Ухвала суду № 34326914, 23.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р.справа № 2а-0470/6160/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року у справі №2а/0470/6160/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Порталпром" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська, головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Хлібович Ольги Петрівни про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Порталпром" (далі за текстом - ТОВ „Порталпром") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ( далі за текстом - ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська), головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Хлібович Ольги Петрівни, в якому просило визнати незаконними дії головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська Хлібович Ольги Петрівни по проведенню позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ „Порталпром" за період грудень 2010 року та січень 2011 року та оформленню результатів зустрічної звірки, проведеної в порядку пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України актом позапланової документальної невиїзної перевірки № 965/236/36839917 від 06.05.2011 року, визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000802302 від 17.05.2011 року, прийняте ДПІ у Кіровському району м.Дніпропетровська.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська №0000802302 від 17.05.2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ „Порталпром" зареєстроване 04.12.2009 року в виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська 07.12.2009 року за №9945. ТОВ „Порталпром" з 18.12.2009 року є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.12.2009 року №100259898.

На підставі наказу ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 27.04.2011 року №373 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізором - інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб Хлібович Ольгою Петрівною, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ „Порталпром" з питань дотримання податкового законодавства згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 06.05.2011 року № 965/236/36839917, відповідно до висновків якого позивачем, на думку податкового органу, порушено вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість у грудні 2010 року у сумі 50 000,00 гривень; відповідно до частини 1, частини 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненні удавано з метою ухилення від сплати податків.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000802302 від 17.05.2011 року , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 62 500 гривень, в тому числі 50 000 гривень за основним платежем, 12 500 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що між ТОВ „Порталпром" (Замовник) та ТОВ „Стандарт-Д" (Виконавець) укладено договір на надання маркетингових послуг №1-12/3 від 01.12.2010 року з додатками №1,№2,№3. Відповідно до договору Виконавець зобов'язується надати послуги по маркетинговим дослідженням. Загальна вартість послуг складає - 300 000,00 гривень, в т.ч. ПДВ - 50 000,00 гривень. Договір діє до 31.12.2011 року. Результати маркетингових дослідження передаються Замовнику по акту-приймання наданих маркетингових послуг, який затверджується сторонами та є невід'ємною частиною договору.

ТОВ "Порталпром" отримало від ТОВ "Стандарт Д" податкову накладну № 4 від 31.12.2010 року на суму 300000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50000,00 грн.

На момент виписки податкової накладної ТОВ "Стандарт-Д" було зареєстроване платником ПДВ, що підтверджує копія свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100298231 від 21.08.10 року та зазначене свідоцтво платника ПДВ не було анульоване. Сума податкового кредиту у розмірі 50 000,00 гривень була задекларована ТОВ „Порталпром" в складі загальної суми податкового кредиту сформованого по контрагенту ТОВ „Стандарт-Д" у загальній сумі 981 292,84 гривень у декларації з ПДВ за грудень 2010 року, що міститься в матеріалах справи.

Оплату за договором здійснено у вексельній формі. Факт оплати за надані послуги підтверджується наступним.

До договору № 1-12/3 від 01.12.2010 р. укладено додаткову угоду від 31.01.2011 року, відповідно до якої сторони домовились здійснити оплату по актам виконаних робіт від 31.12.2010 року на загальну суму 300 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50 000,00 грн. шляхом передачі простого векселю. Відповідно до акта прийому-передачі векселю від 31.01.2011 року ТОВ „Порталпром" передав, а ТОВ „Стандарт-Д" отримав в рахунок погашення заборгованості за договором № 1-12/3 від 01.12.2010 року та часткової оплати за іншим договором простий вексель серії АА № 2188997 від 31.01.2011 року номіналом 800 000 гривень. В подальшому зазначений вексель був пред'явлений к платежу іншим підприємством ТОВ „Кожград" відповідно до акту пред'явлення векселю к платежу від 03.03.2011 року. Вексель був погашений шляхом здійснення оплати платіжним дорученням № 128 від 03.03.2011 року на суму 800 000 гривень.

Згідно акта прийому-передачі погашеного векселю від 03.03.2011 р. зазначений вексель серії АА № 2188997 був повернутий на ТОВ „Порталпром".

На момент здійснення спірних правовідносин особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів на той час були врегульовані пунктом 4.8 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість" вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі за текстом - Закон України „Про податок на додану вартість") абзацом третім якого передбачено, що для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Таким чином, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя. Оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Положеннями частин 1, 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вiд 16.07.1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг. Отже, для включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

За результатами досліджень ТОВ „Стандарт-Д" складалися звіти про проведені маркетингові дослідження. Результати наданих послуг були використані у власній господарській діяльності позивача, а саме, за результатами досліджень, ТОВ „Порталпром" були укладені договори поставки на продаж товарів, збут яких був предметом досліджень, що підтверджується договорами, які містяться в матеріалах справи.

На момент укладення договору між ТОВ „Порталпром" та ТОВ „Стандарт-Д" дефектів у правовому статусі контрагентів не було, ТОВ "Стандарт-Д", згідно статуту, мало право на надання послуг з маркетингу, ТОВ "Стандарт-Д" складена належна податкова накладна, придбані маркетингові послуги призначались для їх використання в господарській діяльності позивача, були ним використані, спричинили отримання доходу при ведені господарської діяльності позивачем та були відображені в податковій звітності, а тому позивач мав право відносити до податкового кредиту суми податку на додану вартість з цієї операції, у зв'язку з її реальністю.

Висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів статті 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Таким чином, висновки податкового органу про відсутність у позивача підстав для віднесення сум ПДВ за взаємовідносинами з ТОВ „Стандарт-Д" до податкового кредиту через порушення частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" спростовані дослідженими судом доказами.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у позивача права на податковий кредит за операціями за договором 1-12/3 від 01.12.2010 року та правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту 50 000 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року у справі №2а/0470/6160/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров