Рішення № 34313914, 09.10.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2013 р. Справа № 914/2873/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІФ», с. Здовбиця Дубенського району Рівенської області

та Закритого акціонерного товариства «Ю.М.Э.К.», РФ, м. Южноуральськ Челябінської області

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія», м. Львів

третя особа: Державна служба інтелектуальної власності України, м. Київ

про: стягнення 1 104 405,18 грн. завданих матеріальних збитків

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Емха Л.М.

За участю представників:

від позивача1: Додух О.О. (довіреність б/н від 27.02.2013 року)

від позивача2: Куц А.В. (довіреність б/н від 27.02.2013 року)

від відповідача: Хоп'як В.З. (довіреність № 03.12-18 від 10.01.2013 року)

від третьої особи: не з'явився

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 09.10.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІФ», с. Здовбиця Дубенського району Рівенської області та Закритого акціонерного товариства «Ю.М.Э.К.», РФ, м. Южноуральськ Челябінської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія», м. Львів про стягнення 1 104 405,18 грн. завданих матеріальних збитків.

Позовні вимоги про стягнення суми завданих матеріальних збитків обґрунтовуються фактом реєстрації відповідачем промислових зразків продукції без достатньої для цього правової підстави (відсутність новизни у зразках продукції), що в подальшому призвело до неможливості позивачам поставляти продукцію аналогічних зразків на митну територію України.

Ухвалою суду від 26.07.2013 року розгляд заяви призначено на 20.08.2013 року. В судовому засіданні 20.08.2013 року оголошено перерву до 24.09.2013 року. Ухвалою суду від 24.09.2013 року розгляд справи відкладено, продовжено строк розгляду спору та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну службу інтелектуальної власності України.

Представники позивачів 1, 2 в судове засідання з'явилися, вимоги ухвали суду від 26.07.2013 року виконали частково, 09.10.2013 року на адресу суду надійшли письмові пояснення за вх. №№ 42172/13, 41566/13, клопотання про доручення доказів понесених судових витрат та витрат на правову допомогу (№№ 41791/13, 41793/13), позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Відповідач в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду від 26.07.2013 року виконав частково, позовні вимоги заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа вимоги ухвали суду від 24.09.2013 року не виконала.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідач протягом 2010-2011 років зареєстрував ряд промислових зразків на продукцію, яку виробляє та реалізовує, на що йому третьою особою видано відповідні патенти (№ 21636 від 25.03.2011 року, № 20508 від 25.06.2010 року, № 20507 від 25.06.2010 року, № 20509 від 25.06.2010 року, № 21635 від 25.03.2011 року, № 21634 від 25.03.2011 року, № 21633 від 25.03.2011 року, № 21637 від 25.03.2011 року).

Натомість позивачі, які здійснюють підприємницьку діяльність з реалізації аналогічної продукції, яка уже на той час підпадала під захист права інтелектуальної власності (відповідно до виданих патентів), не змогли реалізовувати свою господарську діяльність, оскільки зареєстровані промислові зразки на вказану продукцію внесені до митного реєстру товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності.

Довідавшись про вказані обставини, позивач 1 звернувся до суду про визнання недійсними патентів, виданих відповідачу на відповідні промислові зразки.

Рішеннями суду (серпень-вересень 2012 року) вказані патенти визнані недійсними з підстави відсутності новизни у продукції, яка підлягала реєстрації як промисловий зразок (встановлено судом за наслідками проведених судових експертиз).

За таких обставин, позивач звернувся до суду (у цьому господарському провадженні) про стягнення матеріальних збитків з відповідача.

Аргументація позивача щодо заявлених позовних вимог (вартість: утилізованого майна (прямі збитки) у розмірі 103 273, 79 грн., упущеної вигоди у розмірі 1 000 581, 39 грн., понесених збитків на оплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 550 грн.) в цілому зводиться до наступних тверджень. Рішеннями суду встановлено факт недійсності патентів відповідача, а отже, на думку позивача, відповідач свідомо обмежив господарський обіг продукції позивача. Звернуто увагу на ряд прогалин у законодавстві України (Закон України «Про охорону прав на промислові зразки», Митний кодекс України, Правила розгляду заявки на промисловий зразок, затв. наказом МОН України від 18 березня 2002 року), які надають можливість недобросовісно використовувати суб'єктивне право (реєстрацію промислових зразків).

Таким чином, позивач робить висновок, що відповідач, володіючи суб'єктивним правом неправомірно його здійснює, а порушення таких цивільних прав веде до зловживання правом, тобто при здійсненні своїх прав відповідач повинен утримуватись від дій, які могли б порушувати права інших осіб. Ознакою, яка характеризує умисел відповідача позивач вбачає обізнаність та загальновідомість про непатентоспроможність продукції, що була захищена патентами.

Позиція відповідача ґрунтується в цілому на: факті реєстрації державним органом патентів, а відтак до визнання в судовому порядку недійсними вказаних патентів відповідач діяв правомірно; відсутності усіх елементів складу юридичної відповідальності; відкритості та публічності інформації, яка знаходиться в митному реєстрі з метою ознайомлення інших суб'єктів господарювання про наявність/відсутність зареєстрованих промислових зразків; відсутності звернення позивачів до відповідача про надання дозволу на реалізацію продукції, яка підлягала правовому захисту.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Щодо правового регулювання промислових зразків. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються, зокрема промислові зразки.

Об'єктом промислового зразка, відповідно до ч. 2 ст. 461 Цивільного кодексу України, можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Пунктом 2 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" також встановлено, що об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Частиною 1 ст. 156 Господарського кодексу України та п. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» також встановлено, що право інтелектуальної власності на промисловий зразок засвідчується патентом.

Обсяг правової охорони визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка (ч. 2 ст. 462 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру (Державний реєстр патентів України на промислові зразки відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки") і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу. Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису.

Суб'єктами права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України, є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору.

Суб'єктами права інтелектуальної власності, зокрема на промисловий зразок, є автор промислового зразка та інші особи, які набули прав на промисловий зразок за договором чи законом (ч. 1 ст. 463 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 464 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, на промисловий зразок є право на його використання, виключне право дозволяти використання промислового зразка (видавати ліцензії), виключне право перешкоджати неправомірному використанню промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визнаються Цивільним кодексом України та іншим законом (ч. 1 ст. 426 Цивільного кодексу України).

Використанням, зокрема, промислового зразка у сфері господарювання є, в тому числі виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону (ч. 3 ст. 156 Господарського кодексу України).

Пунктом 2 ст. 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" встановлено, що використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях. Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

В той же час, відповідно до ст. 461 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки промисловий зразок» вважається придатним для набуттяправа інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону є новим. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки.

Судом також враховано, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", патент на промисловий зразок видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Щодо відшкодування вартості завданих матеріальних збитків. Згідно з п.8 ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається зі змісту наведеної вище ст.1166 ЦК України, означена стаття визначає загальне правило щодо відшкодування шкоди внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та настанням шкоди; вина завдавача шкоди. Судом звертається увага на те, що вимоги про стягнення завданої шкоди можуть бути задоволені лише у випадку, якщо будуть присутні усі елементи складу правопорушення.

Таким чином, зважаючи на зміст вищенаведених положень законодавства, у даному випадку для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків (1 104 405,18 грн. завданих матеріальних збитків) слід встановити сукупність таких елементів цивільного правопорушення: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та настанням шкоди. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає відповідальність у вигляді стягнення шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Як з'ясовано судом, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на факт незаконної реєстрації відповідачем промислових зразків, що призвело до перешкод у митному оформленні продукції позивача. Як вбачається з матеріалів справи, дійсно вказані патенти визнані в судовому порядку недійсними.

Разом з тим, оцінюючи наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, суд дійшов висновку про відсутність протиправної поведінки саме відповідача та причинного зв'язку між дією та фактом завдання збитків з огляду на таке. Отримавши відповідні патенти від третьої особи відповідач діяв правомірно, оскільки протилежного не встановлено впродовж часу правомірного використання патентів (до моменту визнання в судовому порядку їх недійсними). Матеріалами справи підтверджено, що третя особа зареєструвала патенти відповідача, що слугувало останньому можливістю використовувати усі передбачені законами засоби правового захисту права інтелектуальної власності, зокрема подати патенти про наявність промислових зразків до включення до митного реєстру.

Зареєструвавши патенти та надавши їх відповідачеві, третя особа вчинила усі надані їй Законом повноваження на використання та захист відповідних зразків. Сутність дій державного органу, до сфери відання якого належать відповідні повноваження полягають саме у прийнятності чи неприйнятності заявок, що подаються. Відтак, без належних правових підстав третя особа не вправі була б видати патенти про що було б прийняте відповідне рішення.

У зв'язку з цим, відсутність належного правового регулювання та/або наявність прогалин у законодавстві щодо встановлення новизни (проведення відповідних експертиз тощо) при здійсненні державним органом процедури видачі патентів автоматично не слід ставити у вину особі, яка виявила намір зареєструвати промислові зразки і отримати патенти для використання.

Щодо наявності суб'єктивної сторони складу цивільного правопорушення (умислу у діях відповідача), то суд виходить з того, що правова заборона на реалізацію аналогічної продукції без дозволу відповідача стосувалась не конкретного суб'єкта господарювання, а поширювалась на неперсоніфіковане коло осіб, що бажали реалізовувати аналогічну продукцію.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач повторно (після визнання судом недійсним патента) вчинив дії по реєстрації аналогічної продукції, тобто уже свідомо вчинив протиправні дії. Вказані обставини є предметом розгляду для винесення окремої ухвали.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані, безпідставні та такі, що не підлягають до задоволення повністю.

Керуючись Конституцією України, ч. 2 ст. 22, ст.ст. 16, 1166 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 104 405,18 грн. завданих матеріальних збитків (вартість: утилізованого майна (прямі збитки) у розмірі 103 273, 79 грн., упущеної вигоди у розмірі 1 000 581, 39 грн., понесених збитків на оплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 550 грн.) відмовити повністю.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.10.2013 р.

Суддя Кидисюк Р.А