними санкціями, №0000032300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 26250 грн., в тому числі 21000 грн. - за основним платежем, 5250 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу та результатами їх адміністративного оскарження до Державної податкової служби у Київській області та Міністерства доходів і зборів України, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення позивачем коштів, витрачених за договором про надання послуг з супроводження вантажу, укладеним з ТОВ «Екітем» до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту, оскільки господарські відносини між зазначеними суб'єктами господарювання не підтверджені належними первинними документами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Заперечуючи проти задоволення адміністративного позову, відповідач стверджує, що господарські операції з надання позивачу послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Екітем» не підтверджені належними первинними документами, зокрема, укладений між сторонами договір експедиційного супроводження вантажу не підписаний керівником ТОВ «Рейтар» та не скріплений печатками сторін. Також, відповідач стверджує, що фактично розрахунки за даним договором між сторонами не проведені. Крім того, відповідач наголошує, що з наданого позивачем акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та зі змісту виписаної йому податкової накладної неможливо встановити, яке саме експедиційне супроводження надавалось контрагентом позивача, яка доцільність та потреба у такому супроводженні, який вантаж супроводжувався, на яку відстань тощо. При цьому, відповідач зазначає, що ані під час податкової перевірки, ані в ході судового розгляду адміністративної справи, позивачем не підтверджено наявність виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та кваліфікованого персоналу, який також, за даними податкового органу, відсутній і у контрагента позивача.

Вище перелічені обставини, на переконання податкового органу, свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Рейтар» та ТОВ «Екітем», єдиною метою яких є отримання підприємством податкової вигоди шляхом ухилення від сплати податків у належному розмірі.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Колегією суддів установлено, що 02.04.2012 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «Екітем», як виконавцем, укладено договір експедиційного супроводження вантажу №02/04-12. Згідно цього договору, ТОВ «Екітем» взяло на себе зобов'язання за плату здійснити пов'язані з перевезенням вантажу допоміжні операції, такі як: оформлення накладних на вантаж, що відбувається, оформлення одержання вантажу, що прибуває, доставка вантажу перевізникові зі складу вантажовідправника і від перевізника на склад вантажоодержувача, перевірка кількості і стану вантажу, його навантаження та розвантаження, сплата мита, зборів та витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних процедур тощо.

Виконання вказаного договору підтверджується податковими накладними, актами здачі-приймання, рахунками, банківськими виписками, податковими деклараціями з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, товарно-транспортною накладною, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Екітем», підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта не відсутність підпису керівника ТОВ «Рейтар», а також скріплення печатками цього товариства та ТОВ «Екітем» договору №02/04-12 від 02.04.2012 року, адже наявна в матеріалах справи копія цього договору (а.с. 79-80) спростовує зазначену обставину.

Також, колегія суддів критично ставиться до покликання апелянта на не зазначення в акті здачі-прийомки робіт вантажу, що супроводжувався, відстані, маршруту перевезення, транспорту, що його здійснював тощо, позаяк законодавством України не встановлена обов'язковість даних реквізитів, а зазначені обставини можна встановити з наданих позивачем інших первинних документів, зокрема, із товарно-транспортної накладної (а.с. 166).

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що право на отримання податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок проведених витрат не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням нею правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Окрім того, апеляційний суд зауважує, відсутність основних засобів, складських приміщень та спеціально кваліфікованого персоналу не виключає можливості надання послуг з експедиційного супроводження вантажу за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Екітем».

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Екітем», а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Отже, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.