Ухвала суду № 34292713, 24.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15710/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Армі-Маркетинг Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Армі-Маркетинг Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Армі-Маркетинг Україна" (далі - ТОВ "Армі-Маркетинг Україна") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.09.2012 року № 0007912240 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Армі-Маркетинг Україна" з податку на додану вартість на загальну суму 307 418,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року в задоволення вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу № 559/22-40 від 06.06.2012 р., виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та у відповідності до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI, службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Армі-Маркетинг Україна» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ТД Тодес» (код ЄДРПОУ 37593681) за грудень 2011 року.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 565/22-40/32921049 від 13.06.2012 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в частині завищення податкового кредиту з ПДВ за грудень 2011 р. на 245 934,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0004032240 від 02.07.2012 року, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 368 901,00 грн. (з яких: 245 934,00 грн. - за основним платежем та 122 967,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням відповідача розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

Рішенням ДПС у м. Києві № 5699/10/12-114 від 13.09.2012 року про результати розгляду первинної скарги позивача, спірне податкове повідомлення-рішення відповідача було скасовано в частині 61 483,50 грн. штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині залишено без змін.

У зв'язку з цим, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення № 0007912240 від 27.09.2012 року, яким ТОВ "Армі-Маркетинг Україна" нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 307 418,00 грн. (з яких: 245 934,00 грн. - основний платіж, 61 484,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач заперечує правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача № 0007912240 від 27.09.2012 року, у зв'язка з чим просить визнати його протиправним та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТД Тодес» було укладено договір про надання послуг № 1/12 від 01.12.2011 р.

За умовами вказаного договору ТОВ «ТД Тодес» в особі директора ОСОБА_2 бере на себе обов'язки виконати за завданням Замовника - ТОВ «Армі-Маркетинг Україна» роботи з проведення маркетингових та соціологічних досліджень та надати результати досліджень Замовнику (далі роботи).

Терміни, вартість, форма виконання Виконавцем робіт визначається у Додатках № 1 від 01.12.2011 р., № 2 від 09.12.2011 р., № 3 від 12.12.2011 р. до вищевказаного Договору.

Під час проведення перевірки ТОВ «Армі-Маркетинг Україна» було надано додатки до договору та акти виконаних робіт відповідно до кожного додатку, а також податкові накладні на загальну суму 1 229 670,00 грн.

Нормами п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено вимоги, які ставляться до податкової накладної.

Згідно п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідно до п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З наявних в справі доказів вбачається, що в грудні 2011 р. позивачем було оформлено документи по отриманню послуг від ТОВ «ТД «Тодес», у зв'язку з чим наслідки таких операцій було відображено в податковому обліку наступним чином: до складу податкового кредиту платником податку було віднесено суму ПДВ в розмірі 245 934,00 грн.

За твердженням відповідача, ТОВ «Торговий дім «Тодес» має ознаки фіктивної діяльності, оскільки вся первинна документація даного підприємства по правовідносинах із ТОВ «Армі-Маркетинг Україна» була підписана невідомою особою. у зв'язку з чим, на думку податкового органу, не можуть виникати податкові зобов'язання та формуватися податковий кредит.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент . вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як вбачається з акту про неможливість проведення зустрічної перевірки від 27.02.2012 р. №192/23-02/37593681, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС неможливо провести зустрічну перевірку контрагента позивача - ТОВ «ТД «Тодес» (код ЄДРПОУ 37593681) внаслідок відсутності такого підприємства за його місцем реєстрації.

При збиранні доказової бази щодо фіктивності підприємства ТОВ «ТД «Тодес», контролюючим органом було встановлено, що дане підприємство входить до складу конвертаційно-транзитного угрупування, у зв'язку з чим було порушено кримінальну справу № 079001/12 від 18.02.2012 р. та допитано в якості свідка засновника та директора ТОВ «ТД «Тодес» гр. ОСОБА_2, яка в свою чергу повідомила, що зареєструвала дане підприємство за винагороду без мети здійснення господарської діяльності, а тому договорів, податкових накладних, видаткових накладних, актів виконанихробіт, актів прийому-передачі та інших документів вона не формувала та не підписувала.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 26.09.2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, укладена між позивачем та ТОВ «ТД «Тодес» угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що в свою чергу свідчить про безтоварність господарських операцій, що мали місце в грудні 2011 року.

У зв'язку з цим, на думку колегії суддів, дії платника податку ТОВ «Армі-Маркетинг Україна» свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Армі-Маркетинг Україна" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.