Рішення № 34301231, 14.10.2013, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1884/13-ц

2/215/1416/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2013 р. Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

у складі:

головуючого, судді - Тарасенко О.В.

при секретарі - Ковалевської Л.В.

за участю :

представника позивача - ОСОБА_1

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Надра» до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в сумі 321 700,19 грн. та 3 217,0 грн., судового збору, посилаючись на те, що між ВАТ КБ «НАДРА», 04.02.2011 року юридичне найменування якого змінено на ПАТ КБ та ОСОБА_5 31.05.2007 року було укладено Договір «Автопакет» № 8/2007/840-К/682-АЦ відповідно до умов якого ОСОБА_4 надав Позичальнику кредит в сумі 36 375, 31 доларів США. Відповідно до п. 1.1.3.1. Договору встановлена плата за користування Кредитом в розмірі 12,65% на рік. Відповідно до п. 1.1.4. Договору строк на який Позичальнику надано Кредит встановлено з терміном погашення до 20.05.2014 року.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Банк виконав зобов'язання належним чином та видав суму кредиту в розмірі 36 375, 31 доларів США для про плати за автомобіль марки ОСОБА_6 Фе, що підтверджується заявою на видачу готівки №834 від 31.05.2007 року, заявою про перерахування коштів від 31.05.2007 року, платіжним дорученням №1 від 31.05.2007 року, Відповідач в свою чергу не виконує умови кредитного договору.

Згідно умов Кредитного договору Позичальник зобов'язаний повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.

Банк належним чином виконав зобов'язання по видачі кредиту, однак Відповідач порушив умови кредитного договору і станом на 18.02.2013 року існує заборгованість за Договором «Автопакет» № 8/2007/840-К/682-АП, яка складає 40 247, 74 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 321 700 гривен 19 копійок, з яких: по кредиту - 23 807, 97 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1долар) становить 190 297, 10 гривен; по відсоткам - 9 277,08 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар)

становить 74 151, 70 гривен; по пені - 3 525, 16 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 28 176, 60 гривен; по штрафам - 3 637, 53 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 29 074, 79 гривен.

Претензії про сплату заборгованості були направлені на адресу Відповідачів, але заборгованість за Кредитним договором перед Банком сплачено не було.

Відповідно до п. 3.2 Договору «Автопакет» № 8/2007/840-К/682-АП від 31.05.2007 року, на ОСОБА_3, як поручителя покладено забезпечення виконання зобов'язання шляхом своєчасного повернення кредиту, виплати відсотків за користування кредитом, а також можливої пені та штрафних санкцій, ОСОБА_5 Позичальник та Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Банка вимагати виконання Зобов'язання, вказаного у Договорі, як від Позичальника та Поручителя разом, так і від кожного окремо.

Відповідно до п. 3.2.4 Кредитного договору, Поручитель відповідає перед Банком за виконання зобов'язань у повному об'ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами.

Відповідно до п. 3.2.5 Кредитного договору, ОСОБА_4 набуває права вимагати від Поручителя виконання зобов'язання, що витікає з умов Кредитного договору при умові направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати Зобов'язання Позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині).

Відповідно до умов ст.ст. 543, 554 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними лоти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1 ст. 1050 та п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, він на вимогу Кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Просить стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 заборгованість за Договором «Автопакет» розмірі 40 247, 74 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 321 700 грн. 19 коп. з яких: по кредиту - 23 807, 97 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 190 297,10 грн., по відсоткам - 9 277, 08 долара США, що відповідно до курсу НБУ(7.993за1 долар) 74 151,70 грн., по пені - 3 525,16 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 28 176, 60 грн., по штрафам - 3 637, 53 долара США, що відповідно до курсу НБУ (7.993 за 1 долар) становить 29 074, 79 грн., а також судові витрати у сумі 3 217,0 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, у своїх письмових запереченнях зазначила, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання). Всупереч наведеним нормам, Позивачем такої ліцензії не надано, а отже, не є можливим встановити правомірність видачі кредиту, заборгованість за яким є предметом спору. Позивачем заявлено суму до стягнення у розмірі 321 700,19 грн. (гривневий еквівалент до суми 40 247,74 долари США), з яких: по кредиту-190297,10 грн., по відсоткам 74 151,70 грн., по пені 28 176,60 грн., по штрафам 29 074,79 грн. Але не наведено жодного правого обґрунтування, що саме ця сума підлягає до стягненню за кредитним договором від 31.05.2007 р. З наведених позивачем сум, вбачається що підлягає стягненню заборгованість по пені у розмірі 28 176,60 грн., яка нарахована за рік в період з 18.02.2012 р. по 20.02.2013 р.), що суперечить чинному законодавству.

Також, зазначено, що стягненню підлягає заборгованість по штрафам в розмірі 29 074,79 грн., яка відповідно до наданого розрахунку вирахувана на суму виданого кредиту, що також є незаконним. Відповідно до цивільного законодавства України одним із видів забезпечення виконання зобовязання є неустойка грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Різновидами неустойки є штраф та пеня. Зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При розгляді справ, пов'язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов'язань, слід дотримуватися практики, що за одне і те саме порушення зобов'язання не може бути передбачена подвійна відповідальність одного виду.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до заявлених позовних вимог, розмір заборгованості по кредиту становить 190 297,10 грн. , а по пені та штрафу в сукупності 57 251,39 грн., дані штрафні санкції, заявлені відповідачем є однорідними за своєї правовою природою, по-перше, а по-друге суперечать положенням законодавства, оскільки «штраф» нараховано на суму виданого кредиту, всупереч вимогам ст. 549 Цивільного Кодексу, а пеня відповідно до ч. 5 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Відповідно до ст. 551 ч. З ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

При вирішенні вимог про майнові стягнення, повернення майна, покладення майнової відповідальності судам слід перевірити додержання строків позовної давності, передбачених статтями 71, 72 ЦК. Наприклад, для пред'явлення позовів про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено шестимісячний строк давності.

У тому разі коли на момент звернення з позовом виконання зобов'язань було прострочено понад шість місяців, стягнення неустойки (штрафу, пені) за минулий час обмежується останніми шістьма місяцями перед зверненням до суду, якщо не будуть визнані поважними причини пропуску.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа у п. 27 Постанови від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зазначивши, що «положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка».

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може, а тому в позові просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 позов визнав частково, зазначив, що позивачем вирахувано штраф на суму виданого кредиту, що суперечить нормам Закону.

Оскільки, статтею 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Посилання позивача на п. 5.2. Кредитного договору в даному випадку є абсолютно помилковим, оскільки даним пунктом кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником вимог п. 4.3.1 (за яким. Позичальник зобов'язаний забезпечити ОСОБА_4 всіма необхідними документами, для здійснення дій, передбачених п. 2.1. цього договору), 4.3.2. (яким встановлено обов'язок Позичальника суворо дотримуватись положень цього Договору), 4.3.7 (за яким, Позичальник повинен протягом 2-х робочих днів повідомляти ОСОБА_4 про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені і т.і. по тексту пункту), 4.3.9. (за яким Позичальник зобов'язаний надавати на вимогу Банку документи , що підтверджують поточний фінансовий стан), 4.3.10. (яким встановлено зобов'язання надати додаткове забезпечення у разі суттєвого погіршення фін. стану) Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10 % (десять) відсотків від суми кредиту, визначеної у п. 1.1 цього договору.

Тобто, з аналізу наведеного пункту Кредитного договору стає зрозумілим, що дане положення договору стосується лише порушення чітко зазначених пунктів договору, а не прострочення виконання зобов'язання за Кредитом, оскільки в цьому випадку має застосовуватись штраф в розумінні саме ст. 549 ЦК України.

Також, згідно положення п.5 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», яке розповсюджує свою дію на умови кредитного договору стосовно неустойки, тобто умови договорів визнаються недійсними, в разі якщо такі обмежують права споживача, в т.ч. встановлюють вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Також, Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 28176,60 грн. нараховану за період з 20.02.2012 р. по 17.02.2013 р., але для стягнення пені ЦК України встановлено обмежений строк позовної давності в 1 (один) рік. Платіж за кредитом було здійснено 18.04.2011 року, а отже, позовна давність починає відраховуватись з 19.04.2011 року та закінчується 19.04.2012 року. Саме пропущення строку позовної давності щодо стягнення та нарахування пені (з червня місяця 2012 року по лютий 2013 року), оскільки пеня до стягнення саме за цей період заявлена Позивачем безпідставно та незаконно. По закінченню одного року від дати невиконання зобов'язань право на стягнення пені обмежується сумами виходячи із розрахунку суми пені, яка нарахована в період шестимісячного строку.

При розгляді справ, пов'язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов'язань, слід дотримувалися практики, що за одне і те саме порушення зобов'язання не може бути передбачена подвійна відповідальність одного виду.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зменшення розміру штрафу і звільнення відповідача від сплати пені, відповідно до вимог ч.3 ст.551 ЦК України, ст.61 Конституції України та ст. 616 ЦК України, надають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зважаючи на скрутне матеріальне становище, відсутність на даний момент роботи та інвалідність 3-ої групи, прошу суд звільнити його від сплати заявлених Позивачем штрафних санкцій у повному обсязі.

Він неодноразово звертався до Банку з пропозицією звернути стягнення в позасудовому порядку на забезпечувальний транспортний засіб (реалізувати авто третій особі, а кошти отримані від продажу направити у повному обсязі в рахунок погашення боргу).

Проте, жодної офіційної відповіді від Банку на свої звернення не отримав, всупереч вимогам Закону України «Про звернення громадян», що є грубим порушенням законних прав та інтересів, та тягне за собою відповідальність Банку, встановлену Законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Стаття 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет застави рухомого майна та встановлює, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Банк ігнорує його пропозиції та заяви щодо реалізації предмету застави вже досить тривалий час (понад 3 років), що призводить до знецінення транспортного засобу, що є невигідно, як для Банку, так і для нього. Оскільки в разі реалізації транспортного засобу відразу ж після його звернення, мав би змогу закрити частину кредиту, і наразі заборгованість би по відсоткам та тілу була б набагато меншою, ніж заявлена Позивачем. А подібна бездіяльність Банку призвела до нарахування зайвих відсотків, і відповідно, збільшення боргу за кредитом.

Інших варіантів погашення заборгованості за даним Кредитом, окрім як реалізації авто, він не має.

Відповідно до ст. 572 ЦК України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заставу», кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна.

вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет застави.

Банк дану норму Закону навмисно ігнорує та ухиляється від виконання, як і умов договору забезпечення, так і законодавства.

Тому він наполягає на зверненні стягнення на заставне майно, а саме автомобіль марки ХЮНДАЙ САНТА ФЕ, реєстраційний номер НОМЕР_1, яке передане в забезпечення виконання зобов'язань за Договором «Автопакет» № 8/2007/840-К/682-АП від 31.05.2007 р. та врегулювати дане питання в досудовому порядку, оскільки даний спосіб врегулювання погашення заборгованості прямо передбачений Кредитним Договором від 31.05.2007 р. та нормами чинного законодавства. А відповідно до п. 7.1. Договору від 31.05.2007 р. спірні питання за цим Договором розглядаються згідно з чинним законодавством України, яким встановлено необхідність застосування заходів досудового врегулювання спорів, яким і є звернення стягнення на предмет Застави.

На даний час у нього скрутне матеріальне становище, на даний момент він безробітний, має інвалідність, потребую постійного лікування, яке, як всім відомо, є досить дорогим в нашій країні. Його дружина, яке виступає Поручителем по даному кредиту, утримує їх родину, в т.ч. малолітню дитину. Тобто, єдиним доходом родини є заробітна плата дружини - ОСОБА_3

Відповідно до правил ч.2 ст.616 ЦК України суд може зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Таким чином, просить суд врахувати дану норму Закону, невжиття Банком заходів щодо зменшення заборгованості за кредитом, не надавши згоду на реалізацію транспортного засобу в рахунок погашення боргу, зменшивши суму заявлену Позивачем до стягнення з нього та Поручителя та прийняти рішення щодо звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення боргу та відмовити в частині позову про стягнення з нього та поручителя штрафу та пені за кредитом та звернути стягнення на автомобіль, в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту та відсотках.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 04.02.2011 року між ПАТ КБ та ОСОБА_5 31.05.2007 року було укладено Договір «Автопакет» № 8/2007/840-К/682-АЦ відповідно до умов якого ОСОБА_4 надав відповідачу кредит в сумі 36 375, 31 доларів США зі сплатою 12,65% на рік, зі строком погашення до 20.05.2014 року.(а.с.11-15).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до п. 1 ст. 1050 та п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, він на вимогу Кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Пунктом 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до п. 3.2 Договору «Автопакет» № 8/2007/840-К/682-АП від 31.05.2007 року, на ОСОБА_3, як поручителя покладено забезпечення виконання зобов'язання шляхом своєчасного повернення кредиту, виплати відсотків за користування кредитом, а також можливої пені та штрафних санкцій, ОСОБА_5

Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки відповідач своє зобовязання по поверненню кредиту та сплаті платежів виконав не в повному обсязі, заборгованість підлягає стягненню в примусовому порядку.

Згідно розрахунку станом на 18.02.2013 року існує заборгованість за кредитним договором в 321 700,19 грн., з яких: по кредиту - 190 297, 10 грн.; по відсоткам - 74 151, 70 грн.; по пені - 28 176, 60 грн.; по штрафам - 29 074, 79 грн.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, станом на 18.02.2013 р. за даним договором нараховані відсотки в розмірі 74 151, 70 грн. і які з положеннями ст.. ст.. 1054, 1056 ЦК України не підлягають зменшенню через не співмірність з розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягає стягненню з відповідача за правилами основного грошового боргу.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договір, який є обовязковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обовязково укладається в письмові формі (ст.1054, 1055 ЦК України).

Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обовязок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів. Відповідний обовязок боржника щодо повернення кредитору на його вимогу суми боргу зі сплатою процентів встановлений ст.625 ч.2 ЦК України.

При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, різновид якої є штраф (ст.549 ЦК України). При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання (ст.550 ЦК України).

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Настання такої події є порушенням кредитних зобов'язань зі сплати пені.

Пеня та умови її сплати є складовою частиною укладеного сторонами договору. Позов заявлено в межах дії строку кредитного договору та річного строку позовної давності, тому вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 28 176,60 грн.

Згідно ст.10, 60 ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не знаходить підстав для застосування положень ст.551 ч.3 ЦК України, згідно яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим суд вважає, що в частині стягнення штрафів в сумі 29 074, 79 грн. слід відмовити, так як , останні передбачені в разі порушення позичальником п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.37, 4.3.9, 4.3.10 кредитного договору, а саме не забезпечення Банка всіма необхідними документами, суворо дотримуватись положень цього Договору, протягом 2-х робочих днів повідомляти ОСОБА_4 про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені, надавати на вимогу Банку документи , що підтверджують поточний фінансовий стан, надати додаткове забезпечення у разі суттєвого погіршення фін. стану.

Але позивачем не надано суду жодного доказу про порушення відповідачем зазначених вимог.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача ОСОБА_3, на відсутність у Банка правових підстав надання кредиту у валюті, оскільки відсутня відповідна ліцензія.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України гривня. При цьому ОСОБА_7 держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

ОСОБА_7 законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі ст.. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 цього Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівкою іноземною валютою (купівля , продаж, обмін), що здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

На підставу своїх вимог, позивач посилається на ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на теперішній час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засіб платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 року, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютну операцію є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутністю нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних валютних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Генеральна ліцензія та письмовий дозвіл видані 26.10.1993 року (а.с.82-84).

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобовязання , забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Отже, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за договором кредиту № № 8/2007/840-К/682-АП від 31.05.2007 р., приймаючи до уваги, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між позивачем та відповідачем даного договору із дотримання вимог діючого законодавства, а також встановлено невиконання відповідачем, на відміну від позивача, своїх зобовязань за даним договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.4 ст. 558 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється , якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявив вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявив позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався з вимогою про виконання зобовязань протягом встановленого ст.. 558 ч.4 ЦК України строку, а строк виконання основного зобовязання спливає 20.05.2014 року.

Таким чином, з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/682-АП від 31.05.2007 року в сумі 292 625,40 грн., а саме : по кредиту - 190 297, 10 грн.; по відсоткам - 74 151, 70 грн.; по пені - 28 176, 60 грн., солідарно.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 463,13 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 551, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 226 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Надра» до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Надра» до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідн. 26944404995 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідн. НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 банк «Надра» (к/р 37300244237002 в ОПЕРУ НБУ м. Київа, МФО 380764, код ЄДРПОУ 20025456) заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/682-АП від 31.05.2007 року в сумі 292 625,40 грн.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідн. 26944404995 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідн. НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 банк «Надра» (к/р 37300244237002 в ОПЕРУ НБУ м. Київа, МФО 380764, код ЄДРПОУ 20025456) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 463,13 грн. з кожного.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: