Постанова № 34292808, 17.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року № 9104/29179/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Луцької міжрайбази Волинської облспоживспілки до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

12 квітня 2010 року позивач - Луцька міжрайбаза звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - Луцької ОДПІ в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 року № 0000122399/1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки господарські операції між позивачем та Волинською облспоживспілкою щодо надання інформаційних (консультаційних) послуг мали реальних характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Вказані послуги безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю Луцької міжрайбази, а тому ним правомірно сплачені, у ціні придбання цих послуг, суми ПДВ віднесені до податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 24.03.2010 року № 0000122399/1.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просить її скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно визнано належними та допустимими доказами надані позивачем документи, як на підтвердження господарських операцій з Волинською облспоживспілкою щодо надання інформаційних (консультаційних) послуг, оскільки ці документи (акти приймання-передачі, рахунки-фактури) не відповідають вимогам первинних документів, так як містять лише назву послуг та їх вартість. Поряд з цим, позивачем не представлено документів, які б містили в собі вихідну інформацію про проведені заходи щодо надання вказаних послуг, тобто не містять конкретизації наданих послуг. Акти приймання-передачі не містять дати та місяця їх складання, номера, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Поряд з цим, представлені позивачем листи, повідомлення роз'яснення, накази носять загальний характер та адресовані широкому колу осіб. Позивач не надав жодних доказів того, що ці листи Волинською облспоживспілкою надавались саме на виконання умов договорів, які є предметом дослідження у даній справі. На підставі викладеного, позивачем протиправно формувався податковий кредит за вказаними господарськими операціями.

Сторони в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що працівниками ДПА у Волинській області проведена планова виїзна перевірка Луцької міжрайбази Волинської облспоживспілки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, результати якої оформлені актом № 486/23-99/01744168 від 30.12.2009 року.

Згідно висновків даного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ в сумі 133333 грн, в тому числі: за лютий 2008 року - 833 грн, за березень 2008 року - 16667 грн, за квітень 2008 року - 8333 грн, за травень 2008 року - 8333 грн, за червень 2008 року - 8333 грн, за липень 2008 року - 8333 грн, за серпень 2008 року - 8334 грн, за вересень 2008 року - 8333 грн, за жовтень 2008 року - 10000 грн, за січень 2009 року - 12500 грн, за лютий 2009 року - 12500 грн, за травень 2009 року - 16667 грн, за червень 2009 року - 16667 грн, за листопад 2008 року - 10000 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що на формування податкового кредиту мали вплив господарські операції з отримання від Волинської обласної спілки споживчих товариств інформаційних (консультаційних) послуг у вказані вище податкові періоди на загальну 800000 грн, в тому числі ПДВ в сумі 133333 грн. Однак, згадані послуги не пов'язані з господарською діяльністю суб'єкта господарювання та не підтверджені первинними документами. Надані до перевірки первинні документи (акти приймання-передачі та рахунки-фактури) містять лише назву послуг та їх вартість, без зазначення інформації про проведені заходи щодо надання цих послуг, тобто не містять конкретизації наданих послуг.

На підставі вказаного акта Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000122399/0 від 15.01.2010 року, яким визначено Луцькій міжрайбазі Волинської облспоживспілки податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 199999,5 грн, в тому числі за основним платежем - 133333 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 66666,5 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку шляхом подання первинної скарги від 28.01.2010 року № 38, яка рішенням Луцької ОДПІ № 5943/10/25-006 від 24.03.2010 року залишена без задоволення.

За наслідками розгляду первинної скарги Луцькою ОДПІ сформовано та надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0000122399/1 від 24.03.2010 року, яке аналогічне за змістом попереднього.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що господарські операції між позивачем та Волинською обласною спілкою споживчих товариств щодо надання інформаційних (консультаційних) послуг мають реальних характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Укладення з Волинською облспоживспілкою договорів на надання інформаційних (консультаційних) послуг від 29.12.2007 року, від 27.06.2008 року, від 23.09.2008 року, від 31.12.2008 року, від 31.03.2009 року пов'язане з господарською діяльністю та обумовлено отриманням економічної вигоди, якою характеризується будь-яка господарська діяльність, а отримані послуги були використані в господарській діяльності позивача. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому позов задовольнив.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для визначення податкового кредиту. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність (товарність) проведення господарських операцій. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між позивачем (замовником) та Волинською облспоживспілкою (виконавцем) були укладені договори на надання інформаційних (консультаційних) послуг від 29.12.2007 року, від 27.06.2008 року, від 23.09.2008 року, від 31.12.2008 року, від 31.03.2009 року відповідно до яких виконавець зобов'язується надати замовнику спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та послуги з питань маркетингових досліджень, юридичні послуги, послуги по веденню бухгалтерського обліку та звітності, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх (а.с. 31-36 Т.1).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем до матеріалів справи долучено акти прийому-передачі виконаних робіт, податкові накладні, документи щодо надання роз'яснення Волинської облспоживспілки, а також платіжні документи щодо оплати придбаних послуг.

Суд апеляційної інстанції дослідивши в сукупності господарські операції, які були предметом перевірки, а також наявні у матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи копії документів не підтверджують реальність вказаних вище господарських операцій, оскільки вони не свідчать про здійснення між позивачем та загаданим вище контрагентом господарських операцій, які були б спрямовані на досягнення господарської мети.

Як вбачається із матеріалів справи, акти прийому передачі, які позивачем представлено до перевірки та долучено до матеріалів справи, як на підтвердження отримання інформаційних (консультативних) послуг, не містять обов'язкових реквізитів первинного документа, а саме на них відсутня дата та місце їх складення.

У вказаних актах відсутня інформація щодо змісту, обсягів господарської операції, а саме конкретизація які саме послуги були надані, в який період, в якому обсязі та на яких матеріальних носіях вони відображенні, що не дає можливості зробити висновок стосовно факту певної господарської операції.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відсутність у первинних документах за результатами виконання договорів про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання підприємством у власній господарській діяльності.

Отже, надані платником податків акти прийому-передачі виконаних робіт за цими договорами, які будучи первинними документами, не відповідають вимогам п. 9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені з порушенням приписів п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять дати та місця їх складення, даних щодо обсягів наданих послуг, змісту наданих послуг, в них відсутня інформація про фактично понесені витрати на проведення консультативних (інформаційних) послуг.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги не врахував того, що до складу податкового кредиту платника податку можуть бути включені сплачені ним суми ПДВ, тільки за тими господарськими операціями, які підтверджені первинними документами, а отримані послуги будуть використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Таким чином, первині документи повинні містити інформацію про те, за які конкретно консультаційні (інформаційні) послуги позивач сплачував кошти, тобто містити інформацію про те, що такі послуги пов'язані з господарською діяльністю.

Окреслюючи наведене, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими доводи апелянта про необхідність додаткового підтвердження, тобто, необхідність оформлення конкретних результатів інформаційно-консультативних послуг, зокрема, звітами (висновками) про проведення інформаційно-консультативних послуг тощо.

Поряд з цим, представлені позивачем листи, роз'яснення, повідомлення Волинської обласної споживчої спілки споживчих товариств (а.с. 53-104) не можна вважати, що вони надавались саме на виконання умов вказаних вище договорів, оскільки у них відсутні такі посилання. Поряд з цим, вказані документи носять загальний характер, оскільки вони адресовані не безпосередньо позивачу, а усім Правлінням райспоживспілкам, споживчим товариствам, керівникам організацій та підприємств облспоживспілки, тобто широкому колу членів облспоживспілки.

Позивачем не надано доказів того, що у відповідності до умов укладених договорів, він звертався до Волинської обласної споживчої спілки споживчих товариств за наданням роз'яснень (консультацій), з питань які викладені в цих листах, а тому ці листи судом до уваги не приймаються.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно Статуту Волинська облспоживспілка (а.с. 152-153) для здійснення своїх основних завдань, зокрема: надає споживачам товариства та їхнім спілкам практичну допомогу в поліпшенні організації торгівлі і громадського харчування, заготівельної і виробничої діяльності; вивчає стан і перспективи розвитку ринку товарів, робіт, послуг; проводить маркетингові дослідження ринку товарів і послуг, розробляє прогноз попиту населення, ринкові кон'юктури на перспективу та забезпечує кооперативні організації і підприємства, що входять до її складу, відповідною інформацією; захищає інтереси і майнові права споживчих товариств і райспоживспілок, надає їх юридичну допомогу, здійснює підготовку та підвищення кваліфікації кадрів їх підготовка та перепідготовка.

Також, слід зазначити, що згідно наявних у матеріалах справи копій штатних розписів Луцької міжрайбази (а.с. 133-136 Т.1), у штаті позивача у 2008 році були передбачені посади юрисконсульта, економіста, відділ бухгалтерії у в кількості 6 одиниць, торговий відділ у кількості 35 одиниць у тому числі агенти з продажу, товарознавці по цінах, організатори збуту.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що надані позивачем документи не підтверджують фактичного надання інформаційно-консультативних послуг за вказаними вище договорами та їх зв'язок з господарською діяльністю, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту з ПДВ за спірними господарськими операціями.

Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що господарські операції позивача з Волинська облспоживспілкою щодо надання інформаційних (консультативних) послуг не підтверджені належними первинними документами, а тому ним безпідставно за цими операціями формувався податковий кредит з ПДВ.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

З огляду на те, що постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про її скасування з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції - задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року у справі № 2а-1129/10/0370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову Луцької міжрайбази Волинської облспоживспілки.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін