Ухвала суду № 34294770, 15.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 р.Справа № 821/187/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.01.2013р. № 0000091700, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 747550,0 грн. у тому числі за основним платежем на 598040,0 грн. та за штрафними санкціями на 149510,0 грн..

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 11.01.2013р. № 0000091700.

В апеляційній скарзі Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне податкове повідомлення - рішення складене відповідачем на підставі висновків акту позапланової невиїзної перевірки позивача від 27.12.2012р. №74/17-3/НОМЕР_2.

За вказаним актом перевірки відповідач перевіряв правомірність визначення податкових зобов'язань з ПДВ позивачем у деклараціях за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року та лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2012 року.

Відповідно до акту перевірки № 74, грошові зобов'язання позивача з ПДВ збільшено у зв'язку із зменшенням задекларованого податкового кредиту позивача за перевірені періоди на 4135710,0 грн. та зменшенням задекларованих податкових зобов'язань за ці періоди на 3537670,0грн.

За наслідками вивчення обставин здійснення позивачем господарської діяльності відповідач не визнає права позивача на формування всього задекларованого податкового кредиту за перевірені податкові періоди, а із задекларованих податкових зобов'язань визнає правомірність декларування лише податкових зобов'язань з продажу товарів кінцевим споживачам (неплатникам ПДВ). Підставою для такого висновку відповідача були дані перевірки та вивчення стану оподаткування та обліку постачальників позивача. Під час перевірки відповідач встановив: щодо ФОП ОСОБА_3 винесено судове рішення від 21.01.2013 р. про порушення справи про банкрутство, ТОВ «ДМ» відсутнє за місцем реєстрації, ПП «Промкомплект Україна» винесено судове рішення від 24.09.2012 року про визнання банкрутом, ТОВ «Металл Лайт Групп» винесено судове рішення від 30.07.2012 року про визнання банкрутом, ПКФ «РОЗС» винесено судове рішення від 25.01.2013 року про визнання банкрутом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що відповідач протиправно визначив грошові зобов'язання з ПДВ за податковим повідомленням - рішенням від 11.01.2013р. № 0000091700, оскільки ДПІ не надано до справи рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій, тому висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період ФОП ОСОБА_2 мав господарські операції з придбання паливно-мастильних матеріалів з ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ДМ», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Металл Лайт Групп», ПКФ «РОЗС», що були підставою для формування податкового кредиту позивача за період з липня 2011 року по серпень 2012 року.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальників товарів ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ДМ», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Металл Лайт Групп», ПКФ «РОЗС», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до укладених договорів, позивачем придбано у ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ДМ», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Металл Лайт Групп», ПКФ «РОЗС» товари (нафтопродукти), які позивач в подальшому використав у господарській діяльності, що також підтверджується матеріалами справи.

Натомість, в підтвердження отримання товарів від ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ДМ», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Металл Лайт Групп», ПКФ «РОЗС», позивачем надано до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, банківські виписки про перерахування коштів за договорами, договіри, товарно-транспортні накладні та інші документами, які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок апелянта про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ДМ», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Металл Лайт Групп», ПКФ «РОЗС», і відповідно підтверджують придбання товарно-матеріальних цінностей (нафтопродуктів).

Таким чином, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, договори, товарно-транспортні накладні та інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ДМ», ПП «Промкомплект Україна», ТОВ «Металл Лайт Групп», ПКФ «РОЗС» в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та вище зазначеними контрагентами, в тому числі з посиланням на відсутність контрагентів за місцезнаходженням, оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) в акті перевірки із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), без відповідного рішення суду про визнання таких правочинів недійсними.

Також, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу щодо безтоварності операцій між позивачем та його контрагентами у зв'язку з порушеннями при заповненні товарно-транспортних накладних є необґрунтованим, оскільки наявність неточностей чи помилок в товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: