Постанова № 34293324, 15.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 876/9225/12

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Дутки І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційну скаргу ТзОВ «Заготсервіс» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі за позовом ТзОВ «Заготсервіс» до ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

У квітні 2013 року ТзОВ «Заготсервіс» звернулося з позовом до ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач вказував, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Заготсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТзОВ «Медео-Захід» за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року, з 01.07.2011 року по 30.11.2011 року, за результатами якої прийнято акт №808/22/30915913 від 16.10.2011 року.

Актом перевірки встановлені наступні порушення: ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України ст.662, 655 та 656 ЦК України, п. 1 98.1 ст.198, п.200.1 ст.200, абз.1 п.201.10 ст.201 Розділу V Податкового кодексу України, п.3 Постанови Кабінету Міністрів України №246 від 02.03.2011р. в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №523 від 27.04.2011р., внаслідок чого ТОВ «Заготсервіс» занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за карткою особового рахунку платника податків та спрямовується до спеціального фонду державного бюджету всього у сумі 761070 грн. в тому числі за квітень 2011 року в сумі 213278 грн., за травень 2011 року в сумі 45870 грн., за липень 2011 року в сумі 29311 грн., за серпень 2011 року в сумі 217755 грн., за вересень 2011 року в сумі 134167 грн., за жовтень 2011 року в сумі 120689 грн. та завищення податку на додану вартість, яка в наступному періоді зменшує суму податку, що спрямовується до спеціального фонду державного бюджету, всього у сумі 135952 грн., в тому числі за листопад 2011 року в сумі 135952 грн.

На підставі даного акту прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000142300 від 1 листопада 2012 року, №0000152300 від 1 листопада 2012 року та №0000202300 від 19 лютого 2013 року.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стали висновки податкового органу про фіктивність правочинів позивача з ТзОВ «Медео-Захід», вчинених без мети настання реальних наслідків.

Вважаючи такі висновки податкового органу неправомірними, позивач звернувся до суду та просив скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду оскаржив позивач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Вказує про підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід» первинними документами та законність формування податкового кредиту.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 19.09.2012р. по 09.10.2012р. працівниками ДПІ у Підволочиському районі було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Заготсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Медео-Захід» за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р. та з 01.07.2011р. по 30.11.2011р., за результатами якої складено Акт №808/22/30915913 від 16.10.2012 року.

Актом перевірки зафіксовано порушення ТОВ «Заготсервіс» вимог ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України ст.662, 655 та 656 ЦК України, п. 198.1 ст.198, п.200.1 ст.200, абз.1 п.201.10 ст.201 Розділу V Податкового кодексу України, п.3 Постанови Кабінету Міністрів України №246 від 02.03.2011р. в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №523 від 27.04.2011р., внаслідок чого ТОВ «Заготсервіс» занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню за карткою особового рахунку платника податків та спрямовується до спеціального фонду державного бюджету всього у сумі 761070 грн. в тому числі за квітень 2011 року в сумі 213278 грн., за травень 2011 року в сумі 45870 грн., за липень 2011 року в сумі 29311 грн., за серпень 2011 року в сумі 217755 грн., за вересень 2011 року в сумі 134167 грн., за жовтень 2011 року в сумі 120689 грн. та завищення податку на додану вартість, яка в наступному періоді зменшує суму податку, що спрямовується до спеціального фонду державного бюджету, всього у сумі 135952 грн., в тому числі за листопад 2011 року в сумі 135952 грн.

На підставі висновків акту перевірки, ДПІ у Підволочиському районі були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000142300 від 01.11.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Заготсервіс» по ПДВ на 886 552,50 грн. та №0000152300 від 01.11.2012р., яким ТОВ «Заготсервіс» зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у розмірі 135 952,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження прийнятих рішень, ДПС у Тернопільській області прийняте рішення від 09.01.2013р. за № 82/144/0/13/10-207 про результати розгляду скарги, яким збільшило податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі від 01.11.2012р. №0000142300 в частині 125 480, 50 грн. застосованих штрафних санкцій по податку на додану вартість та залишило без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі від 01.11.2012 р. №0000152300 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість. А ДПС України прийняте рішення від 07.02.2013р. за № 1841/6/10-2115 про результати розгляду скарги, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі №0000142300 від 01.11.2012р. та №0000152300 від 01.11.2012р. з урахуванням рішення ДПС у Тернопільській області, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу без задоволення.

На виконання рішення ДПС у Тернопільській області від 09.01.2013р. за № 82/144/0/13/10-207 про результати розгляду скарги, ДПІ у Підволочиському районі прийняте податкове повідомлення-рішення №0000202300 від 19.02.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Заготсервіс» по ПДВ на 125 480,50 грн.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що господарські операції ТОВ «Заготсервіс» із ТОВ «Медео-Захід» не несуть економічного змісту та не мають реальних наслідків, що свідчить про фіктивний характер вказаних операцій та їх спрямування на неправомірне отримання податкової вигоди.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися е може з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Заготсервіс» /Покупець /та TOB «Медео-Захід» /Продавець/ укладено договір купівлі-продажу № 39 від 08.04.2011 року.

Згідно п. 1.1 даного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця велику рогату худобу (ВРХ) та свиней, вирощений в господарстві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх вартість згідно виставленого рахунку.

Факт виконання умов даного договору, підтверджується товарно-транспортними накладними, податковими накладними, приймальними квитанціями, гуртовими відомостями, касовими ордерами, наявними у матеріалах справи.

Дані докази свідчать про те, що господарська операція між контрагентами відбулася.

Варто зазначити, що товарно-матеріальні цінності, які ТзОВ «Заготсервіс» були придбані у ТзОВ «Медео-Захід» були перероблені на ТзОВ «Загот-Сервіс» - був проведений забій ВРХ, що підтверджується забійними відомостями, та в подальшому реалізований ТзОВ «Заготсервіс».

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з контрагентом, якщо витрати на їх придбання та сам факт придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання позивачем їх у власній господарській діяльності, укладений позивачем договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту, є безпідставними.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вже зазначалось вище, згідно з п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а укладені позивачем договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг наданих ТзОВ «Медео-Захід» не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом на підставі зібраних у справі належних та допустимих доказів встановлено дійсність господарських операцій.

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Судом встановлено, що отримані позивачем податкові накладні містять всі необхідні реквізити вказані у п.201.1 ст. 201 ПК України.

Як слідує з матеріалів справи, висновок відповідача про нікчемність укладеної угоди ґрунтується на підставі актів перевірок Луцької ОДПІ (№46/23-3/35594018 від 14.03.2012, № 753/23-3/35594018 від 18.04.2012, № 763/22-6/35594018 від 18.06.2012)., якими встановлено, що ТОВ «Медео-Захід» зареєстроване виконавчим комітетом Луцької міської Ради народних депутатів 28.11.2007 за №11981070007004057. Місцезнаходження ТОВ «Медео-Захід»: м. Луцьк, вул. 8-го Березня, буд. 1, кв. 4/1. Стан платника - «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Основні види діяльності види діяльності: 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами, 51.82.0 - оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва.

Проте з наявної в матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №035590/2157 видом діяльності ТзОВ «Медео-Захід» являється в тому числі і оптова торгівля м'ясом і м'ясопродуктами, розведення свиней, посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами.

В ході вказаних перевірок ТОВ «Медео-Захід» та на підставі висновків ВПМ Луцької ОДПІ Волинської області ДПС щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Медео-Захід» №1080 від 15.06.2012 за березень 2012 року та № 1079 від 15.06.2012 за лютий 2012 року встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність.

Проте, реальність здійснення господарських операцій, проведених між ТОВ «Заготсервіс» та ТОВ «Медео-Захід», підтверджена в судовому порядку під час розгляду інших справ, предметом яких були порушення, про які вказується в актах перевірки №339/23-3/35594018 від 20.01.2012 року, №46/23-3/35594018 від 14.03.2012 року, №753/23-3/3559401 від 18.04.2012 року, складених Луцькою ОДПІ, які в послідуючому були покладені в основу як ДПІ у Підволочиському районі під час складання акту перевірки та судом першої інстанції, при винесенні оскаржуваної постанови.

Так, постановами Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2012 р. у справі №2а/0370/1303/12, від 27.06.2012 р. у справі №2а/0370/1773/12, від 29.05.2012 р. у справі №2а/0370/942/12 (порушені за позовом ТОВ «Медео-Захід» до Луцької ОДПІ), винесені на підставі вказаних вище актів перевірки податкові повідомлення-рішення були скасовано. При цьому, під час розгляду вказаних справ контрагент ТОВ «Заготсервіс» - ТОВ «Медео-Захід» підтвердив факт транспортування товару, наявність у нього реальної можливості здійснювати господарську діяльність.

Суд враховує, що одна з вказаних постанов набрала законної сили, і висновки викладені у постанові Волинського окружного адміністративного суду від 08.06.2012р. у справі №2а/0370/1303/12 підтверджені ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013р. у справі № 124715/12.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції визнала, що зі сторони ТОВ «Медео-Захід» відсутні порушення встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, а також визнала реальність усіх господарських операцій, проведених ТОВ «Медео-Захід» зі своїми контрагентами, в т.ч. із ТОВ «Заготсервіс».

Щодо нікчемності укладених між ТОВ «Заготсервіс» та ТОВ «Медео-Захід» цивільно-правових договорів, звертаємо увагу суду апеляційної інстанції на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку договору позивача.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок відносно директора ТзОВ «Медео-Захід» ОСОБА_1, чи притягнуто будь-кого з посадових осіб підприємства, до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст.205 та ст. 212 Кримінального кодексу України, не зазначени чи було позивача залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

За таких встановлених судом обставин, позивач не може нести відповідальність за дії контрагента, а тому на позивача не можуть розповсюджуватись негативні наслідки їх дій.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення контрагентом позивача правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача як платника податків права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З врахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги являються законними і обґрунтованими спростовують висновки суду першої інстанції, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційну скаргу ТзОВ «Заготсервіс» задоволити. Скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі №819/1257/13-а та прийняти нову постанову, якою позов задоволити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області №0000142300 від 01.11.2012 року, №0000152300 від 01.11.2012 року, №0000202300 від 19.02.2013 року.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

В. Каралюс

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.10.2013 року