Постанова № 34274519, 30.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р. Справа№ 911/2124/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 30.09.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року

у справі № 911/2124/13 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія»

до Гостомельської селищної ради Київської області

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання

недійсними додаткових угод до договору оренди землі та

зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/2124/13 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія» до Гостомельської селищної ради Київської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі від 20.02.2007 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» та Гостомельською селищною радою Київської області і зареєстрований у державному реєстрі земель 28.02.2007 року. Також, визнано недійсними додаткові угоди до договору оренди землі від 20.02.2007 року, від січня 2011 року, від 23.11.2011 року, від 11.06.2009 року та від 20.12.2012 року, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» та Гостомельської селищної ради Київської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 12.06.2013 року, Гостомельська селищна рада Київської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/2124/13 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/2124/13, апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 04.09.2013 року та 30.09.2013 року представник Гостомельської селищної рада Київської області надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, подану апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник ТОВ «Ольвія» у судовому засіданні 30.09.2013 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі. Просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Рішенням Гостомельської селищної ради 12 сесії 5 скликання від 28 грудня 2006 року за № 296-12-V товариству з обмеженою відповідальністю «Ольвія» було виділено земельну ділянку площею 20,0 га у Київській області, селище Гостомель по вулиці Леніна під забудову.

На підставі зазначеного рішення 20 лютого 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» і Гостомельською селищною радою укладено договір оренди землі. Пунктом 1 договору встановлено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться в селищі Гостомель, вулиця Леніна. Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 20,0000 га. Згідно пункту 15 договору земельна ділянка передається для промислової забудови. Спірний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель за №0407000001 від 28 лютого 2007 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2009 року, у січні 2011 року, 23 листопада 2011 року та 20 грудня 2012 року між позивачем та відповідачем були укладені додаткові угоди до договору оренди землі.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 20 грудня 2012 року сторони погодили пункт 1 договору оренди землі викласти в наступній редакції: «орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, кадастровий номер 3210945900:01:086:0142, яка знаходиться по вул. Леніна 364а, в с. Гостомель, Київської області.».

Так, у червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвія» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Гостомельської селищної ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди землі від 20 лютого 2007 року та додаткові угоди до нього не містять істотних умов та не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому є недійсними.

Заперечуючи проти вказаного позову, відповідач зазначає, що відповідно до п. 9 оспорюваного договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5% нормативної грошової оцінки землі, і складає 281979,60 грн. в рік. Згідно п. 11 договору орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати - 23498,30 грн., не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця. Відповідно до бухгалтерської довідки по сплаті позивачем орендної плати за землю на підставі Договору оренди землі від 20 лютого 2007 року з 1 березня 2012 року по 1 червня 2013 року ТОВ «Ольвія» коштів за оренду землі не сплачувало. Станом на 1 червня 2013 року по спірному договору оренди землі обліковується заборгованість в сумі 952113,13 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/2124/13 позовні вимоги ТОВ «Ольвія» до Гостомельської селищної ради Київської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі від 20.02.2007 року укладений між ТОВ «Ольвія» та Гостомельською селищною радою Київської області що зареєстрований у державному реєстрі земель 28.02.2007 року. Також, визнано недійсними додаткові угоди до договору оренди землі від 20.02.2007 року, від січня 2011 року, від 23.11.2011 року, від 11.06.2009 року та від 20.12.2012 року, укладені між ними. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 ст. 4 Цивільного кодексу України передбачено, що актами цивільного законодавства України є Цивільний кодекс, також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Кодексу.

Згідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Як вірно встановлено судом пешої інстанції так і підтверджено судом апеляційної інстанції, додаткові угоди від 11 червня 2009 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року та від 20 грудня 2012 року у встановленому законом порядку не зареєстровані та відомості про них не внесені до державного реєстру земель. Крім того, вказані додаткові угоди не містять істотної умови, передбаченої Законом України «Про оренду землі», а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи те, що спірні додаткові угоди у встановленому законом порядку не зареєстровані та відомості про них не внесені до державного реєстру земель, та ці угоди не містять істотної умови, а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі від 20 лютого 2007 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки, додаткові угоди, якими вносились зміни до договору оренди землі, а саме, від 11 червня 2009 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року та від 20 грудня 2012 року як під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, так, і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у судовому порядку визнані недійсними, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що договір оренди землі від 20 лютого 2007 року не містить усіх істотних умов, необхідність яких вимагає Закон України «Про оренду землі», а саме, відсутній кадастровий номер земельної ділянки та відсутні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 20 лютого 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Посилання скаржника на заборгованість по сплаті за оренду в період з 1 березня 2012 року по 1 червня 2013 року, як на підставу відмови у позові, судова колегія апеляційного господарського суду вважає безпідставним та, як вірно вказав суд першої інстанції не може бути взята судом до уваги, оскільки, договір оренди землі від 20 лютого 2007 року і додаткові угоди до договору оренди землі є недійсними, з огляду на те, що договори не відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно частини 3 статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У відповідності до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, законом передбачені особливі наслідки, які застосовуються при визнанні недійсним договору оренди землі, так частиною 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Інших наслідків, які застосовуються при визнанні недійсним договору оренди землі, законом не передбачено.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір користування земельної ділянкою площею 20 га у відповідності до положень закону, які регулюють користування земельною ділянкою для забудови, виходячи з наступного.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно ч. 8 ст. 9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» в разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін, заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

В той час, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, а також Закон України «Про оренду землі» не містять положень про обов'язок власника, у тому числі і органу місцевого самоврядування, прийняти рішення про укладення договору оренди.

Стаття 116 Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Договір оренди земельної ділянки підписується уповноваженою особою, а саме головою місцевої ради.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом на підставі поданих доказів, Гостомельською селищною радою, сесійно було прийнято декілька рішень щодо надання у користування для забудови земельної ділянки під кадастровим номером 3210945900:01:086:0142, яка знаходиться по вулиці Леніна 364-а, в селищі Гостомель, Київської області товариству з обмеженою відповідальністю «Ольвія». Та станом на час розгляду даної справи, вищезазначені рішення селищної ради щодо надання у користування земельної ділянки є чинними, та у судовому порядку не оскаржувались.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що на підставі прийнятих щодо даної земельної ділянки рішень селищний голова, як особа, уповноважена представляти інтереси громади селища Гостомель, має право укласти договір користування земельною ділянкою, дійшовши згоди з ТОВ «Ольвія» щодо всіх істотних умов, в яких зацікавлені сторони договору, а також щодо всіх істотних умов, наявність яких у договорі є обов'язковою відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до листа Державного комітету України із земельних ресурсів №14-25-11/12573 від 3 листопада 2008 року договір про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може бути укладений на підставі рішення міської ради, тобто без продажу на конкурентних засадах у формі аукціону.

Пунктом 1 частини 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Статтею 413 Цивільного кодексу України та статтею 123 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року за №220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджено типовий договір оренди землі та визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. №197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)».

Таким чином, місцевий господарський суд, відмовляючи позивачу у задоволенні позовної вимоги, щодо зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір користування земельної ділянкою площею 20 га для забудови, слушно звернув увагу та зазначив про те, що для даного виду земельних відносин необхідно застосовувати типову форму договору оренди землі.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та визнання недійсним договору оренди землі від 20.02.2007 року укладеного між ТОВ «Ольвія» та Гостомельською селищною радою Київської області що зареєстрований у державному реєстрі земель 28.02.2007 року, та додаткових угод до вказаного договору оренди землі.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Гостомельської селищної ради Київської області, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/2124/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/2124/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2124/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 04.10.2013 року