Рішення № 34306291, 24.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 2-39/12 Головуючий у І інстанції Іванюта Т.Є.Провадження № 22-ц/780/4898/13 Доповідач у 2 інстанції СержанюкКатегорія 40 24.10.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого - судді Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Білоконь О.В., Коцюрби О.П., із участю секретаря Антіпова Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі, припинення та визнання права власності на частку у майні, зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності на частку у майні,

В С Т А Н О В И Л А :

23 серпня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з первісним позовом, де, із проведеними змінами та уточненнями, просила припинити право власності ОСОБА_1 на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на дану частку майна та стягнути з неї на користь відповідача вартість 1/6 частини будинку.

У свою чергу, 26 червня 2013 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов, в якому заявила до ОСОБА_1 такі ж самі вимоги.

ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 15 вересня 2011 року звернулись до суду із зустрічними вимогами, згідно яких просять визнати за ними право власності за набувальною давністю на спірний житловий будинок та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серія І - КВ №066899 на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, розміром 0,611 га, розташованої по АДРЕСА_1.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 11 липня 2013 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожної, на користь ОСОБА_1 по 21 558,34 грн. грошової компенсації вартості 1/3 частини житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1, шляхом перерахування даних коштів з депозитного рахунку Кагарлицького райсуду ( р.р. № НОМЕР_1, МФО 821018, код платежу 37341907 ).

В зустрічному позові ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати за проведення експертизи в сумі 1 243,25 грн.

На обґрунтування ухваленого рішення судом першої інстанції зазначено, що спірний будинок є подільним, частка відповідача ОСОБА_1 становить 1/3 і є незначною, не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном з іншими спадкоємцями - сторонами по справі, є неможливим, останній проживає з сім'єю в іншому будинку і забезпечений житлом, хоч і не провів його державну реєстрацію через небажання.

А тому, припинення права власності на 1/3 частину спірного будинку не завдасть істотної шкоди його інтересам, як співвласника, та членам його сім'ї.

При цьому вказано, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожної, на користь ОСОБА_1 слід перерахувати грошову компенсацію вартості 1/3 частини спірного житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами, визнати право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/6 частини майна, за кожною.

Відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 мотивовано тим, що правовідносини за набувальною давністю встановлено після введення в дію ЦК України, тобто після 01 січня 2004 року, а тому строк необхідно вираховувати згідно вимог ЦК України 2004 року.

Також зазначено, що відсутні підстави для задоволення позову, так як відповідач з членами своєї сім'ї, позивачами за зустрічним позовом, вибули з спірного будинку в червні 1987 року.

Посилання позивачів, що після смерті батька в 1994 році вони відкрито без порушень закону користувались будинком та надвірними спорудами, доглядали за ним, утримували, сплачували поточні платежі та ремонт будинку, були прописані в спірному будинку, не взято судом до уваги, поскільки вказане спростовується випискою з погосподарських книг сільської ради про вибуття в червні 1987 року, а також поясненнями ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2, що ремонт проводили вони за власні кошти, тому до даних правовідносин не може бути застосована ст. 344 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і задовольнити його та членів родини позов.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03.06.2010 року ОСОБА_2 належить право власності на 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого чоловіка ОСОБА_7 ( а.с. 9-11, 12 т. 1 ).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_3, кожному, також належить по 1/3 частині вказаного житлового будинку ( а.с. 13, 14 т. 1 ).

11 січня 2006 року ОСОБА_3, окрім цього, виданий державний акт на право приватної власності на землю на земельну ділянку, площею 0,611 га по АДРЕСА_1, з яких 0,361 га - для ведення особистого підсобного господарства та 0,25 - для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд ( а.с. 15 т. 1 ).

Правомірність зазначеного державного акту на право приватної власності на землю, раніше, оспорювали ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, звернувшись до суду із позовом про визнання його недійсним ( а.с. 9-11 т. 1 ).

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03.06.2010 року, яке набрало законної сили, у задоволенні їх позову за цими вимогами, серед іншого, відмовлено ( там же ).

Тобто, є рішення суду, що набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не дивлячись на це, зазначені особи повторно 15 вересня 2011 року подали позов про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю на земельну ділянку, площею 0,611 га по АДРЕСА_1.

Згідно висновку №015-СБ/12 судової будівельно-технічної експертизи від 26.05.2012 року розділити житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1, в співвідношенні 1/3, 1/3 та 1/3 частин, неможливо ( а.с. 85-92 т. 1 ).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку оціночної вартості об'єкта незалежної оцінки від 25.02.2013 року оціночна вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 становить 129 350 грн. ( а.с. 153-159 т. 1 ).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, викладене у повній мірі не врахував, як і положення ст. 365 ЦК України, п. 2 ст. 205 ЦПК України, унаслідок чого помилково ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення у частині задоволення позовів ОСОБА_2, ОСОБА_3, відмови у позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, стягнення з ОСОБА_1 судових витрат.

Так, зокрема, суд не звернув увагу, що доля кожного із співвласників житлового будинку є рівною і не є, як того вимагає ст. 365 ЦК України, незначною.

При цьому, суд також прийшов до переконання про подільність спірного будинку, що, на переконання апеляційного суду, виключає можливість застосування зазначеної норми матеріального права.

Більш того, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не навели обґрунтованих обставин і не надали ні суду першої, ні суду другої інстанції, доказів про неможливість спільного володіння та користування цим майном, а припинення права ОСОБА_1 на його частку - не завдасть істотної шкоди його та інтересам членів сім'ї.

Окрім цього, в порушення вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, згідно якої суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у скасуванні державного акту на право приватної власності на землю, а не в визнанні його недійсним, як того просили у позові ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

При цьому, суд першої інстанції, не дотримавшись положень п. 2 ст. 205 ЦПК України, згідно якого суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ухвалив рішення про відмову у позові зазначеним особам за цими вимогами, а не закрив провадження у справі.

За таких обставин, суд першої інстанції, у порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 365 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212-213 ЦПК України помилково дійшов до переконання про обґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, унаслідок чого ухвалив неправильне рішення з цього приводу.

А тому, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необгрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального і процесуального права при його ухваленні, викладені у апеляційній скарзі, підтвердились у ході апеляційного розгляду справи, унаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за їх безпідставністю згідно положень ст.ст. 303, 309 ЦПК України.

Відповідно, апелянт не повинен нести судові витрати за цими вимогами згідно положень ст. 88 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а тому рішення і в цій частині підлягає також скасуванню на підставі зазначених норм процесуального права із ухваленням нового про відмову в позові за цими вимогами.

Що ж до рішення суду в частині відмови у позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, то і в цій частині, на переконання суду другої інстанції, воно підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 2 ст. 205, 310 ЦПК України у силу наявності рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03.06.2010 року з цього приводу, яке набрало законної сили.

При цьому, на переконання апеляційного суду, доводи позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в силу викладеного, не свідчать про обґрунтованість заявлених ними вимог, як і надані ними докази, зокрема, квитанції про сплату компенсації вартості частини майна апелянта ( а.с. 22, 23 т. 2 ).

У решті рішення, зокрема, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання за ними права власності на спірний будинок, на переконання суду другої інстанції, ухвалено з додержанням матеріального та процесуального права, є правильним по суті і справедливим.

Тим паче, зазначені особи не оспорюють правовстановлюючі документи на це майно ОСОБА_2, ОСОБА_3, які мають, наряду з ОСОБА_1, право власності на будинок по 1/3 його частини, кожний.

Відповідно, доводи апеляції ОСОБА_1, у силу викладеного, не є підставою для задоволення його як позовних, так і апеляційних вимог з цього приводу.

Таким чином, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, а тому оскаржуване рішення у цій частині, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, згідно вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено при відмові у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання за ними права власності на спірний будинок.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 310, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі, припинення та визнання права власності на частку у майні, зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності на частку у майні, в частині задоволення позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3, стягнення з ОСОБА_1 судових витрат, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення цього ж суду, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю скасувати і закрити у цій частині провадження у справі.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: О.В. Білоконь

О.П. Коцюрба