Постанова № 34274805, 30.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р. Справа№ 910/6170/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 30.09.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року (повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013 року)

у справі №910/6170/13 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод»

до державного підприємства матеріального-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»

про стягнення 8 843,32 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року у позові приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» до державного підприємства матеріального-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» про стягнення 8 843,32 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

В своїх доводах позивач посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2013 року у справі №910/6170/13 апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні. У розгляді справи №910/6170/13 в судовому засіданні 07.08.2013 року оголошувалась перерва.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Крім того, представник відповідача приймав участь у судовому 07.08.2013 року та надав свої пояснення, в яких проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає їх безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню, а рішення суду просить залишити без змін.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2010 року між приватним акціонерним товариством «Херсонський нафтопереробний завод» (постачальник) та державним підприємством матеріального-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (замовник) укладено договір поставки №ЦХП-14-01909-01/98 (а.с. 5-9).

За умовами даного договору позивач (постачальник) зобов'язався поставити дизельне пальне марки Л-0,2-62 власного виробництва, а відповідач (замовник) прийняти та оплатити товар, найменування, марка та кількість якого вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (франко-перевізник) станція відправлення відповідно до рознарядок замовника (Новоград-Волинський-1 Південно-західної залізниці та Кагамлицька Південної залізниці) здійснюється відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2000, що вказуються у специфікації до договору, із подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядці замовника.

Згідно з пунктом 3.2 договору постачальник здійснює поставку товару партіями в період, який вказаний у специфікації до цього договору, тільки при наявності рознарядки покупця, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару.

Підпунктом 3.6 договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата відправлення цього товару, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній накладній, на адресу одержувача, яка вказується в рознарядці замовника.

Кількість партії товару, який підлягає поставці, вказується в рознарядці замовника (п. 4.2 договору).

На виконання умов договору від 21.12.2009 року відповідачем направлено позивачу письмові рознарядки на поставку дизельного палива марки Л-0,2-62.

Відповідно до п. 6.2 договору замовник, при виконанні постачальником пункту 6.1 цього договору та підписанні акту прийому-передачі згідно з п. 3.5 здійснює оплату в гривнях за банківськими реквізитами постачальника протягом 80 банківських днів із дати поставки товару, але не раніше надання постачальником всіх документів згідно п. 6.1 договору. Термін оплати може збільшуватись за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди.

Під час розгляду справи судовою колегією встановлено, що відповідно до наданих ДП «Укрзалізничпостач» рознарядок, позивачем у період з грудня 2009 року по квітень 2010 року було поставлено 28 044,094 тонн дизельного палива марки Л-0,2-62 на загальну суму 192 350 784,01 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками актами прийому-передачі нафтопродуктів (а.с. 21-40). В кожному акті є відомості про відсутність претензій сторін одна до одної щодо кількості та якості товару.

Відповідач частково розрахувався за прийняте дизельне паливо, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед приватним акціонерним товариством «Херсонський нафтопереробний завод» (постачальник) в сумі 8574,76 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки №8 станом на 30.10.2010 року (а.с. 11).

У квітні 2013 року приватне акціонерне товариство «Херсонський нафтопереробний завод» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства матеріального-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» про стягнення 8 843,32 грн. заборгованості, 80,00 грн. інфляційних втрат та 188,56 грн. - 3% річних.

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами статті 692 ЦК України регламентовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як було зазначено, при укладенні договору сторони погодили поставку товару на умовах FСА (ІНКОТЕРМС 2000).

Поставка на умовах FСА, відповідно до ст. А.4 Правил ІНКОТЕРМС 2000, вважається здійсненою, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього; якщо назване місце перебуває за межами площ продавця: коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 «а», нерозвантаженим з транспортного засобу продавця.

Виходячи із змісту статті А.5 Правил ІНКОТЕРМС 2000, при здійсненні поставки на умовах FСА продавець несе ризики втрати чи пошкодження товару тільки до моменту здійснення його поставки у відповідності з ст. А.4.

Частиною 2 ст. 664 ЦК України унормовано, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Правила вирішення спорів щодо перевезень врегульовано главою 32 ГК України, главою 64 ЦК України.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів, згідно з ч. 2 ст. 306 ГК України, є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

За змістом ч. 1 ст. 314 ГК України, ч. 1 ст. 924 ЦК України саме перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Під час розгляду справи судовою колегією було встановлено, що вантажовідправником дизельного палива за договором є товариство з обмеженою відповідальністю «УкрРосТрансОйл», якому позивач після наливу в вагоноцистерни передав нафтопродукти для подальшого оформлення перевізних документів та здійснення зважування товару.

Отже, приватне акціонерне товариство «Херсонський нафтопереробний завод» не є ні перевізником, ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем у спірних правовідносинах, а відтак, відсутні підстави для покладення на нього відповідальності за нестачу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2013 року у справі №910/1584/13.

Нормами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором в частині сплати за отриманий товар.

Докази зворотного в матеріалах справи не містяться та відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надані не були.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які нова посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 8 574,76 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вказані вище обставини місцевий господарський суд не прийняв до уваги та не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим рішення суду слід скасувати.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 80,00 грн. інфляційних втрат та 188,56 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши обґрунтованість поданого позивачем розрахунку, дійшов висновку про стягнення з відповідача 80,00 грн. інфляційних втрат та 188,56 грн. 3% річних.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 у справі №910/6170/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року у справі №910/6170/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2013 року у справі №910/6170/13 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з державного підприємства матеріального-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 11/15, код ЄДРПОУ 19014832) на користь приватного акціонерного товариства «Херсонський нафтопереробний завод» (73009, м. Херсон, вул. Нафтовиків, 52, код ЄДРПОУ 34785383) заборгованість в сумі 8 574,76 грн., інфляційні втрати в сумі 80,00 грн., 3% річних в сумі 188,56 грн., судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 720,50 грн. та судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 860,25 грн.

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/6170/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.