Ухвала суду № 34327589, 26.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р. справа № 2а-0870/6671/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія «Сфера» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 2а-0870/6671/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія «Сфера» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія «Сфера» 12 серпня 2011 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя в якому просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення: № 0001332305/9932 від 04.07.2011 року про сплату 117885,00 грн. податку на додану вартість, з яких 94308,00 грн. - основний платіж, 23577,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0001332305/9933 від 04.07.2011 року про сплату 48398,75 грн. податку на прибуток, з яких 38719,00 грн. основний платіж, 9679,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач здійснюючи перевірку позивача діяв не підставах та не у спосіб, передбачений нормами Податкового Кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні», висновки, викладені в акті перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржені податкові рішення, є необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача відносно того, що договір лізингу транспортних засобів №019-Л від 26.10.2006 року не є фінансовим, оскільки перевищує встановлену законом норму амортизації транспортного засобу, є вірними. При цьому судом було враховано, що позивачем до перевірки не було надано жодних платіжних документів по фактичній сплаті лізингових платежів, які б довели, що сума цих платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Посилається на те, що спірний договір є договором фінансового лізингу, оскільки відповідно до підпункту 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума лізингових (орендних) платежів позивача з початку строку оренди перевищу первісну вартість об'єкта лізингу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що між позивачем (лізингоодержувачем) та акціонерним банком «Діамант» (лізингодавцем) укладено договір «фінансового лізингу транспортних засобів №019-Л» від 26 жовтня 2006 року (а.с. 77-81). Договір лізингу укладений на строк з 26 жовтня 2006 року по 26 жовтня 2009

року. Однак його було добровільно розірвано сторонами 27 серпня 2009 року (а.с. 76). В наслідок цього об'єкт лізингу передано АБ «Діамант» згідно акту прийому-передачі предмета лізингу від 27.08.2009 року.

Об'єктом лізингу був кран автомобільний КТА-28 на шасі КРАЗ-65101-101 (державний номер АР6470 АР) вартістю 565 850 грн. у т.ч. ПДВ 94 308,33 грн. який після укладання вказаного договору було передано позивачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 28.12.2006 року (а.с. 67).

Згідно п.1 зазначеного договору лізингоодержувач користується предметом лізингу за умови сплати лізингодавцю лізингових платежів згідно з додатками № 1 та додатком № 2 до цього договору. Додатком № 1 передбачено графік сплати та розмір лізингових платежів який з початку строку оренди складає - 753 994,04 грн. в т.ч. 565 850,00 грн. - вартість об'єкту лізингу з ПДВ, 188 144,04 - сплата винагороди та необхідних платежів (без ПДВ).

З 08.04.2011 року по 29.04.2011 року відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №167/23-508/33570849 від 11.05.2011 року (далі - акт перевірки) в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- пп.1.18.2 п.1.18 ст.1, пп.8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; (в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 46 454 грн.)

- пп.3.2.2 п.3.2 ст.3, пп.4.5.1 п.4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в результаті чого безпідставно занижено податок на додану вартість на загальну суму 94 308 грн.) (а.с.8-66).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із проведеним аналізом договору фінансового лізингу транспортних засобів №019-Л від 26.10.2006 року, який як зазначено в акті таковим не є, оскільки в ньому відсутні умови наведені у пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР).

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що договір лізингу транспортних засобів №019-Л від 26.10.2006 року не є фінансовим, тобто підприємством безпідставно збільшена балансова вартість основних фондів на вартість орендованого транспортного засобу.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001332305/9932 від 04.07.2011 року про сплату 117 885,00 грн. податку на додану вартість, з яких 94 308,00 грн. - основний платіж, 23577,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення №0001332305/9933 від 04.07.2011 року про сплату 48 398,75 грн. податку на прибуток, з яких 38 719,00 грн. основний платіж, 9 679,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідач довів правомірність свого рішення, а позивач не довів ті обставини на яких ґрунтуються його вимоги.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Вирішуючи спірні відносини суд першої інстанції вірно послався на положення Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97 - ВР від 16.12.1997 року фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно підпункту 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Як правильно зазначив суд першої інстанції для цілей цього підпункту під терміном "строк фінансового лізингу" розуміється строк від дати передання майна лізингоотримувачу (орендарю) до дати набуття права власності на таке майно або здійснення останнього лізингового платежу лізингоотримувачем, залежно від того, яка подія сталася раніше.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати зокрема на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 основні фонди підлягають розподілу за групами, зокрема група 2 - це автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

Пунктом 8.5 вказаної статті передбачено порядок обліку основних фондів, наданих в лізинг (оренду): 8.5.2. Балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку у фінансовий лізинг (оренду) у порядку, передбаченому для продажу основних фондів. При цьому лізингоотримувач (орендар) збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку, передбаченому для придбання основних фондів.

Підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 встановлюються норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим підпунктом. Зазначене рішення: приймається платником податку до початку звітного податкового року та не може бути змінене протягом такого року; доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал такого звітного податкового року.

Таким чином, суд першої інстанції враховуючи те, що згідно з акта (стор.25, а.с. 32) вбачається, що за період дії договору фінансового лізингу ТОВ «Інженерна компанія Сфера» задекларовано амортизаційні відрахування у сумі 307125,26 грн., а перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за вказаний період встановлено їх завищення на загальну суму 185814,00 грн. (стор.29, а.с.36), дійшов вірного висновку, що договір лізингу транспортних засобів №019-Л від 26.10.2006 року не є фінансовим, оскільки перевищує встановлену законом норму амортизації транспортного засобу. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставини того, що до перевірки позивачем не надавалось платіжних документів по фактичній сплаті лізингових платежів, які б довели, що сума цих платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу. Надання позивачем суду документів в підтвердження оплати, що здійснювалася ним в межах договору фінансового лізингу (а.с.118-146) даного висновку не спростовує.

На підставі викладеного та враховуючи положення пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 згідно якого операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг не є об'єктом оподаткування ПДВ, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем було безпідставно збільшено податковий кредит на суму 94338,33 грн., а враховуючи положення пп.1.18.2 п.1.18 ст.1, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» висновку про заниження позивачем податку на прибуток на суму 46454,00 грн., з урахуванням обставин того, що по періоду, за який при прийняті податкового повідомлення-рішення (04.07.2011) сплив строк давності, тому період за І квартал 2008 року на суму 7735,00 грн. не було включено до суми грошового зобов'язання, зазначену у податковому повідомлені-рішенні №0001322305/9933 від 04.07.2011 року.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна компанія «Сфера» - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 2а-0870/6671/11 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: А.В. Суховаров