Постанова № 34274654, 09.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 910/6367/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 09.10.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року

у справі №910/6367/13 (суддя Полякова К.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України»

про стягнення 166 535 255,19 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі №910/6367/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 155 466,48 грн. пені, 72 870,06 грн. штрафу, 1 623 582,27 грн. 3% річних та 1 694,30 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року публічне акціонерне товариство «Нафтогаз України» теж звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 4 155 466,48 грн. пені, 72 870,06 грн. штрафу та 1 623 582,27 грн. 3% річних скасувати та прийняти нове рішення, яким позов у задоволенні позову щодо стягнення пені, штрафу та 3% річних відмовити повністю. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 року прийнято до провадження вказані вище апеляційні скарги, об'єднано їх для спільного розгляду та призначено розгляд справи №910/6367/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судових засіданнях 09.09.2013 року та 02.10.2013 року під час розгляду справи №910/6367/13 апеляційним господарським судом оголошувалась перерва.

Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а апеляційну скаргу ПАТ «Нафтогаз України» - без задоволення.

Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 4 155 466,48 грн. пені, 72 870,06 грн. штрафу та 1 623 582,27 грн. 3% річних скасувати та прийняти нове рішення, яким позов у задоволенні позову щодо стягнення пені, штрафу та 3% річних відмовити повністю, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2012 року між дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (покупець) укладено договір № УГВ 6419/21-12 поставки природного газу.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 створено публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», яке є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків дочірньої компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України», про що зазначено у статуті ПАТ «Укргазвидобування».

За умовами п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передавати покупцю у 2013 році у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а покупець приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що ДК «Укргазвидобування» передає НАК «Нафтогаз України» у 2013 році газ в обсязі до 13856000000 куб.м. (тринадцять мільярдів вісімсот п'ятдесят шість мільйонів кубічних метрів), по кварталах: І квартал 2013 року - 3600000 тис.куб.м.; II квартал 2013 року - 3447000 тис.куб.м.; III квартал 2013 року - 3376000 тис.куб.м.; IV квартал 2013 року - 3433000 тис.куб.м. Розподіл квартальних обсягів газу, вказаних у пункті 2.1 цього договору, по місяцях кварталів здійснюється рівномірно, виходячи із середньодобового квартального обсягу.

Згідно з п. 4.1 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 30.01.2013 року) ціна газу за 1000 куб.м. відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 27.12.2012 року №1830 становить 349,20 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 69,84 грн., разом з ПДВ - 419,04 грн.

Ціна газу визначається без врахування вартості транспортування та постачання газу територією України (п. 4.3 договору).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору розрахунки за газ здійснюються відповідачем грошовими коштами в гривнях шляхом перерахування на рахунок позивача вартості обсягу газу, що поставляється в поточному місяці на підставі наданого рахунку. Остаточний розрахунок за фактично поставлений природний газ повинен бути проведений не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків.

Пунктамит 3.5, 3.6 договору передбачено, що постачальник складає двосторонній акт приймання-передачі газу, який підписують уповноважені представники сторін. Підписаний акт приймання-передачі газу є підставою для проведення розрахунків. Акт приймання-передачі газу, зазначений в п. 3.5 договору, складається та підписується сторонами до 8-го (восьмого) числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Матеріали справи свідчать, що 31.01.2013 року між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі газу в кількості 1 165 252 150 м.куб. на суму 488 287 260,00 грн. та акт приймання-передачі газу №2 в кількості 1 102 034 м.куб. на суму 461 796,32 грн.

Отже, у січні 2013 року позивачем всього було поставлено відповідачу 1 166 354 184 м.куб газу на загальну суму 488 749 057,26 грн.

Відповідач оплатив поставлений позивачем у січні 2013 року природний газ наступним чином:

- у лютому 2013 року у сумі 410 468 080,00 грн., про що свідчать платіжні доручення від 08.02.2013 року №1001366, від 13.02.2013 року №1001299, від 13.02.2013 року № 1001303, від 13.02.2013 року №1001300, від 14.02.2013 року №1001302, від 14.02.2013 року №1001301, від 14.02.2013 року №1001298, від 14.02.2013 року №1001488, від 18.02.2013 року №1001540, від 18.02.2013 року №1001538, від 18.02.2013 року №101537, від 18.02.2013 року №1001536, від 18.02.2013 року №1001539, заява про зарахування зустрічних вимог від 19.02.2013 року, від 19.02.2013 року №1001573, від 19.02.2013 року №1001575, від 19.02.2013 року №1001542, від 19.02.2013 року №1001541, від 19.02.2013 року №1001574, від 19.02.2013 року №1001544, від 19.02.2013 року №1001578, від 19.02.2013 року №1001658, від 09.02.2013 року №1001543, від 19.02.2013 року №1001577, від 19.02.2013 року №1001576, від 20.02.2013 року №1001642, від 20.02.2013 року №1001657, від 20.02.2013 року №1001636, від 21.02.2013 року №1001640, від 21.02.2013 року №1001638, від 21.02.2013 року №1001641, від 21.02.2013 року №1001639, від 21.02.2013 року №1001637, від 21.02.2013 року №1001624, від 22.02.2013 року №1001659;

- у березні 2013 року у сумі 78 280 977,26 грн., про що свідчать платіжні доручення від 06.03.2013 року №1002162, від 06.03.2013 року №1002143, від 06.03.2013 року №1002144, від 06.03.2013 року №1002145, від 06.03.2013 року №1002152, від 06.03.2013 року №1002141, від 06.03.2013 року №1002146, від 06.03.2013 року №1002142, від 06.03.2013 року №1002148.

28.02.2013 року між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі газу у кількості 1048268570 м. куб. на суму 439 266 461,57 грн.

Відповідач оплатив поставлений позивачем у лютому 2013 року природний газ наступним чином:

- у березні 2013 року у сумі 273 232 902,44 грн., про що свідчать платіжні доручення від 06.03.2013 року №1002148, від 06.03.2013 року №1002150, від 06.03.2013 року №1002149, від 07.03.2013 року №1002163, від 07.03.2013 року №1002156, від 07.03.2013 року №1002155, від 07.03.2013 року №1002153, від 07.03.2013 року №1002154, від 11.03.2013 №1002151, від 15.03.2013 року №1002388, виписка з рахунку №37125003004070 за 29.03.2013 року;

- у квітні 2013 року у сумі 80 730 966,95 грн., про що свідчать платіжні доручення від 01.04.2013 року №1003028, №1003027, №1003026, №1003010; від 02.04.2013 року №1003044, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.04.2013 року, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.04.2013 року;

- у травні 2013 року у сумі 85 302 592,18 грн., про що свідчать платіжні доручення від 17.05.2013 року, №1004026, №1004025, №1004023, №1004022, №1004021, №1004024, №1004020 від 18.05.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2013 року за актом приймання-передачі від 31.03.2013 року ПАТ «Укргазвидобування» поставлено НАК «Нафтогаз України» природний газ об'ємом 1155942116 куб.м. на загальну суму 484 385 984,29 грн.

Відповідачем частково здійснено оплату поставленого у березні природного газу у сумі 87 907 376,78 грн. відповідно платіжних доручень №1004020, №1004019, №1004018, №1004017, №1004016, №1004015 від 18.05.2013 року.

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки природного газу №УГВ6419/21-12 від 10.10.2012 року в розмірі 406 485 992,80 грн. з яких 396 478 607,51 грн. основного боргу, 8 310 932,96 грн. пені, 72 870,06 грн. штрафу та 1 623 582,27 грн. трьох відсотків річних.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено той факт, що публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» здійснено оплату природного газу, поставленого позивачем у березні 2013 року у розмірі 396 478 607,51 грн., тобто суми основного боргу, заявленого позивачем до стягнення у межах даного господарського спору.

У зв'язку з чим, ухвалою суду від 13.06.2013 року господарського суду міста Києва провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 396 478 607,51 грн. було припинено, а подальший розгляд справи здійснювався виходячи з заявленої суми пені, штрафу та 3% річних загальним розміром 10 007 385,29 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 155 466,48 грн. пені, 72 870,06 грн. штрафу та 1 623 582,27 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в 4 155 466,48 грн. судом першої інстанції було відповідно до з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з січня по березень 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 3370564870 м.куб. загальною вартістю 1 412 401 503,12 грн. грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані позивачем і відповідачем.

Відповідач розрахувався з позивачем за поставлений газ з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі, що підтверджується довідками позивача та матеріалами справи.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 1 623 582,27 грн. 3% річних, 72 870,06 штраф та пеню у розмірі 8 310 932,96 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунками позивача, що знаходиться в матеріалах справи, розмір 3% річних за весь час прострочення складає 1 623 582,27 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, нарахування позивачем на суму основної заборгованості відповідача 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства України, і, відповідно, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є законним та обґрунтованим.

Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розмір нарахування 3% річних на підставі здійсненого місцевим господарським судом перерахунку і встановлено, що вказаний розмір нарахувань, визначений судом першої інстанції, є арифметично вірним.

Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про правомірність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 1 623 582,27 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3 договору передбачено стягнення із покупця пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня та від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, у разі порушення замовником строку оплати передбачених розділом 5 цього договору та додатково стягується штраф у розмірі 0,01% від простроченої суми.

Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим, відповідач, посилаючись на положення п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, у поданому відзиві на позов просив суд зменшити розмір пені, мотивуючи тим, що на момент звернення позивача до суду відповідач повністю виконав свої зобов'язання за договором.

Крім того, відповідач посилався на те, що на останнього покладено обов'язок з формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення та для задоволення потреб промислових споживачів. Прострочення виконання грошового зобов'язання викликано перш за все тим, що споживачі природного газу - населення, підприємства промисловості не забезпечують своєчасну оплату природного газу, який НАК «Нафтогаз України» передає їм на підставі укладених договорів купівлі-продажу природного газу. У той же час, щоб не допустити зриву поставок імпортного газу із Російської Федерації, відповідач вимушений всі фінансові ресурси спрямовувати в першу чергу на оплату імпортованого природного газу, частка якого згідно з Прогнозним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні на 2012 рік, що затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.06.2012 року №431-р., становить майже 50% всього ресурсу природного газу.

Пунктом 3.17.4 постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З огляду на зазначені вище обставини та враховуючи те, що з боку відповідача було вжито необхідні заходи щодо належного виконання зобов'язання за договором, судова колегія погоджується з висновкому суду першої інстанції про зменшення розміру нарахованої пені на 50% до 4 155 466,48 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений газ згідно умов договору.

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4 155 466,48 грн. та 72 870,06 штрафу.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сторонами не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційних скарг про скасування рішення місцевого господарського суду від 13.06.2013 року.

Щодо інших доводів апеляційних скарг, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи сторін законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року слід залишити без змін, а апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі №910/6367/13 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі №910/6367/13 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі №910/6367/13 залишити без змін.

4. Матеріали справи №910/6367/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Федорчук Р.В.