Ухвала суду № 34310651, 08.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3291/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю., суддів: Білої Л.М., Сушка О.О.

при секретарі: Швець А.І.

за участю представників сторін:

представників позивача - Цехановського І.Л., Чернатої Н.Д.

представників відповідача - Багінської С.С., Мусіровського О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Немирівської районної державної адміністрації до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, треті особи на стороні позивача - Немирівська районна рада Вінницької області, Державна інспекція сільського господарства у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Немирівська районна державна адміністрація звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, треті особи на стороні позивача - Немирівська районна рада Вінницької області, Державна інспекція сільського господарства у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування вимоги № 02-08-25-15/4935 від 09.07.2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року адміністративний позов задоволено частково, а саме, визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3, 4, 5, 6 вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області № 02-08-25-15/4935 від 09.07.2013 року про усунення виявлених ревізією порушень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із зазначеним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права. На підставі викладеного, апелянт просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.09.2013 року та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято правомірно.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили колегію суддів їх задовольнити.

Представники третіх осіб в судове засіданні не з"явились, не повідомивши суд про причини неприбуття. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

Відповідно до ч.8 ст. 177 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало направлення на його адресу вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області № 02-08-25-15/4935 від 09.07.2013 року про усунення виявлених ревізією порушень.

Суд першої інстанції, за результатом розгляду справи, прийшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з того, що позивач частково довів позовні вимоги, що підтверджено доказами, які перевірено судом.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", головним завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.

Згідно п. 7, 10 ст. 10 Закону, органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п.7), а також право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10).

Так, за результатом проведеної відповідачем ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року складено акт № 08-07/10 від 12.06.2013 року, відповідно до якого, перевіркою виявлено ряд порушень бюджетно-фінансової дисципліни, опис яких відображено в акті ревізії.

09.07.2013 року на адресу позивача ДФІ у Вінницькій області направлено вимогу № 02-08-25-15/4935 "Про усунення виявлених порушень", якою зобов'язано:

- опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути (ініціювати) питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб;

- ініціювати перед відділом Держземагенства у Немирівському районі укладення договорів оренди та забезпечити надходження до місцевих бюджетів орендної плати за використання земельних ділянок в загальній сумі 312 618,65 грн. на рахунки № 33219812700393 - 2416,21 грн., № 33211812700410 - 202 624,15 грн., № 33212812700390 - 14 215,25 грн., № 33217815700411 - 141,47 грн., № 33213812700418 - 4712,4 грн., № 33216812700404 - 88 419,83 грн. та № 33218815700391 - 89,34 грн., відкриті в УДКСУ у Немирівському районі, МФО 802015;

- забезпечити надходження до місцевих бюджетів орендної плати за використання земельних ділянок в сумі 17 068,76 грн. на рахунки № 33212815700405 - 7567,01 грн., № 33213815700396 - 5007,03 грн. та № 33210815700388 - 4494,72 грн., відкриті в УДКСУ у Немирівському районі, МФО 802015;

- відобразити дебіторську заборгованість за Немирівською районною радою на суму 4163,67 грн. та забезпечити її надходження до державного бюджету на рахунки № 31110090700380 - 3595,43 грн. та № 35218002000404 - 568,24 грн., відкриті УДКСУ у Немирівському районі, МФО 802015, код 21080500 "Інші надходження";

- перерахувати в дохід державного бюджету незаконно отриманий дохід в сумі 3070,94 грн. на рахунок № 31110090700380, відкритий в УДКСУ у Немирівському районі, МФО 802015, код 21080500 "Інші надходження";

- стягнути 2769,95 грн. зайво виплаченої заробітної плати з осіб, які отримали її безпідставно. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах кошти в сумі 2769,95 грн. з подальшим їх зарахуванням до державного бюджету на рахунок № 31110090700380, відкритий в УДКСУ у Немирівському районі, МФО 802015, код 21080500 "Інші надходження", а також провести перерахунок та відповідну взаємозвірку щодо єдиного соціального внеску і повернути зайво сплачені кошти в сумі 997,42 грн. або зарахувати їх в рахунок майбутніх платежів.

Так, відповідно до п.2 вимоги ДФІ у Вінницькій області, позивача зобов'язано ініціювати перед відділом Держземагенства у Немирівському районі укладення договорів оренди та забезпечити надходження до місцевих бюджетів орендної плати за використання земельних ділянок в загальній сумі 312 618,65 грн. Зокрема, на думку відповідача, через неналежне виконання повноважень головами Немирівської РДА Томашевським В.М. та Михайленком П.М., місцевим бюджетам завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 312 618,65 грн., у зв'язку з чим позивач повинен ініціювати укладення договорів оренди з вищевказаними суб'єктами та забезпечити надходження орендної плати за використання ними земельних ділянок у період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, з подальшим перерахуванням цих коштів на рахунки місцевих бюджетів.

В ході ревізії відповідачем встановлено, що протягом періоду, який перевірявся, на території Немирівського району Вінницької області мали місце факти використання земельних ділянок загальною площею 422,5779 га без правовстановлюючих документів, що призвело до втрат доходів місцевих бюджетів у вигляді неодержаної орендної плати на загальну суму 312 618,65 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимога ДФІ у Вінницькій області в частині покладення на позивача обов'язку щодо забезпечення ініціювання та укладення договорів оренди земельних ділянок з особами, які використовують їх самовільно, не може вважатися такою, що ґрунтується на законі. Прийняття рішення про надання в оренду земельної ділянки із земель державної та комунальної власності не є обов'язком відповідного органу виконавчої влади (місцевого самоврядування), а проявом вільного волевиявлення власника землі щодо реалізації свого права на розпорядження майном, яке гарантується законом та випливає з принципу диспозитивності при укладенні договорів.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивачем було створено Комісію з перевірки раціонального використання та охорони земель, яку уповноважено провести вибіркове обстеження земельних ділянок на території окремих сільських рад з метою перевірки їх цільового використання, за результатом якої встановлені факти використання земель комунальної власності загальною площею 422,5779 га без правовстановлюючих документів, а також факти використання земель не за цільовим призначенням.

Суд першої інстанції вважає, що встановлені за результатами ревізії Немирівської РДА факти використання земельних ділянок площею 422,5779 га без правовстановлюючих документів та не за цільовим призначенням можуть бути підставою для вирішення питання про відшкодування заподіяної державі і територіальним громадам шкоди, розрахунок і стягнення якої не належить до повноважень позивача, а є виключною компетенцією Держсільгоспінспекції в силу вимог ст. 15-2 Земельного кодексу України, ст. 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року. При цьому, на думку суду, позиція відповідача, що реагування на виявлені факти самовільного зайняття земельних ділянок має відбуватися у спосіб стягнення неодержаної орендної плати з її подальшим перерахуванням в місцевий бюджет є помилковою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладання договору оренди земельної ділянки. При цьому статтею 126 зазначеного Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Виходячи із суб'єктного складу договорів оренди землі, укладення яких вимагає відповідач у пункті 2 вимоги, носить ознаки господарського.

Згідно із ч. 7 ст. 169 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Однак, ні Земельний кодекс України, ні Закон України "Про оренду землі" не передбачає обов'язок власника земельної ділянки (органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) щодо укладення договору оренди землі.

Таким чином, прийняття рішення про надання в оренду земельної ділянки із земель державної та комунальної власності не є обов'язком відповідного органу виконавчої влади (місцевого самоврядування), а проявом вільного волевиявлення власника землі щодо реалізації свого права на розпорядження майном., яке гарантується законом та випливає з принципу диспозитивності при укладенні договорів, а тому, колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо зобов"язання відповідача забезпечити ініціювання та укладення договорів оренди земельних ділянок з особами, які використовують їх самовільно, не ґрунтується на законі.

Крім того, згідно із ст. 1 Закону "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки-це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 року затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - Методика).

Пунктом 1 вказаної Методики передбачено, що вона спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Відповідно до п. 7 Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок.

Роз'яснення щодо розрахунку розміру шкоди та збитків, заподіяних земельним ресурсам, містяться у листі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 03.04.2008 року № 6-8-841, в якому наголошується на необхідності застосування Методики за переліком тих правопорушень, які зазначені у назві Методики, тобто у випадках, коли має місце самовільне зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням або зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Таким чином, встановлені за результатами ревізії факти використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів та не за цільовим призначенням можуть бути підставою для вирішення питання про відшкодування заподіяної державі і територіальним громадам шкоди, розрахунок і стягнення якої не належить до повноважень позивача та не може бути виконаною, а є виключною компетенцією Держсільгоспінспекції в силу вимог ст. 15-2 Земельного кодексу України, ст. 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року.

В свою чергу позивач помилково вважає, що реагування на виявлені факти самовільного зайняття земельних ділянок має відбуватися у спосіб стягнення неодержаної орендної плати з її подальшим перерахуванням в місцевий бюджет.

Пунктом 288.1 статті 288 цього Кодексу передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки, а згідно із пунктом 288.4 даної статті розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Таким чином, за відсутності договору оренди земельної ділянки зобов'язання щодо сплати орендної плати не виникають. Тому виконання вимоги позивача про забезпечення надходження орендної плати за період, коли мало місце самовільне і без укладення договору оренди використання земельної ділянки неможливе.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно із п.п. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України, п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому орендною платою у розділі XIII Податкового кодексу України визнається обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.136 п. 14.1 ст, 14 Податкового кодексу України).

Пунктом 288.2. статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а згідно із пунктом 288.3 цієї статті об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Базовим податковим (звітнім) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (ст. 285 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до ст. 19-1 Податкового кодексу України функції з контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів покладаються на органи державної податкової служби, а в силу вимог ст. 20 Податкового кодексу України цим же органам надано право звертатися до суду з позовами щодо стягнення з платників податків податкового боргу.

Питання Податкового законодавства і оренди комунального майна не відносяться до бюджетного законодавства. Тому контроль за їх дотриманням не є складовою бюджетного процесу і не охоплюється поняттям державного фінансового контролю в розумінні вимог Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Таким чином, вимога до позивача щодо забезпечення надходження до бюджету несплаченої орендної плати, як загальнодержавного податку, суперечить положенням Податкового закону і фактично означає покладення на позивача невластивих йому функцій з адміністрування податків і зборів.

На підставі викладеного, позиція, викладена апелянтом в апеляційній скарзі відносно того, що повноваження в частині виявлення порушень у сфері надходження орендної плати належить компетенції органу фінансового контролю, на думку колегії суддів є помилковою.

Що стосується пункту 3 вимоги відповідача, встановлено, що підставою для її формування є встановлений у ході ревізії факт несплати орендарями орендної плати за використання земельних ділянок згідно з укладеними договорами, зокрема орендарями ОСОБА_8 в сумі 7567,01 грн. (бюджет с. Марксове), ОСОБА_9 в сумі 5007,03 грн. (бюджет с. Гриненки) та ОСОБА_10 в сумі 4494,72 грн. (бюджет с. Велика Бушинка). Всього не здійснено розрахунків по орендній платі на суму 17 068,76 грн., чим місцевим бюджетам завдано матеріальної шкоди, а тому, на думку відповідача, Немирівська РДА зобов'язана забезпечити надходження до місцевих бюджетів орендної плати за використання земельних ділянок в сумі 17 068,76 грн. на призначені для цього рахунки.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, вказана вимога є безпідставною з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно із п.п. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 ПК України, п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому орендною платою у розділі XIII Податкового кодексу України визнається обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 288.2. статті 288 ПК України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а згідно із пунктом 288.3 цієї статті об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Базовим податковим (звітнім) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (ст. 285 ПК України).

Згідно із п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до ст. 19-1 ПК України функції з контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів покладаються на органи державної податкової служби, а в силу вимог ст. 20 ПК України цим ж органам надано право звертатися до суду з позовами щодо стягнення з платників податків податкового боргу.

Водночас статтею 41 ПК України визначено перелік органів, що здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, до яких віднесено:

органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Таким чином, вимога відповідача до Немирівської РДА щодо забезпечення надходження до бюджету несплаченої орендної плати, як загальнодержавного податку, прямо суперечить положенням податкового закону і фактично означає покладення на позивача невластивих йому функцій з адміністрування податків і зборів.

Крім того, на переконання суду, питання податкового законодавства і оренди комунального майна не відносяться до бюджетного законодавства. Тому контроль за їх дотриманням не є складовою бюджетного процесу і не охоплюється поняттям державного фінансового контролю в розумінні вимог Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

З огляду на викладене, пункт 3 вимоги ДФІ у Вінницькій області № 02-08-25-15/4935 від 09.07.2013 року є безпідставним. В свою чергу доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 вимоги, позивача зобов'язано відобразити дебіторську заборгованість за Немирівською районною радою на суму 4163,67 грн. та забезпечити її надходження до державного бюджету.

Зокрема, як вбачається з акту № 08-07/10 від 12.06.2013 року, ревізією оплати комунальних послуг у спірний період встановлено, що протягом 2010-2012 рр. та січня-березня 2013 року Немирівська РДА за рахунок виділених їй асигнувань провела оплату послуг з газопостачання, спожитих Немирівською районною радою, внаслідок чого державному бюджету завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 4163,67 грн., у зв'язку з цим, переплату на вказану суму позивачу слід відобразити як дебіторську заборгованість Немирівської районної ради та забезпечити її надходження до бюджету.

На думку відповідача, у вказаний період Немирівською районною радою розподіл витрат за отримані послуги з газопостачання адміністративного приміщення по вул. Горького, 84 в м. Немирові здійснювався не відповідно до займаної Немирівською РДА площі, внаслідок чого позивач за такі послуги надміру сплатив 4163,67 грн. (44 359,36 грн. замість належних до сплати 40 195,69 грн.).

Встановлено, що відповідно до договору оренди нежитлових приміщень комунальної власності від 09.06.2006 року Немирівська РДА за плату орендує частину адміністративного приміщення по вул. Горького, 84 в м. Немирові, що знаходиться на балансі Немирівської районної ради, а саме кімнати першого поверху № 8-10, 12-24 загальною площею 256,5 кв.м для розміщення апарату райдержадміністрації. Пунктом 3.4 вказаного договору передбачено, що витрати за користування орендарем комунальними послугами не включаються до орендної плати, а оплачуються ним окремо по встановленим тарифам згідно даних лічильників та виставлених рахунків.

При цьому, порядок та умови відшкодування Немирівською РДА витрат Немирівської районної ради на утримання орендованого майна і надання комунальних послуг визначаються окремим договором від 09.06.2006 року, відповідно до п.1 якого, балансоутримувач забезпечує експлуатацію будівлі, що знаходить по вул. Горького, 84 в м. Немирові, а також комунальними послугами, а орендар бере участь у компенсації витрат за надання послуг балансоутримувачем, зокрема за послуги газопостачання - пропорційно до займаної орендарем площі в цій будівлі.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вищезазначених договорів протягом 2010-2012 рр. та I-го кварталу 2013 року відповідно до одержаних рахунків за послуги газопостачання позивачем було сплачено 44 359,36 грн., в тому числі у 2010 році - 12 639,24 грн., у 2011 році - 13 758,11 грн., у 2012 році - 15 962,01 грн. та у січні-березні 2013 року - 2000 грн.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, при проведенні зазначених розрахунків і визначенні розміру плати позивача за послуги газопостачання відповідачем не було враховано, що згідно із рішеннями Немирівської районної ради від 20.10.2006 року та 14.12.2012 року розрахунок плати за газ для Немирівської РДА проводився з корисної площі займаних приміщень (яка, окрім основної, включає також і допоміжні приміщення, зокрема коридори), помноженої на коефіцієнт коригування, який становив 1,34876717.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оплату за послуги газопостачання протягом 2010-2012 рр. та I-го кварталу 2013 року позивачем здійснено правомірно та відповідно до одержаних рахунків Немирівської районної ради, а висновки акту ревізії про їх завищення на суму 4163,67 грн. є помилковими і повністю спростовуються наявними у справі доказами.

Що стосується пункту 5 оскаржуваної вимоги, позивача зобов'язано перерахувати до державного бюджету дохід в сумі 3070,94 грн., який отриманий Немирівською РДА внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а саме, неправомірного списання легкового автомобіля УАЗ 31512, а тому отримані від реалізації металобрухту кошти на виконання приписів ч. 1 ст. 240 Господарського кодексу України слід вилучити в дохід бюджету.

Встановлено, що згідно з розпорядженням голови Немирівської РДА Михайленка П.М. № 147-рв від 06.07.2011 року дійсно було знято з балансу райдержадміністрації та списано легковий автомобіль УАЗ 31512, державний номер НОМЕР_1, 1995 року випуску. Підставами для прийняття вказаного розпорядження були техніко-економічне обґрунтування доцільності списання легкових автомобілів від 25.05.2011 року, акти інвентаризації об'єктів державної власності, що пропонуються до списання від 01.06.2011 року, протокол інвентаризаційної комісії від 01.06.2011 року, акти технічного огляду транспортних засобів від 01.06.2011 року та акти на списання основних засобів від 24.06.2011 року.

02.11.2011 року отриманий в результаті списання металобрухт в кількості 4175 кг було оприбутковано позивачем по бухгалтерському обліку на субрахунок 239 "Інші матеріали" та відповідно до договору № 16/2011-1 від 24.06.2011 року реалізовано ПрАТ "Поділлявторметал".

Грошові кошти, які згідно з банківської виписки 15.11.2011 року надійшли від реалізації металобрухту, відображені Немирівською РДА по бухгалтерському обліку за листопад 2011 року за ДТ 323 "Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку коштів отриманих як плата за послуги" Кт 675 "Розрахунки з іншими кредиторами" та у Звіті про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами за 2011 рік, а саме по КФК 7721010 "Здійснення виконавчої влади у Вінницькій області" за КЕКВ "1131 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар, у тому числі м'який інвентар та обмундирування". В подальшому кошти від реалізації металобрухту в повному обсязі були використані позивачем на придбання бензину.

Відповідно до п. 4 Порядку списання об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1314 від 08.11.2007, списанню підлягає майно, що не може бути в установленому порядку відчужене, безоплатно передане державним підприємствам, установам чи організаціям та щодо якого не можуть бути застосовані інші способи управління (або їх застосування може бути економічно недоцільне), у разі, коли таке майно морально чи фізично зношене, непридатне для подальшого використання суб'єктом господарювання, зокрема у зв'язку з будівництвом, розширенням, реконструкцією і технічним переоснащенням, або пошкоджене внаслідок аварії чи стихійного лиха та відновленню не підлягає, або виявлене в результаті інвентаризації як нестача. Відповідно до п. 5 Порядку списання майна здійснюється суб'єктом господарювання, на балансі якого воно перебуває, на підставі прийнятого суб'єктом управління рішення про надання згоди на його списання.

Відповідач вважає, що легковий автомобіль УАЗ 31512, державний номер НОМЕР_1, 1995 року випуску було списано неправомірно, оскільки Немирівська РДА не була його власником і не отримала згоду на списання від ТОВ "Немирівський лікеро-горілчаний завод", за яким цей транспортний засіб був зареєстрований в органах Державтоінспекції, а тому, отриманий дохід в сумі 3070,94 грн. підлягає перерахуванню в дохід державного бюджету за кодом 21080500 "Інші надходження".

Досліджуючи спірне питання колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Як встановлено судом першої інстанції, вищевказаний автомобіль перебував на балансі Немирівської РДА з 1998 року і на час його списання належав до основних засобів даної бюджетної установи, про що свідчить відповідна інвентарна картка за № 6.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 ГК України прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно із ст.ст. 239, 240 вищезазначеного Кодексу вилучення прибутку (доходу) є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, який застосовується внаслідок порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що списання легкового автомобіля УАЗ 31512, який перебував на балансі Немирівської РДА з 1998 року і на час його списання належав до основних засобів даної бюджетної установи, відбулось у 2011 році. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для застосування до позивача адміністративно-господарської санкції, у зв"язку з пропуском строку на її застосування, встановленого ст. 250 ГК України.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що частиною 2 статті 240 ГК України визначено, що перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

Таким чином, до суб'єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, види яких визначені у статті 239 ГК України, лише у разі вчинення останнім порушення, передбаченого законом, і тільки у тому разі, якщо законом прямо не передбачено застосування певного виду адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна позиція висвітлена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21.05.2008 року (справа № К-22406/06) та від 18.03.2010 року (справа № К-10375/08).

Водночас вимога ДФІ у Вінницькій області про перерахування позивачем в дохід державного бюджету незаконно отриманого доходу в сумі 3070,94 грн. за своєю суттю є адміністративно-господарською санкцією у виді вилучення прибутку (доходу) суб'єкта господарювання, яка, на думку суду, заявлена відповідачем не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами, а також з підстав порушення позивачем підзаконних нормативно-правових актів, що прямо суперечить приписам ст.ст. 239, 240 ГК України.

Щодо вимоги, якою позивача зобов'язано стягнути 2769,95 грн. зайво виплаченої заробітної плати з осіб, які отримали її безпідставно. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах кошти в сумі 2769,95 грн. з подальшим їх зарахуванням до державного бюджету, а також провести перерахунок та відповідну взаємозвірку щодо єдиного соціального внеску і повернути зайво сплачені кошти в сумі 997,42 грн. або зарахувати їх в рахунок майбутніх платежів. Відносно даної вимоги, колегія суддів також погодилась з позицією суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідач посилається на те, що в порушення пп. "б" п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, при обчисленні середньої заробітної плати працівникам Немирівської РДА за час їх перебування у відпустці та службових відрядженнях до заробітної плати було включено виплати одноразового характеру, що призвело до зайвого витрачання коштів на оплату праці в загальній сумі 3767,37 грн., з яких зайво сплачено внесків до державних цільових фондів в сумі 997,42 грн.

Судом встановлено, що в даному випадку йде мова про премію, що була виплачена працівникам Немирівської РДА на підставі розпорядження № 200-рв від 19.09.2011 року "Про преміювання".

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що структура заробітної плати, яка включає зокрема додаткову заробітну плату - винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій).

Відповідно до ч. 1, 2, 6, 7 ст. 33 Закону України "Про державну службу" оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, надано право в межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат, зокрема починаючи з 1 січня 2007 року - в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Разом з тим, конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням голови Немирівської РДА № 265 від 18.05.2009 року затверджено Положення про преміювання працівників Немирівської районної державної адміністрації, яким передбачено, що преміювання працівників райдержадміністрації здійснюється відповідно до їх трудового внеску в загальні результати роботи. В окремих випадках за виконання особливо важливої роботи або з нагоди ювілейних та на честь святкових дат, з урахуванням особистого внеску працівникам може бути виплачена одноразова премія. Премії виплачуються працівникам відповідно до їх особистого вкладу у загальні результати роботи, високий професіоналізм та у відповідності з критеріями оцінки виконання службових обов'язків, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Немирівської РДА Михайленка П.М. № 200-рв від 19.009.2011 року "Про преміювання" з урахуванням особистого внеску кожного працівника та у зв'язку із святкуванням 20-ої річниці незалежності України вирішено преміювати працівників райдержадміністрації за рахунок економії фонду оплати праці у вересні 2011 року.

Таким чином, виплачена працівникам Немирівської РДА у вересні 2011 року премія була виробничою премією за підсумками роботи райдержадміністрації за 8 місяців 2011 року, при визначенні розміру якої враховувався особистий внесок кожного працівника в роботу адміністрації та якість виконання ними своїх посадових обов'язків. Та обставина, що виплата даної премії пов'язувалася з ювілейною датою, не змінює сутності цієї грошової винагороди, яка вважалася премією, а отже і частиною заробітної плати працівників райдержадміністрації.

Згідно із п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок), при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Підпунктом "б" пункту 4 вказаного Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Таким чином, спірна грошова виплата, не є одноразовою виплатою в розумінні положень пп. "б" п. 4 Порядку, а виробничою премією, яка в силу вимог п. 3 Порядку включається до заробітку при обчисленні середньої заробітної плати.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За результатом апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами діяв з порушенням законодавства, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому висновок суду першої інстанції по суті спору колегія суддів вважає вірним.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, відповідно визначив правове регулювання спірних правовідносин, постановив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому її слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін, оскільки, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 жовтня 2013 року.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Біла Л.М.

Сушко О.О.