Ухвала суду № 34300345, 22.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9247/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Літвіної Н.М.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЛ Континент Київ» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 липня 2013 року адміністративний позов ТОВ «НЛ Континент Київ» до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від 15 лютого 2013 року № 325 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування податку на прибуток та ПДВ при здійсненні фінансово-господарських відносин із ТОВ «Росаріо» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт від 26 лютого 2013 року № 650/22.3-17/37141788 та винесено позивачу податкові повідомлення-рішення:

- від 18 березня 2013 року № 0002172203 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 45 834, 00 грн.;

- від 18 березня 2013 року № 0002182203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 57 292, 00 грн.

Спірне грошове нарахування здійснено відповідачем за порушення позивачем податкового законодавства та заниження податку на прибуток у сумі 57 291, 00 грн. за І квартал 2011 року і ПДВ у сумі 45 833, 00 грн. за січень 2011 року.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку не належать до складу валових витрат.

Під податковим кредитом згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - розуміється сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з цим розділом V ПК.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтями 3 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а також визначено їх обов'язкові реквізити.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відображено у податковому обліку з податку на прибуток і ПДВ результати фінансово-господарських відносин з ТОВ «Росаріо», а саме:

- у січні 2011 року позивачем задекларовано в складі валових витрат 229 167, 00 грн. і в складі податкового кредиту з ПДВ 45 833, 00 грн. по операціям з придбання товарів у ТОВ «Росаріо»;

- у березні 2011 року позивачем задекларовано в складі валових доходів 229 167, 00 грн. і в складі податкових зобов'язань з ПДВ 45 833, 00 грн. по операціям з поставки товарів на користь ТОВ «Росаріо».

Операції з придбання позивачем товарів у ТОВ «Росаріо» здійснені та відображені в обліку відповідно та на підставі рахунку-фактури, видаткової та податкової накладної від 18 січня 2011 року № 011806 на загальну суму 275 000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ - 45 833, 33 грн.), а операції з поставки позивачем товарів на користь ТОВ «Росаріо» - відповідно та на підставі рахунку-фактури від 01 березня 2011 року № СФ-0000005, видаткової накладної від 01 березня 2011 року № РН-0000005 та податкової накладної від 01 березня 2011 року № 1 на загальну суму 275 000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ - 45 833, 33 грн.).

На підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02 березня 2011 року, між позивачем та ТОВ «Росаріо», та відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, сторони припинили взаємні непогашені грошові зобов'язання у сумі 275 000, 00 грн., що виникли на підставі видаткових накладних від 18 січня 2011 року № 011806 та від 01 березня 2011 року № РН-0000005, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 275 000, 00 грн.

Судом встановлено, що господарські зобов'язання, які виникли на підставі прийнятих до виконання рахунків-фактур, недійсними (фіктивними) в судовому порядку не визнавалися і не суперечать вимогам національного законодавства. Зазначені первинні документи належно оформлені, не містять розбіжностей і не суперечать іншим матеріалам справи та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, суд не бере до уваги посилання в акті перевірки на постанову про порушення кримінальної справи № 50-8685 та щодо встановлених в ході досудового розслідування «ознак фіктивності» ТОВ «Росаріо», оскільки зазначені обставини не мають наперед встановленого й доведеного характеру, тобто не є юридичними фактами, позаяк відсутній обвинувальний вирок суду в кримінальній справі або постанова про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав. Крім цього, зазначена інформація належить до матеріалів кримінальної справи № 50-8685, тому адміністративний суд не може визначати статус і давати оцінку таким матеріалам в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, подані позивачем документи є належними і допустимими доказами, які є прямим і достатнім підтвердженням фактів здійснення господарських операцій з придбання та продажу товарів, понесенням позивачем у зв'язку з цим витрат і одержанням доходів у сумі 229 166, 67 грн., а також правильності обчислення і повноти нарахування ПДВ у розмірі 45 833, 33 грн. та підставою для формування позивачем податкового кредиту і податкових зобов'язань.

Окремою підставою для висновку про невідповідність результатів перевірки і спірного грошового нарахування вимогам податкового законодавства є порушення відповідачем п. 86.10 статті 86 ПК України, згідно з яким в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Так, зазначивши в акті перевірки про завищення позивачем валових витрат на 219 167, 00 грн. і податкового кредиту з ПДВ на 45 833, 00 грн. у січні 2011 року, відповідач відобразив лише заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток і ПДВ за це період, у зв'язку з чим здійснив донарахування вказаних платежів. Водночас, зазначивши в акті перевірки збільшення позивачем валових доходів на 219 167, 00 грн. і податкових зобов'язань з ПДВ на 45 833, 00 грн. у березні 2011 року, відповідач у порушення п. 187.1 статті 187, п. 200.1 статті 200 ПК України не з'ясував і не відобразив в акті завищення податкових зобов'язань.

Враховуючи зазначене, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в зазначеному акті перевірки про порушення позивачем положень податкового законодавства, а тому, відповідно, протиправними є оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на основі такого акту перевірки.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні постанови судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Чаку Є.В.