Постанова № 34298526, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/26512/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платника податків у м. Миколаєві (далі - СДПІ)

на постанову господарського суду Миколаївської області від 17.06.2008

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011

у справі № 7/241/08 (22-а-5821/08)

за позовом відкритого акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Миколаївської області від 17.06.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.04.2008 № 00009340/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 538 090,53 грн. (у тому числі 179 363,51 грн. за основним платежем та 358 727,02 грн. за штрафними санкціями).

Посилаючись на неправильне застосування судами положень пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (ратифікована Україною 12.07.1996 та набула чинності для України 21.11.1996; далі - Конвенція), СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційних вимог СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято податковим органом за наслідками проведення виїзної планової перевірки з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 31.12.2007, оформленої актом від 04.04.2008 № 220/40/00952114.

Підставою для оспорюваного донарахування став висновок ДПІ про те, що позивач не утримав та не перерахував до бюджету відповідну суму податку на прибуток з процентів у загальному розмірі 1 793 633,75 грн., виплачених нерезидентові A/S "TRASTA KOMERCBANKA" (Латвійська Республіки) за користування кредитними коштами в рамках виконання кредитного договору від 15.12.2005 № К-97/2005.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

В силу вимог пункту 13.2 статті 13 цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції виходили з того, що відповідно до пункту 1 статті 11 Конвенції доходи, виплачені Товариством резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись у договірній державі.

Однак здійснене судами тлумачення цієї норми міжнародного договору не ґрунтується на її змісті.

Так, пунктами 1 і 2 статті 11 Конвенції, визначено, що проценти, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 24 цієї Конвенції.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено пунктом 3 статті 11 Конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави, включаючи його політико-адміністративні підрозділи і місцеві органи влади, Центральний банк або будь-яку фінансову установу, що повністю належить цьому Уряду, або проценти, які одержуються за позиками, що гарантуються цим Урядом.

Аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком податкового органу про порушення Товариством вимог пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що обумовлює правомірність оспорюваного донарахування.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платника податків у м. Миколаєві задовольнити.

2. Постанову господарського суду Миколаївської області від 17.06.2008

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011 у справі № 7/241/08 (22-а-5821/08) скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько